Припинення основного зобов’язання внаслідок ліквідації юр. особи – боржника за цим зобов’язанням не припиняє поруки, якщо кредитор реалізував своє право на стягнення заборгованості до припинення юридичної особи (ВСУ від 29.03.2017 № 6-2013цс16)

Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Фабула судового акту: Суд першої інстанції задовольнив позов про припинення поруки мотивуючи це тим, що діяльність боржника-юридичної особи було припинено у зв'язку із чим останній втратив правоздатність.

Проте, апеляційний суд, з ухвалою якого погодився і ВССУ, вказав, що статтею 609 ЦК України встановлено, що зобов’язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов’язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов’язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.

В даному випадку припинення основного зобов’язання внаслідок ліквідації юридичної особи – боржника за цим зобов’язанням не припиняє поруки, оскільки кредитор реалізував своє право на стягнення заборгованості до припинення юридичної особи – боржника.

Водночас ВСУ з такою правовою позицією апеляційного та касаційного судів погодився.

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК ВСУ у справі за № 6-2013цс16: За частиною першою статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Згідно із частиною першою статті 598, статтею 599 ЦК України зобов’язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 609 ЦК України встановлено, що зобов’язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов’язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов’язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.

Згідно із частиною п’ятою статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 14 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов’язковість рішень суду.

За статтею 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Таким чином, положення статті 559 ЦК України стосовно припинення поруки з припиненням забезпеченого нею зобов’язання не може застосовуватися до правовідносин, у яких обов’язок поручителя щодо виконання зобов’язання за основним договором виник з рішення суду, а не лише з договору поруки.

Правовий аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про те, що припинення основного зобов’язання внаслідок ліквідації юридичної особи – боржника за цим зобов’язанням не припиняє поруки, якщо кредитор реалізував своє право на стягнення заборгованості до припинення юридичної особи – боржника.

Аналізуйте судовий акт: Зобов’язання поручителя у випадку ліквідації боржника, але при наявності у кредитора рішення суду про стягнення боргу з цього поручителя не припиняються на підставі ст. 559 ЦК України (Постанова ВСУ у справі №6-172цс15 від 25 листопада 2015р.)

Заставодержатель має право на стягнення предмету застави і після його відчуження третій особі на виконання постанови суду при ліквідації СПД (Постанова ВСУ від 3 квітня 2013р.)

Право застави зберігається навіть при переході права власності на майно під час ліквідаційної процедури (Постанова ВСУ у справі № 6-168цс14 від 19 листопада 2014р.)

Якщо боржник має декілька поручителів, і укладено окремі договори поруки, то кредитор стягує борг з кожного поручителя окремо враховуючи правосуб’єктність за відповідним видом судочинства (ВСУ від 1 березня 2017р., № 6-923цс16)

Фізична особа - підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю усім своїм майном і у випадку припинення (банкрутства) СПД ( Постанова ВСУ у справі № 6-125цс13 від 4 грудня 2013р.)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2017 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого

Гуменюка В.І.,

суддів

Лященко Н.П.,

Охрімчук Л.І.,

Сімоненко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про визнання поруки припиненою за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що між ним та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк» (далі – ПАТ «КБ «Приватбанк») укладено 24 жовтня 2007 року, 25 лютого та 19 вересня 2008 року договори поруки в рахунок забезпечення виконання кредитних зобов’язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Піраміда» (далі – ТОВ «Піраміда»).

Позивач, посилаючись на припинення кредитних зобов’язань боржника у зв’язку з ліквідацією юридичної особи, просив визнати поруку припиненою та вирішити питання розподілу судових витрат.

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 10 грудня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив: припинив поруку за договорами поруки, укладеними 24 жовтня 2007 року, 25 лютого і 19 вересня 2008 року між ним та ПАТ «КБ «Приватбанк», вирішив питання розподілу судових витрат.

Апеляційний суд Дніпропетровської області 3 лютого 2016 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня
2015 року скасував і ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1, вирішив питання розподілу судових витрат.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 18 травня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилила, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 лютого
2016 року залишила без змін.

10 серпня 2016 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_1 із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2016 року з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини першої статті 559, частини першої статті 598, частини першої статті 609 Цивільного кодексу України (далі − ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Обґрунтовуючи свої доводи, заявник надав ухвалу Верховного Суду України від 15 грудня 2010 року, постановлену ним як судом касаційної інстанції, рішення й ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 грудня 2012 року та 4 червня 2014 року, а також постанови Верховного Суду України від 7 й 21 листопада 2012 року.

У зв’язку із цим ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області 3 лютого 2016 року і залишити в силі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від
10 грудня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 24 жовтня
2007 року, 25 лютого та 19 вересня 2008 року за між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ТОВ «Піраміда», в особі директора ОСОБА_1, укладено кредитні договори НОМЕР_1, НОМЕР_2 та НОМЕР_3 відповідно).

З метою забезпечення належного виконання умов зазначених кредитних договорів 24 жовтня 2007 року, 25 лютого та 19 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено договори поруки (а.с. 8–29).

Аналогічні договори поруки були укладені між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2.

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 29 травня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 листопада 2013 року, стягнув з ТОВ «Піраміда», ОСОБА_1, ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ «КБ «Приватбанк» 4 млн 774 тис. 263 грн 38 коп. заборгованості за кредитним договором від 24 жовтня 2007 року НОМЕР_1; 2 млн 436 тис. 44 грн 46 коп. заборгованості за договором про надання овердрафтового кредиту від
25 лютого 2008 року НОМЕР_2; 4 млн 960 тис. 783 грн 93 коп. заборгованості за кредитним договором від 19 вересня 2008 року НОМЕР_3 (а.с. 119–126).

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 27 травня 2013 року припинив юридичну особу ТОВ «Піраміда» (а.с. 30−31).

Запис про припинення юридичної особи було внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб − підприємців (далі − Реєстр) 2 вересня 2013 року (а.с. 34).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції, з яким погодився й суд касаційної інстанції, врахував правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від
25 листопада 2015 року № 6-172цс15, та зазначив, що оскільки запис про припинення юридичної особи було внесено до Реєстру після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості з поручителя, то ліквідація боржника не свідчить про припинення зобов’язань поручителя. При цьому апеляційний суд установив, що на момент ухвалення рішення про стягнення кредитної заборгованості юридична особа (боржник) не припинила своєї діяльності, та зазначив, що рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлене під сумнів.

У постанові Верховного Суду України від 7 листопада 2012 року
№ 6-129цс12 міститься висновок про те, що відповідно до змісту статей 559, 598 ЦК України припинення зобов’язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб’єктивне право і кореспондуючий йому обов’язок перестають існувати; термін «порука», застосований законодавцем у частині першій статті 559 ЦК України, використовується в розумінні зобов’язальних правовідносин поруки, з припиненням яких втрачає чинність договір поруки; порука припиняється в разі припинення основного зобов’язання, отже, припинення юридичної особи у зв’язку з визнанням її банкрутом є підставою для припинення поруки, тому що зобов’язання за кредитним договором припинилося.

У постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2012 року
№ 6–134цс12 міститься висновок про те, що в разі невизнання кредитором права поручителя, передбаченого частиною першою статті 559 ЦК України, на припинення зобов’язання за договором поруки, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 цього Кодексу. При цьому звернення особи до суду з позовом про визнання поруки припиненою на підставі частини першої статті 559 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги суд може розглядати у разі наявності відповідного спору.

У справах, в яких прийнято надані заявником для порівняння постанови, та в справі, рішення в якій просить переглянути заявник, встановлено різні фактичні обставини.

Наданою для порівняння ухвалою від 15 грудня 2010 року Верховний Суд України, скасувавши рішення суду апеляційної інстанції та направивши справу на новий розгляд з підстав, передбачених статтею 338 ЦПК України, зазначив, що саме по собі прийняття господарським судом постанови про визнання підприємства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури не припиняє зобов’язальних правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов’язання та відповідно не припиняє договорів поруки.

Рішенням від 5 грудня 2012 року суд касаційної інстанції скасував судові рішення судів попередніх інстанцій, закрив провадження в справі за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки на час розгляду справи в суді першої інстанції грошове зобов’язання боржника було припинене у зв’язку з ліквідацією його як юридичної особи, та відмовив у задоволенні позовних вимог банку до поручителя з підстави припинення поруки.

Порівняння зазначених судових рішень, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ неоднаково застосував норми матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалою від 4 червня 2014 року суд касаційної інстанції залишив без змін судові рішення, якими задоволено позовні вимоги в частині припинення договорів поруки, укладених між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2, оскільки зазначені договори припилися внаслідок припинення забезпеченого ними основного зобов’язання у зв’язку з ліквідацією юридичної особи.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема частини першої статті 559, частини першої статті 598, частини першої статті 609 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

За частиною першою статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Згідно із частиною першою статті 598, статтею 599 ЦК України зобов’язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 609 ЦК України встановлено, що зобов’язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов’язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов’язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.

У справі, яка переглядається, судовим рішенням установлено порушення зобов’язання боржником (ТОВ «Піраміда»). Зокрема, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 29 травня 2012 року стягнув солідарно з ТОВ «Піраміда», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитними договорами.

Згідно із частиною п’ятою статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 14 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов’язковість рішень суду.

За статтею 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Таким чином, положення статті 559 ЦК України стосовно припинення поруки з припиненням забезпеченого нею зобов’язання не може застосовуватися до правовідносин, у яких обов’язок поручителя щодо виконання зобов’язання за основним договором виник з рішення суду, а не лише з договору поруки.

Правовий аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про те, що припинення основного зобов’язання внаслідок ліквідації юридичної особи – боржника за цим зобов’язанням не припиняє поруки, якщо кредитор реалізував своє право на стягнення заборгованості до припинення юридичної особи – боржника.

Отже, оскільки у справі, яка переглядається, право на стягнення з поручителя заборгованості (шляхом звернення до суду з позовом, за результатами розгляду справи за яким ухвалено судове рішення про стягнення цієї заборгованості з поручителя) було реалізоване кредитором до ліквідації боржника, то ліквідація останнього не свідчить про припинення зобов’язання поручителя.

Саме до цього зводяться висновки Верховного Суду України щодо застосування частини першої статті 559, частини першої статті 609 ЦК України, викладені в постанові від 25 листопада 2015 року № 6-172 цс15.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, урахувавши вимоги зазначених норм матеріального права, а також те, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами після ухвалення рішення суду про стягнення з нього заборгованості за кредитними договорами, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання поруки припиненою.

Судове рішення, яке заявник просить переглянути, є обґрунтованим, суди правильно застосували норми матеріального права.

За таких обставин підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 і скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області 3 лютого 2016 року відсутні.

Керуючись статтями 355, 3603 та 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2016 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
Популярні події
ЕСПЧ
0