Звернення зі скаргами до органів державної влади НЕ є розповсюдженням недостовірної інформації (ВС/КЦС № 727/5418/17 від 21.03.2019)

Фабула судового акту: Нормами статті 40 Конституції України, які кореспондуються з положеннями статті 1 Закону України «Про звернення громадян» громадянину надано право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

При цьому таке право є абсолютним, що у рішенні, яке пропонується до уваги, підтвердив Касаційний цивільний суд.

У даній справі орган Держказначейства звернувся до суду із позовом про захист ділової репутації вмотивувавши свої вимоги тим, що громадянин звернувся зі скаргою до Комітету Верховної Ради України у якій вказав на бездіяльність працівників ГУ ДКСУ в частині тривале невиконання ГУ ДКСУ платіжного доручення в рамках виконавчого провадження. Одночасно у вказаному зверненні було порушено питання про проведення службового розслідування за фактом бездіяльності та неперерахування цих коштів в рамках виконавчого провадження відповідальною особою ГУ ДКСУ та звільнення останньої із займаної посади; оголошення догани начальнику ГУ ДКСУ.

На думку органу Держказначейства вказані факти факти не відповідають дійсності та принижують ділову репутацію ГУ ДКСУ, оскільки працівниками виконавчої служби були невірно вказані реквізити в платіжних дорученнях коду отримувача, у зв'язку з цим виникла затримка з перерахування відповідних коштів на користь скаржника.

Отже, відповідач поширила інформацію, яка не відповідає дійсності, чим принизила ділову репутацію ГУ ДКСУ та викликала підозру щодо неналежного виконання обов'язків посадовими особами зазначеного органу.

Судом першої інстанції з яким погодилися апеляційний та касаційний суди у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Приймаючи таке рішення суди, зокрема Касаційний цивільний суд, зазначили, що відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевіряти таку інформацію та надавати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Установлено, що зі змісту скарги вбачається, що саме неотримання вчасно коштів відповідачем стало причиною звернення та реалізацією свого права на звернення, відповідно до статті 40 Конституції України та Закону України «Про звернення громадян».

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним є висновок місцевого суду, з яким погодився апеляційний суд, про відмову у задоволенні вказаного позову, оскільки вищезазначена оспорювана позивачем інформація не може вважатися недостовірною або відомостями, які порочать честь, гідність та ділову репутацію позивача, оскільки в даному випадку має місце реалізація відповідачем конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації.

Аналізуйте судовий акт: Сам факт зобов'язання прокурора ухвалою суду внести відомості до ЄРДР не свідчить про протиправність дій прокуратури та завдання моральної шкоди позивачу (ВС/КЦС, № 199/1478/17, 30.01.2019)

Ст. 1174 застосовується у випадку, коли є відомою конкретна посадова особа органу влади, місцевого самоврядуванням, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю якої завдано шкоди (ВС/КЦС, № 638/13100/14-ц, 22.03.18)

Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди, завданої неналежним розглядом звернень, суди не врахували судових рішень про визнання відповідей прокуратури протиправними і доводів позивача в обгрунтування позову.

Надмірно тривале невиконання державним виконавцем рішення суду є підставою для стягнення моральної та іншої шкоди, при цьому відповідачем є орган ДВС де працює д/в та орган ДКС (ВСУ у справі № 6-99цс17 від 8 листопада 2017р.)

Встановивши розповсюдження недостовірної негативної інформації суд зобов‘язав відповідача цю інформацію спростувати та відшкодувати моральну шкоду (Рівненський міський суд, суддя Доля В. А.)

Постанова

Іменем України

21 березня 2019 року

м. Київ

справа № 727/5418/17

провадження № 61-4388св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І.М. (суддя-доповідач), Висоцької В.С., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 27 жовтня 2017 року у складі судді Яреми Л. В. та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 07 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Височанської Н. К., Перепелюк І. Б., Яремко В. В.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві (далі - ГУ ДКСУ у м. Києві) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про захист ділової репутації.

Позовна заява мотивована тим, що 15 лютого 2017 року ОСОБА_4 звернулася зі скаргою до Комітету боротьби з корупцією і організованою злочинністю Верховної Ради України на бездіяльність працівників ГУ ДКСУ у м. Києві про тривале невиконання ГУ ДКСУ у м. Києві платіжного доручення в рамках виконавчого провадження та просила: провести службове розслідування за фактом бездіяльності та неперерахування цих коштів в рамках виконавчого провадження відповідальною особою ГУ ДКСУ у м. Києві та звільнити із займаної посади; начальнику ГУ ДКСУ у м. Києві Грицун Т. Г. за відсутність дієвого контролю за підлеглими - оголосити догану; поновити порушені права ОСОБА_4. та зобов'язати відповідальних осіб ГУ ДКСУ у м. Києві невідкладно перерахувати кошти.

Позивач зазначає, що усі перелічені факти не відповідають дійсності та принижують ділову репутацію ГУ ДКСУ у м. Києві, оскільки працівниками виконавчої служби були невірно вказані реквізити в платіжних дорученнях коду отримувача, у зв'язку з цим виникла затримка з перерахування відповідних коштів на користь ОСОБА_4

Отже, відповідач поширила інформацію, яка не відповідає дійсності, чим принизила ділову репутацію ГУ ДКСУ у м. Києві та викликала підозру щодо неналежного виконання обов'язків посадовими особами ГУ ДКСУ у м. Києві.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням збільшених позовних вимог, ГУ ДКСУ у м. Києві просило зобов'язати ОСОБА_4 звернутися до Комітету боротьби з корупцією і організованою злочинністю Верховної Ради України з спростуванням відомостей зазначених в скарзі від 15 лютого 2017 року щодо злочинної бездіяльності працівників ГУ ДКСУ у м. Києві, звернутися до Державної Казначейської служби України з спростуванням відомостей зазначених в скарзі від 15 лютого 2017 року щодо злочинної бездіяльності працівників ГУ ДКСУ у м. Києві.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 жовтня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач своєю скаргою до Комітету боротьби з корупцією і організованою злочинністю реалізувала своє право на звернення, відповідно до Закону України «Про звернення громадян» та просила за наведеними фактами провести службове розслідування, за наслідками якого притягнути осіб до дисциплінарної відповідальності та негайно поновити її порушені права, тому викладені відомості та пропозиції у скарзі не можна вважати поширенням відомостей, які порочать ділову репутацію ГУ ДКСУ у м. Києві.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 07 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що метою звернення до органів державної влади було не розповсюдження недостовірної інформації щодо позивача, а реалізація свого конституційного права, визначеного статтею 40 Конституції України, а тому, навіть якщо у подальшому ці факти не знайшли свого підтвердження, вказана обставина сама по собі не може бути підставою для задоволення позову.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року до Верховного Суду, ГУ ДКСУ у м. Києві, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій, враховано лише інформацію, викладену в листі Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 12 січня 2017 року, яка є недостовірною та залишено поза увагою обставини щодо дій УДКСУ у Шевченківському районі м. Києва по виконанню платіжних доручень Шевченківського РВ ДВС м. Києва.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 зазначає, що реалізація громадянином свого права на звернення жодним чином не підриває довіру до діяльності ГУ ДКСУ у м. Києві. Вищезазначена оспорювана позивачем інформація не може вважатися недостовірною або відомостями, які порочать честь, гідність та ділову репутацію позивача, оскільки викладена у скарзі з метою її перевірити відповідно до встановленого порядку.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Суди встановили, що 15 лютого 2017 року ОСОБА_4 звернулася зі скаргою до Комітету боротьби з корупцією і організованою злочинністю Верховної Ради України на бездіяльність працівників ГУ ДКСУ у м. Києві про тривале невиконання ГУ ДКСУ у м. Києві платіжного доручення в рамках виконавчого провадження.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевіряти таку інформацію та надавати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Установлено, що зі змісту скарги вбачається, що саме неотримання вчасно коштів відповідачем стало причиною звернення та реалізацією свого права на звернення, відповідно до статті 40 Конституції України та Закону України «Про звернення громадян».

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним є висновок місцевого суду, з яким погодився апеляційний суд, про відмову у задоволенні вказаного позову, оскільки вищезазначена оспорювана позивачем інформація не може вважатися недостовірною або відомостями, які порочать честь, гідність та ділову репутацію позивача, оскільки в даному випадку має місце реалізація відповідачем конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації.

Доводи касаційної скарги, що судами попередніх інстанцій, залишено поза увагою обставини щодо правомірності дій УДКСУ у Шевченківському районі м. Києва по виконанню платіжних доручень, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, про те, що коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевіряти таку інформацію та надавати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, то вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову.

Інші доводи касаційної скарги колегія суддів відхиляє, оскільки вони не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки, що відповідно до положень статті 400 ЦПК знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 27 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 07 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді