Коментована стаття визначає певні види заборон щодо діяльності посадових осіб митних органів.
Ці вимоги були закріплені ще у "Положенні про порядок і умови проходження служби в митних органах України", затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 09.02.1993 р. №97.
Згідно з названим документом, суміщення служби в митних органах з будь-яким підприємництвом, а також з роботою на підприємствах, в установах і організаціях, крім наукової або педагогічної діяльності у вільний від роботи час, не допускається. Винятком є реалізація прав власника приватизаційних сертифікатів та інших корпоративних прав. При цьому функції управління такою власністю мають бути передані довіреній особі на весь строк служби в митних органах.
Щодо підприємницької діяльності, то її правове регулювання здійснюється Господарським кодексом України (далі - ГК) Цивільним кодексом та іншими законами України.
Зокрема поняття підприємництва (тобто підприємницької діяльності) закріплене у статті 42 ГК України. Згідно з названою статтею, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Обмеження на зайняття такою діяльністю закріплені в Основному Законі України. Згідно зі статтею 42 Конституції України, підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.
Стаття 43 ГК у частині 4 наголошує, що підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом у випадках, передбачених частиною другою статті 64 Конституції України.
Таким чином, аналізуючи передбачені у Конституції України, цьому Кодексі та ГК заборони щодо зайняття підприємницькою діяльністю, слід зробити висновок, що держава забороняє займатися підприємницькою діяльністю посадових особам у тому числі й митних органів, оскільки метою такої діяльності є одержання прибутку. Законодавець виходить з того, що особа несе службу у державних органах, відстоює і захищає державні інтереси і вважає неприпустимим отримання додаткового прибутку від такої (комерційної) діяльності, окрім отримуваної посадовцем заробітної плати, що регулюється окремими нормативно-правовими актами.
Згідно зі ст.21 КЗпП України обмеження на сумісництво можуть вводитись законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Правове регулювання сумісництва здійснюється на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.1993р. №245 "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій" та Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій (далі - Положення), затвердженого наказом Мінпраці, Мін'юсту і Мінфіну України від 28.06.1993р. №43.
Відповідно до Положення, сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.
Далі у Положенні наголошується, що керівники державних підприємств, установ, організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів державних підприємств, установ, організацій (цехів, відділів, лабораторій тощо) та їхні заступники не мають права працювати за сумісництвом (за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності).
Названим Положенням затверджений перелік робіт, які не є сумісництвом.
До таких робіт, зокрема, віднесені:
1) Літературна робота, в тому числі робота з редагування, перекладу та рецензування окремих творів, яка оплачується з фонду авторського гонорару.
2) Технічна, медична, бухгалтерська та інша експертиза з разовою оплатою праці.
3) Педагогічна робота з погодинною оплатою праці в обсязі не більш як 240 годин на рік.
4) Керівництво аспірантами в науково-дослідних установах і вищих навчальних закладах науковців та висококваліфікованих спеціалістів, які не перебувають у штаті цих установ та начальних закладів, з оплатою їхньої праці в розрахунку 50 годин на рік за керівництво кожним аспірантом; завідування кафедрою висококваліфікованими спеціалістами, у тому числі тими, які займають керівні посади в навчальних закладах і науково-дослідних установах з оплатою в розрахунку 100 годин за навчальний рік.
5) Робота за договорами провідних наукових, науково-педагогічних і практичних працівників з короткострокового навчання кадрів на підприємствах і в організаціях.
Виконання робіт, зазначених у пунктах 1,9, 10, у робочий час не допускається.
Виконання робіт, зазначених у пункті 8, здійснюється залежно від характеру робіт як в основний робочий час, так і за його межами.
Виконання робіт, зазначених у пунктах 2-7, допускається в робочий час з дозволу керівника державного підприємства, установи, організації без утримання заробітної плати.
Виконання перелічених вище робіт допускається в робочий час із дозволу керівника підприємства, установи, організації без утримання із заробітної плати.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.05.1998р. №13 під сприянням підприємницькій діяльності розуміються дії, спрямовані на одержання підприємцем ліцензії, сертифіката в обхід встановленого законодавством порядку, в допомозі у реєстрації чи перереєстрації фірми, товариства тощо, у передачі споруд, обладнання, в організації технічного забезпечення (засобами транспорту, зв'язку), в інформаційному (комп'ютерному) обслуговуванні підприємця, прийнятті нормативно-правового акта, що забезпечує більш вигідне освоєння ринків збуту і надання послуг.
Обмеження щодо сприяння підприємницькій діяльності, використовуючи своє службове становище, встановлено ст.5 Закону України "Про боротьбу з корупцією"
page
youtube
