22.06.2017 | Автор: Литвин Павло Григорович
Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Зміна підозри в кримінальному провадженні: погляд на порядок і процесуальну форму прийнятого рішення

Мабуть кожний практикуючий адвокат стикався з випадками, коли слідчий або прокурор під час досудового розслідування вирішують змінити кваліфікацію діяння, скоєння якого протягом певного часу інкримінувалось підозрюваному.

І якщо до цього часу з такою дивиною Ви ще не зустрічались, то запевняю - рано чи пізно це все одно станеться.  

Мотиви таких дій сторони обвинувачення можуть бути досить різними: починаючи від банального непрофесіоналізму і помилки під час первинної кваліфікації діяння, і закінчуючи фактом зловживання службовим становищем і навмисного інкримінування більш тяжкого злочину з тією метою, щоб згодом мати можливість запропонувати підозрюваному певний компроміс (прокурор переходить на менш тяжку статтю КК України, а підозрюваний визнає свою вину і погоджується підписати угоду).

Про те, це питання може бути предметом окремого дослідження і темою окремої статті.

Я ж хочу торкнутись питання щодо належного, на мою думку, процесуального оформлення слідчим, прокурором рішення про зміну підозри у кримінальному провадженні.

Чому я акцентую увагу на словосполученні «на мою думку»?!

Все дуже просто, адже чинний Кримінальний процесуальний кодекс України, нажаль, не дає чіткої відповіді на це питання, а за таких умов кожний слідчий чи прокурор вирішує це питання як йому заманеться.

Зокрема, зміна повідомлення про підозру регулюється ст. 279 КПК України в співставленні з іншими статтями цього кодексу.

Здійснивши аналіз положень цієї норми, ми прийдемо до висновку, що законодавець не лише не розкриває суть термінів «зміна підозри», «нова підозра», а й навіть не зазначає хоча б приблизний перелік випадків їх застосування, обмежившись лише посиланням «у випадку виникнення підстав».

Водночас, проаналізувавши можливі причини зміни підозри ми прийдемо до єдиного висновку – по суті є три форми зміни підозри:

  • в результаті якої кваліфікація діяння залишається незмінною, а Новою підозрою лише уточнюються певні деталі щодо скоєного кримінального правопорушення (час, місце, порядок дій підозрюваного, місцезнаходження свідків, тощо);
  • в результаті якої відбувається зміна кваліфікації діяння в межах тієї ж самої статті Кримінального кодексу України (з однієї частини статті на іншу);
  • в результаті якої відбувається кардинальна зміна кваліфікації діяння і підозрюваному вже інкримінується скоєння зовсім іншого злочину, передбаченого навіть іншою статтею Кримінального кодексу, аніж було до цього.

І якщо в першому випадку, хоча зміна підозри і відбувається, але по суті вона не так суттєво впливає на формування загальної стратегії захисту Підозрюваного; то в інших двох випадках така зміна фактично є взагалі новою підозрою в скоєнні зовсім іншого злочину, оскільки відбувається принципова зміна об’єктивної або суб’єктивної сторони складу злочину, а іноді і об’єкту злочину.

Чітко не визначивши в статті 279 КПК України переліку підстав для зміни підозри (вручення нової), законодавець так само в цій нормі чітко і не прописує порядок прийняття такого рішення, але дає посилання на інші статті КПК України.

Також, чинне процесуальне законодавство і не роз’яснює питання, який правовий статус має повідомлення про підозру, яке пред’явлене раніше і долучене до матеріалів кримінального провадження: чи втрачає воно свою силу автоматично чи ні? Адже зрозуміло, що з матеріалів кримінального провадження цей документ не може зникнути.

Про те, наявність у справі одночасно двох, або більше повідомлень про підозру дезорієнтує підозрюваного, унеможливлює створення чіткої і зрозумілої правової позиції щодо захисту, що грубо порушує передбачене Конституцією України та КПК України право особи на захист і як наслідок може привести і до негативних наслідків для сторони обвинувачення, оскільки всі докази у справі можуть бути в подальшому визнані недопустимими.  

При цьому, жодна особа не може заперечувати проти того, що у учасників кримінального процесу не повинно бути сумнівів і неоднозначних трактувань щодо прийнятих процесуальних рішень, всі учасники процесу повинні дотримуватись основних принципів кримінального провадження, прийняті процесуальні рішення і дії мають бути чіткими, логічними, зрозумілими і послідовними та в обов’язковому порядку належним чином оформлені шляхом створення відповідних процесуальних документів.

З огляду на викладене, оскільки норми КПК України не розкривають суті термінів «зміна підозри», «нова підозра», не зазначає чіткого і виключного переліку випадків їх застосування не роз'яснює значення терміна "вручення повідомлення про підозру" при виконанні таких дій необхідно слідкувати загальним нормам, принципам і правилам кримінального процесу.

Зокрема, стаття 110 КПК України визначає, що процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду, а рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне.

Таким чином, цілком логічним буде твердження, що в разі, коли слідчий, прокурор в ході досудового розслідування за результатами вивчення матеріалів кримінального провадження приходить до висновку про необхідність зміни раніше повідомленої підозри - він має скласти про це мотивовану постанову, в якій викласти підстави прийняття рішення.

Перш за все це стосується саме випадків, коли в результаті зміни підозри відбувається інкримінування особі іншого складу злочину, ніж було до цього (другий та третій випадок, які зазначені вище).

Такий документ в обов’язковому порядку має бути долучено до матеріалів кримінального провадження, а необхідність цього обґрунтовується одразу декількома аргументами:

  1. на етапі досудового розслідування цей документ дає всім учасникам процесу розуміння питання «чим саме користувався слідчий, приймаючи таке рішення», адже воно може докорінно змінити напрямок кримінального провадження і правову позицію захисту;
  2. на етапі судового розгляду:
    • державне обвинувачення в суді підтримує прокурор і відсутність цього документу ускладнить судовий процес, адже з’ясування причин такого рішення можливо буде лише зі слів прокурора, а не від самого слідчого;
    • судовий розгляд відбувається через певний проміжок часу після прийняття такого рішення (іноді дуже значний, місяці і навіть роки) і звісно, що в такому випадку навіть сам слідчий може не згадати мотиви, що спонукали його до цього рішення;
  3. відсутність обґрунтування такого рішення шляхом оформлення відповідної постанови дає значне поле для зловживання слідчим своїм становищем, оскільки дає можливість в подальшому кожний раз або різним учасникам процесу (прокурору, підозрюваному, захиснику, потерпілому, тощо) називати різні обґрунтування свого рішення.

Таким чином, оформлення рішення про зміну раніше пред’явленої підозри у формі відповідної мотивованої постанови повинно бути обов’язковою складовою процесу зміни підозри і є одним з ключових елементів забезпечення реалізації принципів законності, права на захист та права на оскарження процесуальних рішень.

Водночас, залишається відкритим питання який все ж таки  правовий статус має повідомлення про підозру, яке пред’явлене раніше і долучене до матеріалів кримінального провадження: чи втрачає воно свою силу автоматично після вручення нового повідомлення про підозру чи ні?

І щоб уникнути спорів з цього приводу, на мою думку, слід знову таки включити логіку,  здоровий глузд і слідкувати загальним нормам, принципам і правилам кримінального процесу.

Адже погодьтесь з моїм висновком - доволі складно заперечувати той факт, що у разі зміни підозри, під час якої відбувається зміна кваліфікації діяння, слідчий, прокурор фактично відмовляється від раніше пред’явленої підозри і подальшого здійснення досудового розслідування за даним фактом.

Таке твердження обґрунтовується ще й тим, що після вручення нового повідомлення про підозру до ЄРДР вносяться відповідні зміни щодо кваліфікації діяння і досудове слідство в подальшому здійснюється за новим кримінальним правопорушенням, у якого інша об’єктивна сторона складу злочину.

Таким чином слідчий фактично приходить до висновку про необхідність закриття кримінального провадження за фактом, який інкримінувався особі раніше.

І якщо процесуальний керівник погоджується з необхідністю зміни підозри - це автоматично та нерозривно пов’язано і з визнанням обґрунтованості висновку слідчого щодо відсутності в діях Підозрюваного складу злочину, який інкримінувався йому раніше, і недоцільності подальшого досудового розслідування за цим фактом.

Водночас, процес закриття кримінального провадження стосовно певної особи, якій пред’явлена підозра, або закриття всього кримінального провадження, чітко визначені ст. 284 КПК України.

