09.11.2017 | Автор: Керод Роман Петрович
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Не впевнений – не відступай (Хроніки Фонду гарантування вкладів фізичних осіб)

До лютого 2016р. не виникало сумнівів, що спори за участю Фонду гарантування вкладів фізичних осіб  (далі - ФГВФО)з приводу не включення до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування коштів за рахунок ФГВФО, підлягають розгляду  в  порядку адміністративного судочинства, так як такі спори  є  публічно-правовими та належать до юрисдикції адміністративних судів.

Очевидно, що з такою практикою  не був згідний Верховний Суд України, а тому  звернувся до  Конституційного Суду України із  клопотанням розглянути питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб“ від 23 лютого 2012 року № 4452–VІ).

Ухвалою від 10 лютого 2016року Конституційний Суд України відкрив провадження у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Справа N 1-26/2016 (N 2-4/2016)).

Згідно з повідомленням прес-служби Конституційного Суду  України від 16.06.2016р. Конституційний Суд України завершив усне слухання і перейшов до закритої частини пленарного засідання для подальшого обговорення та прийняття рішення.

Відразу ж після відкриття провадження Конституційним  Судом України, адміністративні суди почали зупиняти провадження у даній категорії справ до вирішення Конституційним Судом України конституційного подання Верховного Суду України.

Однак, так як рішення у справі  Конституційний Суд України  не прийняв і по сьогодні, то окремі адміністративні суди  почали поновлювати провадження, мотивуючи це тим, що Конституційний Суд України значно перевищив установлений законом строк розгляду конституційного подання Верховного Суду України, а подальше зупинення провадження у справі призводить до незаконного та необґрунтованого затягування розгляду цієї справи.

Верховний Суд України, теж не дочекавшись рішення Конституційного Суду України, пішов іншим шляхом. Керуючись  правовою нормою про те, що висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами юрисдикції при застосуванні таких норм права, Верховний Суд України прийняв ряд рішень з приводу юрисдикції даної категорії справ,  що призвело до певного хаосу.

Так,  15 червня 2016 року Верховний Суд України прийняв постанову у справі № 21-286а16|826/20410/14 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/58986596), якою скасував рішення суду касаційної і попередніх інстанцій та закрив провадження в адміністративній справі. Ключовим мотивом такого рішення визнано те, що «...на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів»,  «…  на думку колегії суддів, спір, що виник між сторонами, повинен розглядатися за правилами господарського судочинства».

16 лютого 2016р. Верховний Суд України прийняв постанову у справі № 21 - 484а15|826/2043/15 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/56755298) якою  також скасував рішення суду касаційної і попередніх інстанцій та закрив провадження в адміністративній справі. Ключовим мотивом такого рішення визнано те, що «виходячи із системного аналізу вказаних норм законодавства та враховуючи положення статті 12 Господарського процесуального кодексу України, можна дійти висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів».

9 листопада 2016 року  Верховний Суд України прийняв постанову у справі за №  6-2309цс160|  727/7647/15-ц,  в якій зробив правовий висновок про те, що «звернення позивача до суб'єкта владних повноважень не є підставою для розгляду спору у порядку адміністративного судочинства, оскільки, позивач звернувся за захистом порушених прав, що виникли із цивільних відносин, а саме із цивільно-правової угоди, тому такий спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.».

Ознайомившись із такими висновками Верховного Суду України, одні вкладники почали звертатися до з позовами до ФГВФО в порядку господарської юрисдикції, другі – в порядку цивільної юрисдикції, треті… – продовжили звертатися в порядку адміністративної юрисдикції.

Господарські суди практично у всіх випадках при вирішенні питання про прийняття позовної заяви  відступають від правової позиції, викладеної у згаданих вище висновках Верховного Суду України. При цьому господарські суди наводять мотиви відступу, які зводяться до того, що   нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та інших законодавчих актів України до юрисдикції господарських судів України не віднесено спори за позовом фізичної особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності з вимогами до банку, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджена процедура ліквідації, а тому такі  вимоги у відповідності до норм Цивільного процесуального кодексу України, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Адміністративні суди в одних випадках відмовляють у відкриті провадження у даній категорії справ, в інших відкривають провадження і приймають рішення, мотивуючи   відступ від правової позиції Верховного Суду України аргументами, які зводяться до того, що   Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банктутом" регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються в порядку ГПК України. Проте, що в даній адміністративній справі вирішуються спірні відносини в рамках Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Вказаний Закон є спеціальним, яким врегульовано правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати ФГВФО відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України (ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"). Ліквідація банку, здійснюється на підставі Постанови Правління Національного банку України в рамках Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яким в свою чергу не передбачено порушення справи про банкрутство в Господарському суді, а тому в даному випадку застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банктутом"  до спірних правовідносин не підлягає і як наслідок,  спір підлягає вирішенню в порядку адміністративної юрисдикції.

В ЦПК України (ст360-7), ГПК України (ст.111-28), КАС України  (ст.244-2) є норма, відповідно до якої суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Однак чи ті мотиви, які на даний час наводять адміністративні і господарські суди, відступаючи від правової позиції Верховного Суду є  обґрунтованими? Фактично, ці мотиви зводяться до того, що  суди викладають свою незгоду з правовими висновками Верховного Суду України, вважають їх помилковими, і на підтвердження чого наводять своє обґрунтування.

Але чи можна відступити від правової позиції Верховного Суду України, навівши обґрунтування помилковості такої позиції? Очевидно, що ні. 

Однак, яким критеріям мають відповідати мотиви за яких суд вправі відступити від правової позиції Верховного Суду України закон теж  не вказує.

Дана прогалина в законі  може бути заповнена судовою практикою. Так, у Постанові  від 07 березня 2017р. у справі 820/19449/14  (http://reyestr.court.gov.ua/Review/65743910)  Верховний Суд України при визначенні мотивів для  відступу від  правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України,  вказав, що «такими мотивами, принаймні, можуть бути наслідки зіставлення характеру (змісту) спірних правовідносин та казусів (правових ситуацій), на підставі яких була сформульована правова позиція Верховного Суду України; час виникнення зазначених правовідносин, умови їх дії та існування; відсутність/наявність між ними істотного часового розриву; стабільність/змінність нормативного регулювання відносин, щодо яких виник спір, і тих, що були підставами для формування правового висновку; відсутність/настання ґрунтовних змін в суспільному, економічному житті країни, за буття яких сформульована правова позиція Верховного Суду України почала обмежувати та/чи дезорієнтувати в питаннях забезпечення однакового застосування норм матеріального права; або ж в межах конкретних фактичних обставин справи виявлені обставини, які існували на час формулювання правового висновку, але містять у собі ознаки, які не охоплюються трактуванням Верховного Суду України, та є необхідними і достатніми для прийняття іншого, зокрема, й такого, як оспорене, судового рішення.».

Отже, є  очевидним те,  відступ під правової позиції Верховного Суду не може бути обґрунтовано тим, що суд вважає такі висновки помилковими.

Відступати від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, є правом, а не обов’язком суду.   Відтак суди, які відступають від  правових позицій Верховного Суду України, без наведення відповідних мотивів або з мотивів «помилковості» таких висновків роблять «ведмежу послугу» позивачам – вкладникам банків. Так як рішення в такій справі не має юридичної перспективи.

Автор статті: Адвокат Керод Роман Петрович

М. Львів, 09 листопада 2017р.

Аналізуйте судовий актПравом на звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, спричиненої пов'язаними з банком особами, (Ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність») наділений ФГВФО (спр. № 761/3002/15-ц, 29.03.17)

Відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, набутого у зв'язку з укладенням з власником депозиту договору відступлення права вимоги рахунку суперечило б законодавству (Справа № К/800/47153/15, 22.06.17)

Фонд гарантування вкладів не може відмовити вкладнику із підстави не визначення походження коштів, а саме що вкладом повинні, бути кошти, внесені безпосередньо вкладником (Постанова ВАСУ від 12 січня 2016р. № 800/46158/15)

Юрисдикція спорів за участю Фонду гарантування вкладів фізичних осіб визначається виходячи зі змісту правовідносин та функцій Фонду у цих правовідносинах (ВСУ у справі № 6-1489цс16 від 15 травня 2017р.

 Бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб оскаржується в адміністративних судах, а кошти з Фонду стягуються в порядку цивільного судочинства (ВСУ від 9 листопада 2016 р. у справі № 6-2309цс16)

 

5
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення