ДТП - залишений у небезпеці: правовий контекст, моральний вибір та міжнародний досвід

Сьогодні у цьому блозі хочу розповісти історію, яка не лише торкається законодавчих норм, а й змушує задуматися про людяність, мораль і той невидимий кордон, де закінчується байдужість і починається злочин.

Це трапилося пізнього вечора, на дорозі, що розтягнулася між густим лісом і нескінченними полями. Водій автомобіля, натрапивши на пішохода в недозволеному місці, зупинився лише для того, щоб переконатися в його безпорадності. Потім він залишив людину, повернувся пізніше і зробив щось, що, здається, навіть не вкладається у рамки здорового глузду – сховав тіло. Той вечір став драмою не лише для родини загиблого, але й черговим уроком для системи правосуддя, яка має вирішувати: чи є місце людяності в сухих статтях Кримінального кодексу?

Читайте статтю: ЧОМУ СУВОРІСТЬ ПОКАРАННЯ ЗА ДТП НЕ ДОПОМОЖЕ У БОРОТЬБІ З АВАРІЙНІСТЮ.

Кримінальний кодекс як дзеркало людської відповідальності

Згідно з українським законодавством, залишення особи в небезпеці (ст. 135 КК) є злочином незалежно від того, чи могла допомога змінити наслідки. Тут закладено принцип: людське життя і гідність є вищими за прагматичні оцінки "чи варто було допомагати". Верховний Суд у своїх рішеннях чітко пояснює: навіть якщо травми були несумісними з життям, особа, яка мала змогу допомогти, але не зробила цього, повинна нести відповідальність.

Що ж це означає на практиці? Байдужість до долі іншого – це злочин, якщо особа свідомо вирішила не надавати допомогу. Більше того, навіть якщо хтось інший намагався допомогти постраждалому, це не знімає відповідальності з винного. У таких справах ключовим є вольовий момент: небажання допомогти, пряма байдужість до стану іншого.

Згадайте новину: Для кваліфікації дій особи за ст. 135 КК України не має значення, чи відвернула б надана винною особою допомога завдання шкоди життю або здоров’ю особи і те, що хтось інший надав чи намагався надати допомогу залишеному в небезпеці – ККС ВС (справа № 708/638/19)

Міжнародний досвід: чи дотримуються європейці "правила золотого серця"?

Схожі принципи діють і в інших країнах. Наприклад, у Німеччині залишення особи в небезпеці також є кримінальним правопорушенням. У разі ДТП водій зобов'язаний не лише викликати допомогу, а й надати першу допомогу, якщо це можливо. Ба більше, відмова допомогти потерпілому може каратися навіть суворіше, ніж сама аварія, адже свідоме ігнорування чужого життя розцінюється як акт крайньої байдужості.

У Франції аналогічна норма прописана в "Обов'язку допомоги". Цікаво, що там карають не лише за залишення людини в небезпеці, а й за відсутність будь-якої реакції на надзвичайну ситуацію. Навіть якщо ви не були безпосереднім учасником події, але стали свідком і не допомогли, це може стати підставою для відповідальності.

А ось у США підхід варіюється від штату до штату. Деякі штати встановлюють обов'язок допомогти лише у певних обставинах, наприклад, якщо ви є медичним працівником або перебували в контексті "спеціальних відносин" із постраждалим. Але моральна сторона – це те, що залишається однаково важливим скрізь.

Мораль чи страх покарання?

Що штовхає людину до такого вчинку, як у описаній справі? Невже це лише страх покарання? Адже, дивлячись правді в очі, не всі, хто залишив когось у небезпеці, є злочинцями в класичному розумінні. Часом це результат паніки, психологічного шоку або ж банальної впевненості, що "я тут нічого не можу зробити".

Але чи виправдовує це вчинок? Закон говорить однозначно – ні. І тут йдеться не лише про захист постраждалого, а й про захист самої суспільної моралі. Залишення людини в небезпеці – це не просто порушення норми, це виклик основоположним принципам людяності, на яких тримається цивілізоване суспільство.

Українські реалії: чи діє система?

Чи завжди суди здатні об'єктивно оцінити такі справи? Описана ситуація показує, що це завдання не з легких. Апеляційний суд вирішив закрити справу, вбачаючи відсутність складу злочину, але Касаційний кримінальний суд відновив правосуддя, звернувши увагу на прямий умисел та злочинну недбалість.

І це важливо. Бо якщо суспільство почне закривати очі на такі випадки, чи не станемо ми співучасниками безкарності? Адже кожна така історія – це ще один крок до формування правил, які врешті-решт оберігатимуть кожного з нас.

Епілог

Я часто думаю: чому деякі люди обирають байдужість замість людяності? Можливо, страх, можливо, емоційне заціпеніння. Але вибір завжди залишається вибором. І тут варто пам'ятати: жоден закон не зможе змусити людину діяти людяно, якщо цього не захоче її серце.

Тому, говорячи про такі справи, важливо не лише нагадувати про кримінальну відповідальність, а й повертатися до витоків – тих моральних принципів, які роблять нас людьми.

Автор статті: Зенкін Дмитро Олександрович