Чи можливо повернути грошові кошти, які стягнені за незаконним виконавчим написом нотаріуса ?

Спойлер: не тільки можливо, а й потрібно.

Кредиторів наділили ефективним інструментом для позасудового захисту цивільних прав - виконавчий напис нотаріуса. З допомогою такого інструменту, кредитору за договором дається можливість стягнути з боржника заборгованість не звертаючись до суду.

Проте, правова реальність така, що даний інструмент може стати предметом зловживань, навіть для серйозних надавачів платіжних послуг та досить великих банківських установ, а не лише для колекторів.

За допомогою виконавчого напису можна стягнути лише безспірну заборгованість, тобто ту, яка повно й беззаперечно визнається боржником. Судова практика вказує, що нотаріус перед тим як вчинити виконавчий напис зобов’язаний перевіряти і з’ясовувати наявність цієї безспірності.

Натомість, боржники дізнаються про заборгованість або вже отримавши постанову державного або приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження, або ж взагалі при списанні з картки отриманої заробітної плати.

Досить давно вже визначена правова позиція у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-141цс14, відповідно до якої згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172 (далі за текстом – Перелік документів), для одержання виконавчого напису про стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних правовідносин подаються: оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Разом з цим, вказаний пункт Переліку втратив свою силу згідно постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі №826/20084/14, якою визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 663 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».

У пункті 10 «Узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні» від 07.02.2014 року Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз`яснено, що однією з об`єктивних причин оскарження виконавчих написів є поверхневий підхід нотаріуса до вирішення питання про можливість вчинення виконавчого напису у кожному конкретному випадку. Поза увагою нотаріуса часто залишається те, що стягувачі, звертаючись за вчиненням виконавчого напису, необґрунтовано завищують суми своїх вимог, включаючи до їх складу всі санкції, комісії, винагороди, або звертаються про стягнення спірного боргу. Тому, судами під час розгляду таких справ має бути враховано пред’явлені банками розрахунки заборгованості за кредитними договорами, суми, які зазначені у письмових вимогах та виконавчих написах нотаріусів, з`ясовано всі обставини у справі, зокрема чи є за боржником сума боргу.

При цьому судам слід особливу увагу приділяти спірності сум у частині зазначення різних сум у письмовій вимозі та у виконавчому написі.

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі за текстом – Порядок) для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувана та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

Підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу II Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Однак, не рідкість коли виконавчий напис вчинений всупереч вимогам Закону України «Про нотаріат», в порушення Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, тобто боржник будь-якої вимоги про усунення порушень кредитного договору не менше, як за 30 днів до вчинення виконавчого напису про порушення кредитних зобов`язань не отримує, чим кредитор позбавляє боржника права оскаржити вимоги у судовому порядку або надати письмові заперечення.

Верховний Суд у своїй постанові від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а наданий нотаріусу кредитний договір не посвідчений нотаріально, отже не міг бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Отже, резюмуємо, що на сьогодні всупереч вимог законодавства нотаріуси при зверненні кредиторів вчиняють виконавчий напис на кредитному договорі (який має бути нотаріально завірений, що ніколи не робиться і не може бути зроблено, особливо при отриманні кредиту онлайн). Для державного чи приватного виконавців такий виконавчий напис є підставою для відкриття виконавчого провадження. Виконавець накладає арешт на всі банківські рахунки, а можливо на нерухомість та інше майно.

У такому випадку потрібно діяти за наступним алгоритмом.

Звернутися до виконавця із заявою про визначення рахунку для видаткових операцій, така заява надає можливість фізичній особі – боржнику здійснювати видаткові операції (на період судових баталій) з арештованого рахунку у межах двох мінімальних розмірів заробітної плати на місяць (законодавство актуальне на час дії воєнного стану). Виконавець у випадку надходження такої заяви зобов’язаний винести відповідну постанову визначення рахунку для видаткових операцій протягом двох робочих днів, з дня отримання заяви боржника, та не пізніше наступного робочого дня, надіслати таку постанову до банку.

Далі слід звернутися до суду за скасуванням виконавчого напису або визнанням його таким, що не підлягає виконанню, що, у разі позитивного рішення суду, буде підставою для закриття виконавчого провадження.

Але, навіть отримавши позитивне рішення, проблеми не закінчуються, адже скасування виконавчого напису, і як наслідок, закриття виконавчого провадження, не встановлює автоматичного повернення стягнутих коштів.

Тому, про повернення стягнутих в межах виконавчого провдаження коштів за незаконним виконавчим документом потрібно подбати ще під час звернення до суду з вимогою про скасування виконавчого документу.

Враховуючи судову практику, можемо стверджувати те, що у випадку коли своїм рішенням суд встановить законні підстави для визнання оспорюваного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, то, як наслідок, між сторонами виникають також спірні правовідносини, які регулюються нормами статті 1212 Цивільного кодексу України.

У відповідності до норм статті 1212 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України (збереження майна без достатньої правової підстави) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

При цьому, набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності правової підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору.

Правові висновки, що відповідають вищезазначеному, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 червня 2016 року у справі № 6-100цс15, від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19.

Відтак, автоматичної реституції не відбувається у таких правовідносинах, тобто повернення до того стану, який існував до вчинення виконавчого напису нотаріуса. Виконується судове рішення в таких випадках у загальному порядку встановленому для примусового виконання судових рішень, тобто через органи державної виконавчої служби або через приватного виконавця.

Пам’ятайте, що повернення вам стягнутих коштів не означає прощення боргу чи зникнення кредитних зобов’язань. Якщо відповідний борг дійсно існує його потрібно буде погасити або ж вирішити проблемні питання іншим можливим законним способом.

Автор статті: Артем Ткаченко