Оцінювання суддів іншими суддями: «війна» у суді чи можливість вирішення проблем в колективі?

Усім відомо, що суддів зобов’язано регулярно проходити оцінювання згідно ст. 90 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» упродовж перебування на посаді з метою:

- виявлення індивідуальних потреб судді щодо вдосконалення, стимулювання його до підтримання кваліфікації на належному рівні;

- професійного зростання.

На виконання цієї норми закону Вищою кваліфікаційною комісією суддів України та НШСУ розроблено проект Порядку і методології оцінювання та самооцінювання судді.

В своєму рішенні від 25 лютого 2019 року РСУ затвердила пропозиції та зауваження до вказаного порядку та рекомендувала ВККСУ створити робочу групу у складі представників Ради суддів України, Національної школи суддів України, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та інших зацікавлених осіб для розробки та доопрацювання цього проекту.

Пропозиції та зауваження РСУ в тому числі обґрунтовує необхідністю уникнути ризиків неправомірного впливу на суддю при здійсненні регулярного оцінювання. Іде мова в тому числі, що оцінювання судді іншими суддями може викликати конфлікти у суддівських колективах.

Однак, з іншої точки зору, можливо, що оцінювання судді іншими суддями, запропоноване ВККС, все ж таки і є можливістю вирішити ті конфлікти у судах які тривають роками.

Хотілось би висвітлити цю проблему, яка існує в багатьох суддівських колективах.

Так, дійсно відповідно до ч. 1 ст. 48 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.

Якщо виходити із того, що кожен суддя чесно, добросовісно виконує свої суддівські обов’язки, з повагою ставиться до учасників процесу, колег тощо, то проблем нібито і немає. Однак з впевненістю можна сказати, що це не так.

В багатьох суддівських колективах «тліють» латентні конфлікти, підставою виникнення яких є те, що дійсно частина суддів добросовісно ставиться до роботи, але є і такі, які використовують будь які можливості щоб зменшити собі навантаження, менше розглянути справ, уникнути розгляду якоїсь скандальної справи, що автоматично перекладає розгляд справ на плечі інших суддів. Інколи ці «нариви» прориваються. Ми бачили і ліквідації судів, і звільнення суддів, через їх неналежне ставлення до обов’язків судді та колег.

Але фактично вплинути в теперішній час на таких суддів у керівництва судів і колективів суддів майже немає можливості. Просто тому що відсутні реальні механізми впливу.

При цьому судді, для уникнення від розподілу судових справ, чи для уникнення від слухання конкретної справи, використовують, можна так сказати, «законні» методи. Підстави для притягнення такого судді нібито і відсутні, але в суддівській середі, в судових колективах дуже чітко видно, хто працює в місяць, як і положено, 21 робочий день, а хто працює наприклад 6-10 днів. Хто по рядовій справі тижнями знаходиться в нарадчій кімнаті, а хто раз за разом заявляє собі самовідвід з підстав визначених вільним тлумаченням «бангалорських принципів», а не процесуальними кодексами тощо.

Спробуємо навести приклади, як суддя «законно» може уникнути розподілу на нього судових справ.

Так, відповідно до п. 4 ст. 3 розділу VIII «Автоматизований розподіл судових справ між суддями» Положення про автоматизовану систему документообігу суду не розподіляються щодо конкретного судді судові справи та матеріали кримінального провадження, що надійшли, в тому числі:

за три календарні дні включно до початку відпустки або відрядження судді, якщо її тривалість становить чотирнадцять календарних днів або менше – тобто відрядження на семінар з підвищення кваліфікації, наприклад, може бути використане для отримання трьох календарних днів не розподілу на суддю справ, а такі є судді, які постійно підвищують свій професійний рівень, беручи участь у різних семінарах, заходах, конференціях тощо, а решта в цей час з «не підвищеним рівнем знань» «тягне», як може усю роботу в судах. Можна сказати, що нічого страшного, але наприклад участь у чотирьох заходах – мінус дванадцять робочих днів розподілу судових справ;

за чотирнадцять календарних днів включно до початку відпустки або відрядження судді, якщо її тривалість становить більше чотирнадцяти календарних днів – беручи до уваги, що відповідно до ст. 136 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» суддям надається відпустка тривалістю 30 днів, а тим, що мають стаж роботи більше 10 років 45 днів, то при «правильному» підході можна уникнути розподіл судових справ від 15 до 45 днів на рік.

А, якщо «схитрити» та сходити під час відпустки на лікарняний, то можна добитись дуже «вагомих результатів» уникнення від авто розподілу судових справ.

Крім цього, судові справи не розподіляються на суддю, який перебуває в нарадчій кімнаті. Використовуючи цю норму, деякі судді, розуміючи, що до суду надійшла «скандальна» справа, по якій сторони, в перспективі, можуть писати скарги, в тому числі і до ВРП, швиденько ідуть в нарадчу кімнату, залишаючи свою суддівську біографію «кришталево чистою».

Читайте статтю: Суддя Андрій Іванов: Проблеми притягнення до відповідальності за статтею 130 КУпАП

Для уникнення від розгляду конкретної справи використовуються такі вже застарілі методи, як залишення позовів без руху, самовідводи, повернення обвинувальних актів прокурорам, тощо. Однак з’являються і нові, «прогресивні» засоби уникнення від слухання конкретної судової справи, такий, як наприклад, інститут врегулювання спору за участю судді. В завідомо непримиримих справах, які роками, наприклад, розглядались вже в суді, суддя пропонує застосувати порядок врегулювання спору за участю судді, але робить це завідомо розуміючи, що ніякого врегулювання не вийде, а ціллю такого «врегулювання» є те, що у випадку недосягнення сторонами мирного врегулювання спору за наслідками проведення врегулювання спору повторне проведення врегулювання спору за участю судді не допускається, тобто справ передається на повторний авто розподіл і до цього судді вже не попадає.

Зачеплена тільки невеличка частина методів, способів та заходів, які можуть використовуватись суддями для того, що слухати менше справ, уникати скандальних, складних справ, однак ця проблема наявно існує в багатьох судах і потребує свого вирішення.

Так, підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності нібито і немає, однак в суддівському колективі дуже чітко видно усі ці негаразди, і судді які сумлінно працюють мають право на те, щоб і інші судді також добросовісно виконували свої обов’язки.

Таким чином, проблеми в суддівських колективах є. Робити вигляд, що все добре і всі працюють однаково – обманювати себе.

Можливо, запропонований порядок регулярного оцінювання та оцінювання суддями своїх колег не є бездоганним, однак, з певним доопрацюванням він може дати поштовх для реальної переоцінки суддями стану речей у своїх судах.

Так, відповідно до ст. 191 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів» результати регулярного оцінювання можуть враховуватися тільки під час розгляду питання про проведення конкурсу на зайняття посади у відповідному суді.

Вважаємо, що результати регулярного оцінювання можливо використовувати і для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. В ст. 106 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів» слід внести відповідні зміни де зазначити, що отримання негативних результатів оцінювання іншими суддями відповідного суду шляхом анкетування є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження.

Такий крок дасть змогу суддівським колективам впливати на колег, які відверто не хочуть працювати, чи працюють абияк, «на галай-балай».

Автори статті: Віктор Данко,

голова Ужгородського міськрайонного суду
Закарпатської області

Андрій Іванов,
суддя Ужгородського міськрайонного суду
Закарпатської області

Читайте статтю: Адміністративна відповідальність за порушення ПДР. Чи є справедливість?