Все, що варто знати про «аванс» в цивільних правовідносинах

Термін аванс зустрічається в багатьох галузях права, але найпоширеніше застосування він здобув в цивільних правовідносинах.

Проте все, що спромігся написати законодавець про аванс викладено в ч. 2 ст. 570 ЦКУ, а саме: «Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом».Насправді з першого погляду важко здогадатись, що саме мав на увазі Законодавець, але якщо логічно подумати, то виходить, що аванс це сума, яка за характером своїх істотних умов та властивостей буде протилежна завдатку.

Як визначено в ч. 1 ст. 570 ЦКУ завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

Користуйтесь консультацією: Все, що варто знати про «аванс» в цивільних правовідносинах

З аналізу даної норми можна виділити дві істотні умови, які характеризують завдаток:

1) Завдаток може мати місце лише в разі наявності зобов'язання, яке виникло на підставі укладених договорів;
2) Завдаток одночасно є формою підтвердження зобов'язання та засобом забезпечення його виконання – тобто він виконує забезпечувальну функцію поряд з гарантією, порукою, заставою та ін.

Таким чином, аванс як, умовно кажучи, антонім завдатку буде мати повністю протилежні властивості, а саме:

1) Якщо певна сума сплачується до укладання основного договору, то ця сума буде авансом. Виключення є окрема категорія платежів (авансу) – «попередня оплата товару», яка визначена статтею 693 ЦКУ;
2) Аванс не виконує забезпечувальну функцію – тобто, якщо договір не укладений з ініціативи будь-якої з сторін, то аванс, безумовно, повертається його власнику.
Про вищезазначені відмінності треба пам’ятати, але на практиці зустрічають дуже багато помилок, які знайшли своє відображення в судових спорах. Розглянемо найпоширеніші.

1. Аванс залишиться авансом, навіть якщо в документі зазначити, що це завдаток.

На практиці дуже часто зустрічаються документи (наприклад розписки, попередні договори, договори завдатку та ін.), за якими в рахунок забезпечення укладання у майбутньому основного договору клієнт дає продавцю або виконавцю послуг певну суму коштів і називає це завдатком.

Згідно з ч. 1 ст. 571 ЦКУ якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора, а якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.

Зрозуміло, що у випадку порушення зобов’язання за таким документом, яке сталось з вини кредитора, боржник вимагає від нього повернення завдатку у подвійному розмірі, проте ВСУ притримується іншої думки.

Так відповідно до Рішення ВСУ від 18.02.2009 у справі № 6-23108св08 за фабулою справи Позивач у 2008 році звернувся до суду із позовом про стягнення завдатку, посилаючись на те, що маючи наміри укласти в майбутньому договір купівлі-продажу квартири, 25 квітня 2007 року сторони уклали договір завдатку, умовами якого передбачалося укладання договору купівлі-продажу квартири протягом місяця з дня одержання продавцем (Відповідачем) свідоцтва про право власності на квартиру.

Читайте статтю: Аграрна розписка vs вексель: форми кредитування агробізнесу

З вини Відповідача вказаний договір купівлі-продажу квартири укладено не було, тому у відповідності до вимог ст. 570 ЦК України Позивач просив стягнути на його користь з Відповідача 50 500 грн. завдатку, а також додатково грошову суму у розмірі 50 500 грн.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 25 березня 2008 року, яке залишено без змін Ухвалою апеляційного суду м. Києві від 20 серпня 2008 року, позов задоволено та стягнуто з Відповідача на користь Позивача подвійну суму завдатку.

Проте ВСУ скасував рішення суду першої та апеляційної інстанції у частині стягнення додаткової грошової суми у розмірі 50 500 грн. та ухвалив в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Як на підставу прийняття такого рішення ВСУ зазначив, що внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише у випадку наявності зобов'язання, яке б мало випливати із вже укладеного договору купівлі-продажу квартири.

Оскільки договір купівлі-продажу квартири між сторонами укладено не було, то не дивлячись на укладений між сторонами договір завдатку передана Позивачем Відповідачу сума у розмірі 50 500 грн. є не завдатком, а авансом, який підлягає поверненню Позивачу в однократному розмірі.

2. Чи можна залишити собі аванс у випадку не укладення договору?

Інститут свободи договору передбачає можливість сторін вільно визначати зміст договору, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, які не суперечать законодавству, з врахуванням звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. При цьому сторони мають право врегулювати й ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства та не суперечать ним.

У ЦКУ не врегульовано питання повернення або не повернення авансу у випадку відмови однієї з сторін від укладання договору, а тому на думку деяких правників досить дискусійним залишається питання чи мають право сторони самостійно визначити такі умови.

Насправді в судовій практиці це питання доволі визначене і як приклад можна розглянути постанову ВСУ від 13 лютого 2013 року у справі №6-176цс12.

Так у 14.07.2008 між сторонами було укладено попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом, згідно якого сторони зобов’язалися не пізніше 14.10.2008 укласти договори купівлі-продажу будинку та земельних ділянок. З метою виконання зобов’язань за попереднім договором Позивач передав Відповідачу попередню оплату в рахунок суми за основними договорами в розмірі 968 420 грн.

Згадайте новину: Заборгували по-крупному: банківську систему послаблюють 500 млрд грн проблемних боргів

Попереднім договором визначено, що в разі відмови Відповідача від укладення основних договорів до 14.10.2008 він повертає Позивачу сплачені грошові кошти, а в разі відмови або ухилення Позивачем від укладення основних договорів до 14.10.2008 — грошові кошти залишаються у Відповідача.

У визначений попереднім договором строк основні договори купівлі-продажу укладені не були, а тому Відповідач залишив попередню оплату собі.
Проте у липні 2011 року Позивач звернувся до суду із позовом до Відповідача, в якому просив стягнути з Відповідача попередню оплату.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 лютого 2012 року в задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 31 травня 2012 року скасовано рішення першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено, та стягнуто на користь Позивача суми повернення попередньої оплати. Проте Ухвалою ВССУ від 24 жовтня 2012 року рішення апеляційного суду скасовано, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Скасовуючи Ухвалу ВССУ та передаючи справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції ВСУ зазначив, що оскільки договори купівлі-продажу будинку й частин земельних ділянок між сторонами у справі укладені не були, а сторони лише домовилися укласти такі договори в майбутньому, то передана Позивачем Відповідачу грошова сума в розмірі 968 420 гривень є авансом, який підлягає поверненню позивачу, тому висновок суду касаційної інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог про стягнення цієї суми за попереднім договором є помилковим.
Разом із тим ВСУ підтримав правомірність наданих заявником для порівняння ухвал

ВСУ від 16.07.2008, від 03.12.2008, від 17.03.2010, від 08.09.2010 у справах за позовами про розірвання попередніх договорів і повернення завдатку, в яких суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що законом не передбачено, що якщо аванс згідно з умовами попереднього договору був переданий, а зобов’язання не виконано, тобто основний договір у визначений попереднім договором строк не укладений, то аванс залишається у сторони, яка його отримала. Така умова попереднього договору суперечить вимогам чинного законодавства.
Аналогічна правова позиція також міститься в постанові ВСУ від 25 вересня 2013 року у справі N6-82цс13.

3. Попередня оплата товару – це аванс, а не завдаток.

Відповідно до ст. 693 ЦКУ якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу або законом.

Нерідко в договорах сторони передбачають попередню оплату за товар, не розуміючи її правовий зміст та навіть ототожнюючи з завдатком. Відверто кажучи спутати легко, адже завдаток і попередня оплата можуть сплачуватись за вже укладеним договором до передачі товару.

Однак, попередня оплата (яка є авансом) і завдаток за своєю правовою природою і правовими наслідками є різними поняттями.

Користуйтесь консультацією: Боргова розписка: як правильно дати гроші в борг

Попередня оплата товару здійснюється на виконання умов договору, зокрема купівлі-продажу, до передання товару продавцем. Шляхом попередньої оплати може бути оплачена повна вартість товару або її частина, а завдаток надається покупцем продавцю у рахунок належних з нього за договором платежів на підтвердження своїх зобов'язань і є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання (Постанова ВГСУ від 10.06.2010 № 5/143-09).

Простіше кажучи завдаток одночасно виступає і способом платежу, і способом забезпечення виконання зобов'язання (Рішення ВСУ від 15.04.2009 р. № 6-15883св0), а попередня оплата є лише авансом, який сплачується покупцем до передачі товару.

При цьому на суму попередньої оплати нараховується окрема категорія процентів відповідно до ст. 536 ЦКУ від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором також може бути встановлений обов’язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Цікавим також є те, що на суму попередньої оплати у випадки не передачі продавцем товару у встановлений строк не можна застосовувати положення ч. 2 ст. 625 ЦК та стягувати з продавця 3% річних, оскільки повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу, а не грошовим зобов’язанням. Дана позиція викладена в постанові ВСУ від 16 вересня 2014 року №3-90гс14.

4. Аванс це тільки кошти, а не матеріальні цінності.

Враховуючи те, що термін аванс в українському законодавстві чітко не визначений, є доволі багато наукових матеріалів, в яких автори намагаються, використовуючи порівняльний метод законодавство інших країн, надати власне визначення цьому терміну. Як результат маємо певні протиріччя, зокрема в тому, що стосується предмету авансу.

Доволі популярним є визначення авансу, який є грошовою сумою або іншими матеріальними цінностями, що видаються наперед у рахунок заробітку, належних платежів за товари, роботи, послуги і т. ін. Тобто тут до предмету авансу крім коштів також зараховуються інші матеріальні цінності.

Дане визначення є в деяких українських підручниках, словниках української мови, на сторінці онлайн-енциклопедії Wikipedia та навіть викладене в деяких судових рішеннях (Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 лютого 2015 року у справі № 495/7094/14-ц, Рішення Апеляційного суду Полтавської області від 02 листопада 2015 року у справі № 537/1224/15-ц).

Користуйтесь консультацією: ПОРАДИ ЮРИСТА ПРИ НАДАННІ ТА ОТРИМАННІ ГРОШЕЙ У БОРГ

Якщо не заглиблюватись в теорію та не згадувати положення про бухгалтерський облік, то матеріальні цінності – це речі, що мають певну цінність у вигляді майна, предметів, товарів (тобто є цінностями в речовій формі).

На справді на відміну від завдатку, предметом якого може бути грошова сума або рухоме майно, предметом авансу є виключно грошова сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів. Даний висновок слідує з аналізу частин 1 та 2 ст. 570 ЦКУ, в яких про жодні інші матеріальні цінності мова не йде. Це ще одна відмінність авансу від завдатку.

Висновки
Підсумовуючи викладене стає зрозумілим, що аванс не є видом забезпечення виконання зобов’язань та на відміну від завдатку за своєю правовою природою і правовими наслідками не надає кредитору жодних гарантій задоволення його вимог. Кожен кредитор повинен самостійно вирішити для себе питання доцільності отримання авансу від боржника, так як судова практика показує, що кредитору у будь-якому випадку не варто наперед розраховувати на ці кошти, якщо основний договір ще не був укладений. Єдина сфера, в якій можна відзначити практичну користь авансу, це торгівля, в якій використовується попередня оплата, як своєрідна форма кредитування покупцями продавців (постачальників). Такий аванс є джерелом поповнення оборотних коштів постачальника та дає можливість постачальнику придбати або виробити для покупця цей товар.

Автор консультації: Олег Новинський

Джерело: PLP Law Group