Екстрадиція ухилянтів. Популізм vs реальність?

Останнім часом в інформаційному просторі України почастішали новини про те, що українці призовного віку, які незаконно виїхали з території України під час дії воєнного стану та продовжують перебувати за кордоном, будуть екстрадовані.

Давайте розберемось, у чому полягає суть екстрадиції та чи можливо її реалізувати в нинішніх реаліях.

Визначення поняття «екстрадиції» наведено у ст. 541 Кримінального процесуального кодексу України, відповідно до якої, екстрадиція — видача особи державі, компетентними органами якої ця особа розшукується для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку. Екстрадиція включає:

- офіційне звернення про встановлення місця перебування на території запитуваної держави особи, яку необхідно видати, та видачу такої особи;

- перевірку обставин, що можуть перешкоджати видачі;

- ухвалення рішення за запитом;

- фактичну передачу такої особи під юрисдикцію запитуючої держави.

Як бачимо, екстрадиція можлива винятково у межах кримінального провадження, тобто стосовно особи повинно здійснюватися хоча б досудове розслідування за певною статтею, передбаченою Кримінальним кодексом України.

Варто зазначити, що процедура екстрадиції досить складна і не може бути здійснена винятково за бажанням виконуючої сторони.

Для можливості подання запиту про екстрадицію особи на територію України необхідним є дотримання наступних умов:

- щодо особи повинно бути відкрито кримінальне провадження;

- якщо за злочин, який інкримінується особі, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не менше одного року, а невідбутий строк становить не менше чотирьох місяців.

Однак перш ніж звернутися із запитом про екстрадицію, компетентним органам необхідно вжити всіх необхідних заходів щодо розшуку та встановлення місця перебування особи, яка ухиляється від призову під час мобілізації.

Передумовою для звернення із запитом про екстрадицію є оголошення особи в розшук або винесення щодо особи вироку. Однак не все так просто, як здається.

Згідно із приписами кримінального процесуального законодавства на етапі досудового розслідування органом, який направляє запит про екстрадицію є Офіс Генерального прокурора, а на етапі судового провадження або ж виконання вироку таким органом є Міністерство юстиції України.

Також на стадії досудового розслідування потрібно довести, що особа ухиляється без поважних причин від явки на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик. Тобто така особа повинна отримати повістку про виклик або іншим належним чином бути повідомлена про те, що її викликають до органів досудового розслідування і подальша неявка цієї особи на виклик буде вважатися ухиленням. До того ж сама процедура досудового розслідування є досить тривалою та передбачає здійснення низки слідчих дій, зокрема проведення експертиз, збирання доказів, проведення допитів тощо. Отже, перед тим як звернутися до компетентних органів із запитом на екстрадицію ухилянта пройде значний час, який може тривати місяцями.

Очевидно, що неможливо вручити повістку про виклик до слідчого чи прокурора особі, яка не перебуває в Україні й щодо якої почалося досудове розслідування вже після того, як вона покинула територію України.

Отже, у цьому контексті отримати запит на екстрадицію на етапі досудового розслідування є практично нереальним через неможливість вручення такій особі повістки від органів досудового розслідування.

Тому на практиці процедура екстрадиції можлива тільки щодо осіб, стосовно яких винесено вирок за вчинення злочину.

Фактично кримінальне провадження у випадках ухилення від призову може бути кваліфіковано за такими кримінальними правопорушеннями як підроблення документів, наприклад, у випадках використання підроблених висновків військової лікарської комісії про непридатність до військової служби для виїзду за кордон, або ж ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.

Процедура екстрадиції між Україною та більшістю європейських країн здійснюється на підставі Європейської конвенції про видачу правопорушників. Однак, відповідно до Європейської конвенції, видача правопорушників за правопорушення, які передбачені військовим правом, до яких і належить ухилення від мобілізації, не передбачається.

Фактично особа, яка тікає зі своєї країни через воєнні події на її території, не може бути передана цій країні за запитом про екстрадицію.

Отже, згідно з умовами Європейської конвенції, екстрадиція може бути здійснена за кримінальні правопорушення, які не є воєнними злочинами, і до таких правопорушень належать, зокрема, підробка та використання підроблених документів, а також інші злочини, передбачені кримінальним процесуальним законодавством.

Але і в цьому разі не все так просто, як здається. Тікаючи з України через воєнні події на її території, багато наших співгромадян отримали статус біженців чи переселенців. Отримавши такий статус, країна, яка прийняла осіб-втікачів, гарантує їм певний спектр безпекових заходів щодо неї, зокрема і гарантію того, що особу не буде передано Україні під час проведення воєнних дій.

Офіційні особи низки європейських країн вже висловили свою позицію стосовно того, що українців, які перебувають не території їхньої країни та які втекли у зв’язку із воєнними подіями в України, не будуть передаватися компетентним органам України. Однак невідомо коло осіб, яких це може стосуватися та чи підпадають під них особи, які пішли на вчинення кримінального правопорушення на території України виключно в цілях уникнення мобілізації.

Навіть у разі наявності підстав для екстрадиції ухилянтів, видача осіб не може мати масового характеру, як це декларувалося в засобах масової інформації, оскільки запит на екстрадицію видається на кожну конкретну особу за конкретним фактом вчинення кримінального правопорушення. І саме суд держави, в якій знаходиться такий ухилянт, буде ухвалювати рішення видавати чи ні особу на підставі тих даних і доказів, які будуть надані компетентними органами України.

Отже, враховуючи всю складність процедури екстрадиції, яка включає в себе: наявність кримінального правопорушення за статтею, яка не передбачена військовим правом; наявність статусу підозрюваного або ж обвинуваченого за даним кримінальним правопорушенням; доведеність вини особи у вчиненні кримінального правопорушення (якщо стосовно ухилянта винесено вирок); направлення запиту про екстрадицію особи через компетентні органи іноземної держави та ухвалення рішення судом іноземної держави про екстрадицію, голослівне висловлювання можновладців про масовість екстрадиції всіх ухилянтів, які незаконно переховуються за кордоном задля уникнення мобілізації на території України, є не що інше, як маніпулятивне висловлювання.

Реалізація його на практиці є вкрай складною та такою, що потребує значного часу та зусиль, і тому можливо лише в теорії та щодо дуже вузького та незначного кола наших співвітчизників.

Однак як складеться подальша доля ухилянтів-втікачів та які реальні наслідки їх очікують, покаже тільки час.

Автор статті: - Артур Аветян, адвокат юридичної компанії "Максим Боярчуков та Партнери"