Щодо використання фермерським господарством земельної ділянки, наданої у постійне користування фізичній особі – засновнику (члену) господарства (науковий висновок для Великої Палати ВС д.ю.н., проф. Мірошниченко А.М.)

Справа № 922/989/18

У листі вих. № 642/0/26-19 від 20.12.2019 ставиться питання про надання висновку щодо правової природи використання фермерським господарством земельної ділянки, наданої у постійне користування фізичній особі – засновнику (члену) такого господарства.

Стосовно поставлених у листі питань.

«1. На підставі якого речового права може використовуватися селянським (фермерським) господарством земельна ділянка, яка надана у постійне користування фізичній особі – засновнику (члену) такого господарства з видачею державного акта на право постійного користування землею?»

На мій погляд, селянське (фермерське) господарство не отримувало жодного речового права на земельну ділянку, яка була надана у постійне користування фізичній особі – засновнику (члену) такого господарства.

Ні Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20.12.1991 № 2009/ХІІ, ні інші акти законодавства не передбачали «автоматичного» переходу права користування від громадянина, якому надавалася земельна ділянка (у власність чи користування) для ведення селянського (фермерського) господарства, від такого громадянина до селянського (фермерського) господарства після його реєстрації як юридичної особи (стаття 9 Закону).

З огляду на характер права постійного користування земельною ділянкою, що, за загальним правилом, не включає в себе правомочності розпорядження ділянкою, такий перехід загалом є неможливим навіть за якимсь окремим правочином за участю особи, що отримала земельну ділянку у постійне користування, та господарства.

Науковий висновок: Щодо переходу до спадкоємців житлового будинку, інших будівель і споруд права власності або права користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені (науковий висновок для Великої Палати ВС д.ю.н., проф. Мірошниченко А.М.)

«2. Якою є правова підстава використання фермерським (селянським (фермерським)) господарством такої земельної ділянки?»

Ч. 1 ст. 31 Земельного кодексу України передбачає, що землі фермерського господарства можуть складатися із, серед іншого, «земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності». Втім, дане положення насправді не створює регулювання, а лише констатує можливість того, що господарство може використовувати земельні ділянки, які на речовому праві належать не йому, а іншим суб’єктам, на підставі певного зобов’язального права. Така можливість існує незалежно від її проголошення в законі[1].

Отже, за відсутності речового права на земельну ділянку, селянське (фермерське) господарство могло використовувати земельну ділянку, надану засновнику (члену) господарства, на зобов’язальному праві, з дозволу (згоди) користувача. Така згода не повинна була формулюватися як окремий акт, вона могла просто випливати із поведінки засновника (члена) господарства.

З точки зору правових підстав використання земельної ділянки, наданої засновнику (члену) господарства, нічим не відрізнялося від використання господарством, скажімо, особистого автомобіля засновника (члена) господарства, або його присадибної ділянки, на якій могла вирощуватися сільськогосподарська продукція, або ж розміщуватися техніка та майно господарства. В усіх випадках підставою був дозвіл власника (користувача), який цілком міг не оформлюватися як окремий письмовий документ (правочин). Такі правовідносини є цілком правомірними, завданням суду є вірне встановлення їх правової природи і, за потреби, надання правового захисту їх учасникам.

Науковий висновок: Щодо застосування норм права, які визначають належний спосіб захисту у разі поновлення договору оренди землі (науковий висновок д.ю.н., проф. Мірошниченко А.М.)

«3. Якою є правова підстава використання фермерським (селянським (фермерським)) господарством земельної ділянки, яка була надана у постійне користування фізичній особі – засновнику (члену) такого господарства, після смерті цієї фізичної особи?»

На мій погляд, у разі смерті фізичної особи, якій було надано земельну ділянку у постійне користування, таке право успадковується. Немає жодних підстав для незастосування до відповідних правовідносин загальних правил Цивільного кодексу України про спадкування, зокрема, положень ст. 1218 кодексу, згідно з якими «[д]о складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті». Результатом застосування цієї норми є висновок про перехід права постійного користування до спадкоємців, адже закон не передбачає припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті суб’єкта права.

Насамперед, до такого висновку призводять ті самі аргументи, які використала Велика Палата Верховного Суду у справі 368/54/17, де було зроблено висновок щодо того, що успадковується право довічного успадковуваного володіння.

Так, законодавство України протягом тривалого часу (до 01.01.2002 року) передбачало можливість фізичних осіб набувати право постійного користування земельними ділянками, у т.ч. для ведення «селянського (фермерського) господарства» (ст.ст. 7, 51 та ін. Земельного кодексу України від 18.12.1990 в ред. Закону від 13.03.1992, ст. 5 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство»). Лише із набранням чинності Земельним кодексом України від 25.10.2001 року із кола суб’єктів права постійного користування було виключено фізичних осіб (ст.92).

Втім, чинний Земельний кодекс України не передбачив припинення існуючого права постійного користування з набранням кодексом чинності. П. 6 розд. Х, натомість, встановив, що «громадяни …, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2005 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них». Хоча наслідків непереоформлення прямо встановлено не було, формулювання закону допускало тлумачення, згідно з яким «непереоформлене» право користування з 01.01.2005 мало бути автоматично припиненим.

Втім, рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у т.зв. справі про постійне користування земельними ділянками положення п. 6 розд. Х Земельного кодексу України були визнані неконституційними «в частині зобов’язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою» та втратили чинність. Отже, наразі закон не передбачає припинення права постійного користування земельними ділянками фізичних осіб в силу того, що фізичні особи не згадані законом серед суб’єктів права постійного користування.

Водночас, право постійного користування земельними ділянками може бути припинено з інших підстав. Ці підстави перераховані у ст.ст. 141, 142 чинного Земельного кодексу України, і серед цих підстав смерть суб’єкта права користування (постійного користування) земельною ділянко не згадані.

Можна було б вважати, що відсутність такої підстави, як смерть користувача – це лише техніко-юридичний недолік кодексу, який не був розрахований на те, що постійними користувачами земельних ділянок будуть фізичні особи. Втім, якщо це навіть і так, виправити цей недолік шляхом розширеного тлумачення положень ст.ст. 141, 142 Земельного кодексу України, на мій погляд, неможливо.

Перш за все, таке розширене тлумачення явно не узгоджуватиметься з усталеним розумінням п. «в» ст. 141, яка серед підстав припинення права користування земельною ділянкою називає «припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ і організацій». Текст закону в даному випадку допускає два альтернативні тлумачення: (1) тлумачення (припинення без правонаступництва), згідно з яким будь-яке припинення юридичної особи (у тому числі у разі, якщо йдеться про реорганізацію) призводить до припинення права користування, (2) звужене, згідно з яким право припиняється лише у випадку, якщо йдеться про ліквідацію юридичної особи.

У судовій практиці закріпилося саме звужене тлумачення відповідного положення, яке, серед іншого, отримало закріплення у постанові Верховного Суду України від 21.02.2011 у справі № 21-3а11. На думку Верховного Суду України, приписи частини 1 статті 141 ЗК слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.

І з таким тлумаченням слід повністю погодитися, адже інший варіант наносив би істотну шкоду обороту, виводячи з ефективного господарського використання значні масиви майна.

Проте за таких обставин важко знайти аргументи, чому у випадку з припиненням юридичних осіб (що вказано у законі як підстава для припинення права користування) слід обирати більш вузьке тлумачення закону, а у випадку з фізичними особами (про смерть яких як підставу для припинення права користування в законі не сказано) слід обирати тлумачення розширене (причому досить істотно). Адже в обох випадках йдеться про універсальне правонаступництво у відносинах користування землею, тому цільове тлумачення закону має вказувати в одному й тому самому напрямку – на користь більш корисного для обороту, більш справедливого рішення, яке передбачає стабільність правового титулу.

Окрім необхідності тлумачення норм закону у спосіб, що узгоджувався б із уже існуючим розумінням положень Земельного кодексу України про припинення права постійного користування, є й інші мотиви, які не дозволяють побачити серед підстав припинення постійного користування фізичних осіб випадок смерті користувача.

До таких мотивів слід віднести насамперед необхідність дотримання принципу правової визначеності (що випливає із принципу верховенства права, закріпленого у ч. 1 ст. 8 Основного Закону). Якщо якимось чином побачити у законі вказівку на смерть користувача як підставу для припинення права постійного користування земельною ділянкою, слід буде визнати, що закон тоді буде непередбачуваним у застосуванні, а отже, не відповідатиме принципу правової визначеності. Адже пересічна особа навряд чи зможе передбачити, що з тексту закону (насамперед, ст.ст. 141, 142 Земельного кодексу України) випливає правило про припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі смерті користувача.

Крім того, отримання у спадок права постійного користування є «правомірними очікуваннями», а отже – «майном» у розумінні ст. 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (див., зокр., п. 65 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» щодо постійного користування, п. 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі Stretch v. United Kingdom щодо «правомірних очікувань»). Згідно з Конвенцією, втручання у це право має здійснюватися відповідно до «закону» (що означає, у т.ч., що закон повинен бути «передбачуваним у застосуванні» - див., зокр., п. 109 рішення Європейського суду з прав людини у справі Beyeler v. Italy), «в інтересах суспільства» (навряд чи в даному випадку цей критерій дотримано), а також пропорційно (що у даному випадку також сумнівно). Таким чином, гарантії для «права мирного володіння майном» також мають стримати суд від тлумачення національного закону у спосіб, який би передбачив припинення права постійного користування у разі смерті користувача.

З огляду на викладене, видається необхідним відійти від правової позиції, висловленої у постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 181/698/14-ц, від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц, від 05.10.2016 у справі № 2329цс16, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 18.03.2019 у справі № 472/598/16-ц, від 20.03.2019 у справі № 587/260/17, від 17.10.2018 у справі № 376/2038/14-ц, згідно з якими право постійного користування земельними ділянками припиняється у разі смерті користувача.

Таким чином, на мій погляд, у разі смерті особи (засновника (члена) господарства), якій земельна ділянка була надана на праві постійного користування, таке право переходить до спадкоємця (спадкоємців). Фермерське (селянське (фермерське)) господарство може використовувати земельну ділянку на зобов’язальному праві з дозволу особи, що має речове право на земельну ділянку (спадкоємця). При цьому такий дозвіл не обов’язково повинен оформлюватися письмово як окремий документ (договір).

«4. Чи передбачена державна реєстрація відповідного речового права фермерського господарства на земельну ділянку, яка надана у постійне користування фізичній особі ) засновнику (члену) такого господарства та використовується господарством?»

Як вже було зазначено вище, на мій погляд, господарство не має речового права на земельну ділянку його засновника (члена), і використовує земельну ділянку на зобов’язальному праві. Таке право, згідно із чинним законодавством, не підлягає державній реєстрації (ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

[1] Детальніше щодо можливості використання земельних ділянок на зобов’язальних титулах див.: Мірошниченко А.М., Попов. Ю.Ю. Зобов’язальне право найму (оренди) та інше використання чужих земельних ділянок від імені володільця у зобов’язальних правовідносинах // Вісник Вищої ради юстиції. – 2012. - № 12. – С. 78-89. - https://www.academia.edu/attachments/37688310/download_file?st=MTU3NzE3MjUzMywzMS4xNzIuMTM2LjEzMywxNzU0NDc3&s=swp-toolbar.

Автор висновку: професор, д.ю.н. Мірошниченко Анатолій Миколайович

Науковий висновок: Щодо подання кількома особами клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо однієї і тієї ж земельної ділянки (науковий висновок для Великої Палати ВС д.ю.н., проф. Мірошниченко А.М.)