Захист військовослужбовців: кримінально-правовий аспект. Частина 2: Обмежена придатність особи та її участь при виконанні завдань в зоні бойових дій

Бойові дії продовжуються, кількість бойових втрат серед військовослужбовців ЗСУ все збільшується. Ряд військових в міру отриманих травм, контузій, каліцтв, ПТСР та інше, плавно переходять з категорії придатні в категорію обмежено придатних.

Часто-густо доводиться чути, що обмежено придатних (періодично після важких поранень, і навіть без належного лікування) знову ж таки відправляють до зони бойових дій.

Читайте статтю: Захист військовослужбовців: кримінально-правовий аспект

Тому, на сьогодні є актуальним пошук відповіді на питання: чи дозволено це законом і що робити у відповідній ситуації?

За статтею 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов’язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовий статус обмежено придатних осіб на сьогодні законодавством чітко не визначений.

Питання визначення придатності до військової служби, перелік захворювань та критерії визначення придатності визначає Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затверджене Наказом Міністра оборони України 14.08.2008 № 402 (далі – Положення про ВЛК).

Основними завданнями військово-лікарської експертизи є добір громадян України, придатних за станом здоров'я до військової служби, для укомплектування Збройних Сил України.

Положення про ВЛК визначає, що під придатністю до військової служби розуміється такий стан здоров’я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов’язки з конкретної військової спеціальності у виді ЗСУ та інших військових формуваннях у мирний та воєнний час.

Підпунктом Г пункту 20.3 Положення про ВЛК встановлено, що особи, визнані обмежено придатними до військової служби, - непридатні до служби у високомобільних десантних військах, плавскладі, морській піхоті, спецспорудах. Військовослужбовці, визнані обмежено придатними до військової служби, придатні до служби у частинах (підрозділах) забезпечення, військових комісаріатах, установах, організаціях, навчальних закладах.

Одночасно з рішенням ВЛК про обмежену придатність "в індивідуальному порядку з урахуванням військової спеціальності, займаної посади, віку, роботи, що фактично виконується, пристосованості до неї того, хто пройшов медичний огляд, у постанові у довільній формі вказується, які види служби та роботи протипоказані цій особі".

На практиці такі формулювання зустрічаються досить зрідка. Водночас, особа можете самостійно звернутися із письмовою заявою до голови ВЛК, з вимогою зазначити у висновку види робіт (задач), які протипоказані до виконання.

1. Тобто, обмежено придатна особа може бути призвана на службу, але виконувати обов’язки військової служби з певними особливостями.

На перший погляд все зрозуміло. Проте, на практиці зі сторони командування військових частин, а також правоохоронних органів, ми маємо трактування – частина не належить до ДШВ, отже можеш служити та виконувати всі обов’язки без обмеження.

Левову частину ЗСУ становить піхота. Саме в цій категорії осіб найбільші потреби. Піхо́та — рід військ, який бере участь переважно в пішому бою (на власних ногах). Тому, безумовно, це служба, яка потребує фізичних навантажень і досить не поганого стану здоров’я. Тому, очевидно, що не кожна особа може фізично виконувати певні завдання.

Натомість, посад у частинах (підрозділах) забезпечення, військових комісаріатах, установах, організаціях, навчальних закладах – для всіх осіб, визнаних обмежено придатними до військової служби попросту не вистачає. Поряд з цим, наявні посади потребують спеціальної кваліфікації, досвіду і т.п.

Процедури звільнення з військової служби обмежено придатних осіб у період воєнного стану не існує.

2. Маємо проблему: посади визначенні законом для обмежено придатних осіб зайняті, а механізму та підстав для їх звільнення не існує, як наслідок вони виконують всі обов’язки військової служби.

Як наслідок особа з важкими захворюваннями (в практиці автора це були пухлини головного мозку, грудної клітини, різні види гепатиту, ВІЛ, практична відсутність зору, ПТСР зі значними психічними розладами і тому подібне) змушена служити та виконувати, в тому числі бойові завдання. Невиконання яких тягне за собою відповідальність від дисциплінарної до кримінальної.

При цьому, як зазначалося в попередній публікації автора, при ініціюванні кримінального провадження проти такого військового та внаслідок підписання законопроекту № 8271 (якщо таке матиме місце), суди не зможуть застосовувати навіть факт обмеженої придатності в якості пом’якшуючої обставини та виносити рішення з санкцією у виді більш м’якого покарання ніж передбачено відповідною статтею (застосовуючи статтю 69 КК України).

Існує Розділ VIII КК України, яким визначено обставини, що виключають відповідальність. Серед яких є така обставина, як крайня необхідність. Так, не є кримінальним правопорушенням заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Але, ця норма і в мирному житті застосовувалася досить проблемно, а застосування її військових справах, на переконання автора, буде досить складно.

Доведення злочинності наказу у справа про непокору та невиконання наказу, на переконання автора, в більшості випадків також буде досить малоперспективним. Хоча, безумовно все залежатиме від конкретних фактичних обставин справи.

Застосування процедури звільнення від кримінальної відповідальності також не можливе. Адже, більшість військових правопорушень за своєю природою є тяжкими, тобто, відповідна процедура на них не поширюватиметься.

3. Судової практики в кримінальних справах, що б свідчила про застосування в якості пом’якшувальних обставин факт обмеженої придатності, на час підготовки цієї публікації практично не має.

Водночас, в певних справах про адміністративні правопорушення провадження закривалося за відсутності складу адміністративного правопорушення. Так, наприклад, відпвідно до постанови від 08.12.2022 р. в справі № 154/2932/22, провадження № 3/154/2033/22[1] https://reyestr.court.gov.ua/Review/107739834, провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст.172-10 КУпАП закрито внаслідок відсутності складу адміністративного правопорушення, в тому числі з підстави незабезпечення військовослужбовця лікуванням.

4. Тому, при отриманні обмежено придатною особою наказу про виконання бойового розпорядження, вона має сама прийняти рішення стосовно своїх подальших дій.

Варто уваги, згідно ст. 111 Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 р., заступник начальника гарнізону відповідає за організацію і несення гарнізонної служби та служби гарнізонними вартами, за виконання заходів бойової та мобілізаційної готовності гарнізону, проведення заходів за участю військ (сил) гарнізону. Заступник начальника гарнізону зобов'язаний, зокрема розробляти плани проведення заходів за участю військ (сил) гарнізону, приведення гарнізону в бойову готовність, план посилення охорони гарнізонних об'єктів.

Відповідно до ст. 33 вказаного Статуту командири військових частин (підрозділів), від яких призначається гарнізонний наряд, несуть відповідальність за добір і розподіл особового складу, його підготовку до несення служби, своєчасне направлення на інструктаж і прибуття на розвід, за постійну готовність чергового підрозділу і своєчасне його прибуття за викликом до місця призначення.

Відповідно до ст. 6 Статуту внутрішньої служби[2] внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров'я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань.

Відповідно до ст. 58 вказаного Статуту командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу); за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров'я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу).

Командир (начальник) зобов'язаний планувати роботу і здійснювати заходи щодо підтримання та удосконалення бойової та мобілізаційної готовності і вимагати їх виконання, своєчасно вносити до планів роботи необхідні зміни (уточнення); знати стан справ у дорученій йому військовій частині, на кораблі (у підрозділі), ділові, морально-психологічні якості безпосередньо підпорядкованих військовослужбовців, бойову та іншу техніку, озброєння, що є в частині, на кораблі (у підрозділі), вміло керувати військовою частиною, кораблем (підрозділом) як у повсякденному житті, так і під час виконання бойових завдань; організовувати та безпосередньо керувати бойовою підготовкою, здійснювати контроль за її ходом, об'єктивно оцінювати досягнуті підлеглими результати, підбивати підсумки й заохочувати кращих, узагальнювати та впроваджувати передовий досвід у практику навчання особового складу; займатися правовим вихованням підлеглих, своєчасно вживати заходів для виконання завдань соціально-психологічного забезпечення бойової підготовки.

Командир бригади в мирний і воєнний час відповідає за бойову та мобілізаційну готовність, укомплектованість особовим складом, успішне виконання бригадою бойових завдань; бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров'я особового складу; внутрішній порядок; стан і збереження зброї, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального та інших матеріальних засобів; стан фінансового господарства; всебічне забезпечення бригади.

Окрім того, згідно п. 6 Дисциплінарного Статуту ЗСУ відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.

5. Тобто, командир кожного структурного підрозділу відповідальний за бойову готовність своїх підлеглих. Таким чином, саме командир має нести відповідальність за неналежну підготовку особового складу та за якість виконаних ним наказів.

Стаття 426 КК України визначає злочином бездіяльність військової влади. Так, умисне невиконання військовою службовою особою дій, які вона за своїми службовими обов’язками повинна була виконати, якщо це заподіяло істотну шкоду, що вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, - караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

З об'єктивної сторони цей злочин може проявитися тільки у суспільно небезпечній бездіяльності – а на сьогодні нажаль, всі дії, в яких приймає участь ЗСУ можна мотивувати, як суспільно безпечними, так і небезпечними.

Бездіяльність військової влади полягає у невчиненні службовою особою дій, які вона могла і повинна була зробити в силу покладених на неї законами, військовими статутами й іншими нормативними актами обов’язків.

Обов'язковими ознаками злочину є суспільно небезпечні наслідки у вигляді істотної шкоди і причиновий зв'язок між зазначеними бездіяльністю і наслідками.

Згідно з військовими статутами, обов'язок вести роботу щодо зміцнення військової дисципліни, запобігання надзвичайним подіям і злочинам серед особового складу, своєчасно виявляти й усувати їхні причини належить до загальних обов'язків командирів та інших прямих начальників.... Інше невиконання дій, які військова службова особа за своїми службовими обов'язками повинна була виконати, невжиття заходів до приведення військ у бойову готовність, незабезпечення виконання бойового завдання, неприйняття командиром корабля заходів до спасіння особи, яка впала за борт, тощо.

Підсумок:

• Автор жодним чином цією публікацією не хоче скинути всю відповідальність на командира. Хоча, на превеликий жаль впевнена, що будуть такі справи...
• Як і є масове відправлення до зони бойових дій осіб, не просто не здатних виконувати бойові завдання, а таких, що є тягарем для своїх же побратимів.
• Що робити – кожному визначати самому. На переконання автора потрібно діяти по совісті, можливості і відповідно до бойової обстановки.
• Водночас, безумовно є необхідність в законодавчих змінах з метою виправлення ситуації і надання можливості заміщення посад, які обіймають особи, що не можуть виконувати завдання за станом здоров’я на інших осіб, які прагнуть віддано служити Батьківщині. А таких є не мало.
• Ну і мотивація, мотивація, мотивація...

[1] https://reyestr.court.gov.ua/Review/107739834

[2] http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/T990548.html

Автор статті: Фещик Наталія