Сплив позовної давності НЕ є підставою для припинення зобов’язання або засобу його забезпечення (ВС/КЦС № 201/13602/16-ц від 11.09.2019)

Фабула судового акту: У даній справі боржник звернувся до суду із позовом про визнання договору застави припиненим мотивуючи це тим, що попереднім судовим рішенням кредитору було відмовлено у задоволенні позову про стягненні кредитної заборгованості, засобом забезпечення якої є саме застава, у зв’язку із спливом позовної давності.

Рішеннями місцевого та апеляційного судів у задоволенні вказаного позову відмовлено. Мотивуючи свої висновки суди послались на те, що пропущення кредитором строку на звернення до суду не припиняє зобов`язання сторін за кредитним договором і не є підставою для припинення застави.

На зазначені рішення та ухвалу судів позивачем подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що сплив позовної давності або застосування її судами припиняє виконання зобов`язання за договором і, відповідно, застава припиняється у разі припинення основного зобов`язання.

Натомість Касаційний цивільний суд із такими доводами не погодився та підтримав попередні позиції судів про відмову у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи свої висновки КЦС послався на те, що нормами ч. 1 ст. 509, ст. 526 ЦК України визначено – зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

При цьому за загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

В свою чергу нормами Цивільного кодексу України спливу позовної давності як підставу для припинення зобов`язання не визначено.

Виходячи з аналізу положень ст. 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

За змістом ст. 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Отже, ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання не визнає. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу.

Аналізуйте судовий акт: Право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за позикою припиняється після спливу визначеного договором строку позики (ВС/КЦС, справа № 390/1875/16-ц, 03.10.18)

Кредитний договір припиняє свою дію з дати направлення боржнику вимоги про дострокове погашення всієї суми боргу, тому вимоги про стягнення процентів після цієї дати задоволенню не підлягають (ВС/КЦС від 14.02.2018р., №564/2199/15-ц)

Позовна давність розповсюджується на вимогу про стягнення предмету іпотеки також при наявності рішення суду про стягнення суми боргу за кредитом (справа № 6-3116цс16 від 05.07.2017р.)

ВСУ: Сплив строку позовної давності не припиняє зобов’язання, в тому числі іпотеку, навіть при наявності відмовного рішення суду про задоволення вимоги кредитор (ВСУ від 15 травня 2017р. у справі № 6-786цс17)

Постанова

Іменем України

11 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 201/13602/16-ц

провадження № 61-33028св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2017 рок у складі судді Демидової С. О. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2017 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Деркач Н. М., Петешенкової М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), про визнання договору застави припиненим та припинення застави.

Посилався на те, що 29 лютого 2008 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений кредитний договір № 201809-SOGL, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати кредит у розмірі 11 400 дол. США на строк до 26 лютого 2010 року. На забезпечення виконання кредитного договору 29 лютого 2008 року між ним та банком укладений договір застави, за яким позивач передав у заставу автомобіль «DAF FT 95», державний номерний знак НОМЕР_1 . У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2013 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено у зв`язку з пропуском позовної давності.

На підставі наведеного, ОСОБА_1 просив суд визнати договір застави автотранспорту припиненим у зв`язку із припиненням забезпеченого заставою зобов`язання за кредитним договором та припинити заставу транспортного засобу.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2017 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що пропущення ПАТ КБ «ПриватБанк» строку на звернення до суду не припиняє зобов`язання сторін за кредитним договором і не є підставою для припинення застави.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2017 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що сплив позовної давності або застосування її судами припиняє виконання зобов`язання за договором,а застава припиняється у разі припинення основного зобов`язання.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судами встановлено, що 29 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», укладений кредитний договір № 201809-SOGL, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати кредит у розмірі 11 400 дол. США на строк до 26 лютого 2010 року.

На забезпечення виконання кредитного договору 29 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та банком укладений договір застави, за яким позивач передав у заставу автомобіль «DAF FT 95», державний номерний знак НОМЕР_1 .

У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2013 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено у зв`язку зі спливом позовної давності.

Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов`язання норми глави 50 «Припинення зобов`язання» ЦК України не передбачають.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.

Згідно з приписами статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

У зобов`язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само боржник зі спливом позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку.

Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п`ята статті 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

Отже ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання не визнає. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

Таким чином, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов`язання не припиняється.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17 та Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду не вбачає підстав для відступлення від неї.

Відповідно до приписів статті 1 Закону України «Про заставу» застава ? це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Підстави припинення застави визначенні у статті 28 Закону України «Про заставу» відповідно до якої застава припиняється: з припиненням забезпеченого заставою зобов`язання; в разі загибелі заставленого майна; в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно; в разі примусового продажу заставленого майна; при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави; в інших випадках припинення зобов`язань, установлених законом

Таким чином, вказаною нормою не передбачено такої підстави для припинення застави як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимоги кредитора за основним зобов`язанням.

Із урахуванням наведених норм права суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для припинення застави, оскільки сплив позовної давності до основної чи додаткової вимоги кредитора про стягнення боргу за кредитним договором сам по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення застави.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, а ґрунтуються на власному тлумаченні заявником норм матеріального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За наслідками розгляду касаційної скарги встановлено, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Отже, відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, оскільки відсутні підстави для скасування судових рішень.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2017 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді