Наявність у дружини військовозобов’язаного працездатних батьків не свідчить відсутність у нього права на відстрочку від мобілізації. (Дніпропетровський окружний адміністративний суд №160/1850/24 від 03.05.2024 р.)

Фабула судового акту: За нормами ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-ХІІ), до його оновлення 16 травня 2024 року, право на відстрочку у чоловіків, у зв`язку з наявністю дружини інваліда, залежало від наявності/відсутності інших працездатних осіб таку утримувати. І хоча наявність “інших осіб здатних утримувати” зараз для таких випадків значення не має, відповідне правило “перекочувало” у підставу пунктів: 9) щодо зайнятих постійним доглядом за родичами першого ступеню споріднення чи батьком/матір’ю дружини та 13) “які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи”. Тому рішення буде цікаве як для колишньої так і для - можливо - майбутньої практики доказування відсутності “інших осіб здатних утримувати”.

Отже, у цій справі: Позивач зазначав, що дружина є інвалідом II групи з дитинства, та інвалідність встановлена до 01.12.2025 р.. У зв`язку з сімейними обставинами, як стверджує позивач, він є єдиний, хто постійно доглядає за дружиною, вона має постійно проходити індивідуальну програму реабілітації як інвалід. Зважаючи на дану обставину позивач просив надати відстрочку від призову на військову службу.

Однак, відповідач (ТЦК) зазначив, що чоловік не має права на отримання відстрочки від мобілізації, у зв`язку з тим, що на батьків дружини покладається обов`язок утримувати непрацездатну дитину. Відповідач вважав, що в силу положень статті 198 Сімейного кодексу України наявність у дружини працездатних батьків свідчить про їх обов`язок її утримувати та, відповідно, про відсутність у чоловіка права на відстрочку від мобілізації.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся із цим позовом до суду. Суд підтримав доводи позивача і зобов’язав ТЦК повторно розглянути право на відстрочку. Суд пояснював наступним:

Згідно із положеннями абзацу 11 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ (в попередній редакції), на яку посилається позивач у позовній заяві, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати.

Зі змісту вказаної норми, зокрема, вбачається, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації ті військовозобов`язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати.

Натомість, на думку позивача, наявність у повнолітньої дитини працездатних батьків відповідно статті 198 Сімейного кодексу України створює обов`язок по її догляду лише за сукупності певних умов, зокрема, потреба дитини у матеріальній допомозі та здатність батьків її надавати, і такий обов`язок виникає лише за судовим рішенням.

Тому Суд критично віднісся до доводів відповідача, стосовно того, що батьки дружини зобов`язані за законом утримувати свою дитину, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, що виключає можливість надання позивачу відстрочки від призову на військову службу за мобілізацію.

Адже обґрунтовуючи те, що дружина, як особа з інвалідністю, має право на утримання своїми батьками, відповідач посилається на положення статті 198 Сімейного кодексу України, відповідно до якої батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.

Суд звернув увагу, що вказана норма створює обов`язок батьків по утриманню дітей не у зв`язку з їх інвалідністю, а у зв`язку з їх потребою матеріальної допомоги, яку вони можуть надати.

Проте, відповідач не стверджував та не обґрунтовував факт потреби дружини позивача у матеріальній допомозі так само, як і факт можливості батьків її надати.

Відтак, твердження відповідача, що силу положень статті 198 Сімейного кодексу України наявність у дружини працездатних батьків свідчить про їх обов`язок її утримувати та, відповідно, про відсутність у чоловіка права на відстрочку від мобілізації, є необґрунтованими.

За таких обставин, відмова позивачу у наданні відстрочки від мобілізації була визнана необґрунтованою та неправомірною, а відтак, наступні дії щодо призову по мобілізації також є неправомірними.

Проте, Суд вказав, що встановлені у цій справі обставини не дають підстав для висновку, що наявні усі умови для надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, відтак відсутні підстави зобов`язати ТЦК прийняти рішення, яким надати чоловіку відстрочку від призову за мобілізацією у зв`язку з цим - Суд зобов’язав ТЦК повторно розглянути заяву про відстрочку.

Аналізуйте судовий акт: Питання придатності (непридатності) до військової служби - є дискреційними повноваженнями ВЛК, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу. (Шостий апеляційний адміністративний суд, справа №620/7989/22 від 22.03.2023 р.);

Суд зобов’язав ВЛК повторно провести огляд військовослужбовця, через відсутність обстеження його лікарем-кардіологом, за наявності відповідних медичних показань. (Шостий апеляційний адміністративний суд, справа № 320/11377/22 від 10.05.2023 р.);

Суд: правильним способом захисту буде зобов`язання відповідача надати позивачу відстрочку від призову під час мобілізації (Сьомий апеляційний адміністративний суд № 600/5410/23-а від 23.02.2024 р.);

Службові (посадові) особи ТЦК - НЕ є уповноваженими особами, яким надано право на здійснення затримання особи та її подальше утримання. (Корабельний районний суд м. Миколаєва № 488/1956/24 від 14.05.2024 р.).

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2024 року Справа № 160/1850/24 Суд, у складі судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Савченка А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

установив:

19 січня 2024 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій заявлені вимоги:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо мобілізації ОСОБА_1 до Збройних Сил України та відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, у зв`язку з наявністю дружини інваліда II групи;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 відстрочку від призову за мобілізацією на підставі абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у зв`язку з наявністю дружини інваліда ІІ групи.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що дружина позивача є інвалідом II групи з дитинства, інвалідність встановлена до 01.12.2025 р.. У зв`язку з сімейними обставинами, як стверджує позивач, він є єдиний, хто постійно доглядає за дружиною, вона має постійно проходити індивідуальну програму реабілітації як інвалід. Зважаючи на дану обставину позивач просив надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку з тим, що дружина є інвалідом II групи. Внести інформацію про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації до відповідної справи військовозобов`язаного. Однак, відповідач зазначив, що він не має права на отримання відстрочки від мобілізації, у зв`язку з тим, що на батьків дружини покладається обов`язок утримувати непрацездатну дитину. Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.01.2024 р. у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №160/1850/24 відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.02.2024 р. відкрито провадження в цій адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

21 березня 2024 року від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому вони просили відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що ОСОБА_2 отримує пенсію по інвалідності в розмірі, що забезпечує її прожитковий мінімум. Зазначають, що ОСОБА_3 має працездатну матір та батька. Відповідно до ст.198 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги. Таким чином, на батьків покладається обов`язок утримувати непрацездатну доньку.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частинами 5, 8 ст.262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд виходить із такого.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 14.10.2022 року уклали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , виданим Покровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро).

Відповідно до посвідчення по інвалідності серії НОМЕР_4 , ОСОБА_3 , 2000 року народження, є особою з інвалідністю 2 групи з дитинства. Посвідчення видане 31.01.2023р., на термін з 01.01.2023р. по 31.12.2023р.

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №555485, ОСОБА_3 встановлена друга група інвалідності з 01.01.2024р. по 01.01.2026р. Висновки про умови та характер праці: протипоказання тривала хода, важка фізична праця.

ОСОБА_3 має проходити індивідуальну програму реабілітації як інвалід, що підтверджується індивідуальною програмою реабілітації інваліда № 1689 від 14.12.2023 р..

Відповідно до акта про спільне проживання від 03 січня 2024 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 разом проживають за однією адресою, що також підтверджено підписами сусідами-свідками.

Згідно з довідкою ВЛК від 21.12.2023 р. № 355/5 солдат ОСОБА_1 придатний до ві1йськової служби.

Згідно з розпискою на імя ОСОБА_1 , отримано повістку 28.12.2023 р. на призов по мобілізації на 03.01.2024 р.

Як вбачається з листа ІНФОРМАЦІЯ_1 від 02.01.2024 р. № 4/6, 21.12.2023 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою в якій просив надати відстрочку від призову на військову службу, 28.12.2023 р. йому надано відповідь, що підстав для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації не вбачається.

Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 02.01.2024 р. позивача повідомлено, що відповідно до статті 198 Сімейного кодексу України «Підстав виникнення обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина» законодавець зазначив, що батьки зобов?язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати. Таким чином, на гр. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , згідно чинного законодавства, покладаються обов`язки утримувати непрацездатну доньку ОСОБА_7 . З огляду на надані документи, не вбачається того підтвердження, що ОСОБА_1 є єдиною працездатною особою, яка зобов?язана відповідно до закону утримувати осіб з інвалідністю. Таким чином, в надісланому пакеті документів до ІНФОРМАЦІЯ_3 достатніх підстав для підтвердження ОСОБА_1 права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі аб. 10 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» - не вбачається.

Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 02.01.2024р. позивача повідомлено, що відповідно до довідки ВЛК №355/5 військовозобов`язаний ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби. 19.10.2023 року за вх. №4235 було розглянуто заяву ОСОБА_8 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв?язку з наявністю дружини інваліда другої групи. У зв?язку з чим була надана відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації. 10.04.2023 року за вх.2097 було розглянуто заяву ОСОБА_8 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв?язку з наявністю дружини інваліда другої групи. У зв?язку з чим була надана відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації. 21.12.2023 року за вх. №9348 було розглянуто заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв?язку з наявністю дружини інваліда другої групи. В результаті чого було відмовлено у наданні відстрочки у зв?язку з наявністю інших працездатних осіб, які відповідно до закону зобов?язані її утримувати ( на підставі змін до ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» із змінами, внесеними згідно із Законом №3161-IX від 28.06.2023 р.).

У своїх листа відповідач помилково вказує, що заява позивача подана на підставі абз. 10 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки наведені позивачем підстави передбачені іншою нормою - абз. 11 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

У силу вимог статті 65 Основного Закону України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Поряд з цим, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

На момент розгляду вказаної адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ, в редакції на час виникнення спірних відносин) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Абзацом 5 статті 1 Закону №3543-ХІІ визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України «Про оборону України» передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Так, зокрема, відповідно до частин третьої, п`ятої статті 22 Закону №3543-ХІІ під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Поряд з цим, статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Згідно із положеннями абзацу 11 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ, на яку посилається позивач у позовній заяві, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати.

Згідно з пунктом 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Отже, до повноважень районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить оформлення військовозобов`язаним відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку.

Таким чином, саме територіальні центри комплектування та соціальної підтримки оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації.

Предметом позову у цій справі є оскарження відмови у наданні відстрочки від призову у зв`язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю, що передбачено абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Так, відповідно до абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати.

Тобто, спір між сторонами виник щодо правильного тлумачення та застосування абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Зі змісту вказаної норми, зокрема, вбачається, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації ті військовозобов`язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати.

Відповідач вважає, що в силу положень статті 198 Сімейного кодексу України наявність у дружини ОСОБА_1 працездатних батьків свідчить про їх обов`язок її утримувати та, відповідно, про відсутність у ОСОБА_1 права на відстрочку від мобілізації.

Натомість, на думку позивача, наявність у повнолітньої дитини працездатних батьків відповідно статті 198 Сімейного кодексу України створює обов`язок по її догляду лише за сукупності певних умов, зокрема, потреба дитини у матеріальній допомозі та здатність батьків її надавати, і такий обов`язок виникає лише за судовим рішенням.

Суд критично відноситься до доводів відповідача, стосовно того, що батьки дружини зобов`язані за законом утримувати свою дитину, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, що виключає можливість надання позивачу відстрочки від призову на військову службу за мобілізацію з огляду на таке.

Аналізуючи зміст абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» суд доходить висновку, що особа, що має дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, не має права на відстрочку від мобілізації лише, якщо є факт, що дружина (чоловік) із числа осіб з інвалідністю має інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати.

Обґрунтовуючи те, що дружина ОСОБА_1 , як особа з інвалідністю, має право на утримання своїми батьками, відповідач посилається на положення статті 198 Сімейного кодексу України, відповідно до якої батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.

Проте суд звертає увагу, що вказана норма створює обов`язок батьків по утриманню дітей не у зв`язку з їх інвалідністю, а у зв`язку з їх потребою матеріальної допомоги, яку вони можуть надати.

Проте, відповідач не стверджував та не обґрунтовував факт потреби дружини ОСОБА_1 у матеріальній допомозі так само, як і факт можливості батьків її надати.

Відтак, твердження відповідача, що силу положень статті 198 Сімейного кодексу України наявність у дружини ОСОБА_1 працездатних батьків свідчить про їх обов`язок її утримувати та, відповідно, про відсутність у ОСОБА_1 права на відстрочку від мобілізації, є необґрунтованими.

За таких обставин, відмова ОСОБА_1 у наданні відстрочки від мобілізації є необґрунтованою та неправомірною, а відтак, наступні дії щодо призову по мобілізації також є неправомірними.

Згідно з п. 4 ч. 2, ч. 4 ст. 245 КАС у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо, зокрема, для його прийняття виконано всі умови, визначені законом.

Встановлені у цій справі обставини не дають підстав для висновку, що наявні усі умови для надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, відтак відсутні підстави зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 відстрочку від призову за мобілізацією на підставі абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у зв`язку з наявністю дружини інваліда ІІ групи.

Згідно з п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позов належить задовольнити частково та прийняти рішення про інший спосіб захисту прав позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, а саме зобов?язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.12.2023 року про відстрочку від призову за мобілізацією на підставі абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з урахуванням висновків суду.

Беручи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з викладених підстав.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн., а тому вказана сума підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.

Керуючись ст. 241-246 250 КАС України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо мобілізації ОСОБА_1 до Збройних Сил України та відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, у зв`язку з наявністю дружини інваліда II групи.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.12.2023 року про відстрочку від призову за мобілізацією на підставі абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з урахуванням висновків суду.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295 297 КАС України.

Суддя А.В. Савченко