Зокрема, слідчий або прокурор встановивши в ході досудового розслідування наявність підстав, передбачених ч. 1 ст. 284 КПК України, зобов’язаний прийняти постанову про закриття кримінального провадження.

При цьому, постанову про закриття кримінального провадження щодо підозрюваного з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, приймає виключно прокурор.

Таким чином, визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для зміни підозри і вручення у зв’язку з цим нової підозри, сторона обвинувачення зобов’язана:

  1. винести відповідну обґрунтовану постанову, в якій викласти відомості щодо підстав для зміни підозри;
  2. прийняти постанову про закриття кримінального провадження по факту, за яким було пред’явлено повідомлення про підозру раніше;
  3. скласти нову підозру та погодити її з прокурором, якщо її складає слідчий;
  4. здійснити вручення підозри відповідно передбаченого ст. 278 КПК України порядку.

Розуміння процесуальної обґрунтованості саме такого порядку нам дає співставлення ч. 1 і 4 ст. 284 КПК України з частиною 5 цієї ж статті, яка наголошує, що рішення прокурора про закриття кримінального провадження щодо підозрюваного не є перешкодою для продовження досудового розслідування щодо відповідного кримінального правопорушення.

На мій погляд, приймаючи процесуальні рішення саме в такому порядку і оформлюючи їх вищезазначеними процесуальними  документами слідчий, прокурор досягають розумного балансу і дотримання прав, свобод і інтересів всіх учасників кримінального провадження, адже:

  • всі учасники процесу мають можливість отримати чітке розуміння мотивів і обґрунтувань прийнятого слідчим, прокурором рішення;
  • унеможливлює будь-які зловживання з боку сторони обвинувачення оскільки викладено в процесуальному документі обґрунтування рішення в подальшому не може бути змінено (пояснено по іншому) в залежності від зовнішніх обставин чи суб’єктивних мотивів особи, яка його прийняла;
  • виключає всі спірні і неоднозначні питання щодо чинності раніше пред’явленої у кримінальному провадженні підозри;
  • забезпечує захист прав підозрюваного шляхом зняття необґрунтованої підозри у скоєнні раніше інкримінованого кримінального правопорушення;
  • не перешкоджає захисту прав потерпілого, оскільки:
    • постанова про закриття кримінального провадження може бути ним оскаржена;
    • таке рішення не перешкоджає продовженню досудового розслідування щодо відповідного кримінального правопорушення.  

Про те, таке бачення цього процесу не дуже влаштовує співробітників правоохоронних органів та, зокрема, прокуратури.

Адже, виносити постанову про закриття кримінального провадження та ще й у відношенні особи, якій було вручено повідомлення про підозру, приходиться саме їм.

При цьому, не слід забувати, що відповідно до п.14 ч. 1 ст. 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, а за необґрунтоване притягнення особи до кримінальної відповідальності нагород не дають…

Таким чином, прийняття рішення про закриття кримінального провадження буде підтвердженням незаконного притягнення особи до кримінально відповідальності за цією статтею?!

А такі дії сторони обвинувачення вже і самі балансують на межі ознак складу злочину, передбаченого ст. 364 «Зловживання владою або службовим становищем».

Крім того, незаконне притягнення особи до кримінально відповідальності є грубим порушенням прав і свобод особи і  відповідно до ст. 1 та п. 1-1 ст.2 Закону України від 01.12.1994 № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» вони вже є підставою для відшкодування моральної та матеріальної шкоди відповідно до Глави 82 Цивільного кодексу України.

Звісно, що за таких умов, прокурор буде руками, ногами, іншими частинами свого тіла, правдами і неправдами ухилятись від винесення такого процесуального документу як постанова про закриття кримінального провадження в цій частині.

Про те, ми як адвокати, захищаючи інтереси Клієнта, просто зобов’язані у визначений КПК України спосіб практично примушувати прокурора до такого процесуального кроку.  

На мою думку саме так і має відбуватись процес зміни підозри в кримінальному провадженні, але щоб примусити прокурора винести постанову про закриття кримінального провадження за раніше пред’явленою підозрою, нажаль, Вам доведеться плідно попрацювати, посидіти за комп’ютером, підготувати ідеально обґрунтовані клопотання та скарги, а потім ще й переконати слідчого суддю в своїй правоті.

   

 

 

 

 

 

25
Подобається
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення