Самообмова внаслідок застосування тиску з боку правоохоронців не є підставою для відмови у стягненні шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності (ВС/КЦС № 727/3926/16-ц від 27.11.2018)

Фабула судового акту: Відповідно до ч. 1 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Водночас частина четверта названої статті містить в собі певне застереження щодо застосування вказаної норми, а саме те, що фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.

У даній справі особа звернулась до суду із позовом про стягнення з держави моральної шкоди завданої незаконним засудженням.

Судами першої та апеляційної інстанцій позовні вимоги було задоволено.

Натомість Державна казначейська служба оскаржила вказані рішення в касаційному порядку та в обґрунтування своїх вимог послалась на те, що судами не враховано положення статті 1176 ЦК України, згідно з якими фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.

Судами залишено поза увагою факт самообмови, оскільки у поясненнях засудженого останній особисто повідомив щодо обставин скоєного ним злочину.

Оцінюючи такі доводи Касаційний цивільний суд вказав, що аналіз положень частини четвертої статті 1176 ЦК України дає підстави дійти висновку, що під самообмовою необхідно розуміти завідомо неправдиві показання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, дані з метою переконати органи попереднього слідства і суд у тому, що саме ним здійснено злочин, який він у дійсності не вчиняв.

Виправдувальним вироком районного суду, який залишено без змін ухвалою апеляційного суду, встановлено що визнавальні показання позивач давав органам досудового розслідування під психологічним тиском з боку працівників міліції, а тому здійснив самообмову не з власної волі, що зафіксовано у матеріалах справи, отже відсутні визначені ч. 4 ст. 1176 ЦК України підстави для відмови у стягненні моральної шкоди.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: Суд встановив вину МОЗ України та центру перелівання крові у зараження дитини ВІЛ-інфекцію та стягнув з них моральну і матеріальну шкоду (ВС/КЦС, справа № 761/24076/15-ц, 15.11.18)

ВС/КЦС: З урахуванням справедливості та розумності до суб'єктів, яким компенсується моральна шкода внаслідок смерті потерпілого, потрібно віднести зачатих дітей, але народжених після смерті потерпілого (ВС/КЦС, № 212/2362/16-ц, 04.04.18)

У випадку вчинення прокуратурою неправомірних дії шкода особі може також відшкодовуватись і на загальних підставах відповідно до приписів статей 1173, 1174 ЦК України (ВС/КЦС,справа № 638/6944/16-ц, 25.07.18)

Оскільки законодавство чинне на момент отримання ушкодження здоров'я не містило положень щодо обов'язку з відшкодування моральної шкоди, підстави для її стягнення відсутні (ВС/КЦС, справа № 333/71/17, 23.04.18)

Відшкодування шкоди за час перебування під слідством чи судом виникає при постановленні виправдувального вироку і становить не менше одного мінімального розміру зарплати за кожен місяць перебування під слідством (спр. № 520/1919/15-ц, 06.12.17).

Постанова

Іменем України

27 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 727/3926/16-ц

провадження № 61-9316св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

ОлійникА. С. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Прокуратура Чернівецької області

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_4, Державної казначейської служби України на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23 серпня 2016 року у складі судді Гончарової І. М. та ухвалу Апеляційного суд Чернівецької області від 28 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Литвинюка І. М., Владичана А. І., Міцнея В. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до прокуратури Чернівецької області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначив, що вироком Сокирянського районного суду Чернівецької області від 26 січня 2012 року, який залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 24 квітня 2012 року, він засуджений за частиною другою статті 15, частиною другою статті 152, частиною першою статті 153, частиною першою статті 186 КК України до семи років позбавлення волі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 січня 2013 року ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області віл 24 квітня 2012 року скасовано. Справу направлено на новий апеляційний розгляд.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 23 травня 2013 року скасовано вирок, а кримінальну справу направлено прокурору Чернівецької області для організації проведення додаткового розслідування. Змінено міру запобіжного заходу із тримання під вартою на підписку про невиїзд та звільнено його з-під варти.

11 червня 2014 року Сокирянським районним судом Чернівецької області щодо нього ухвалено виправдувальний вирок.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 03 грудня 2014 року вирок Сокирянського районного суду Чернівецької області від 11 червня 2014 року залишено без змін.

Він незаконно перебував під слідством і судом чотири роки чотири місяці і дванадцять днів, внаслідок чого він зазнав сильних моральних страждань. Застосовані до нього неправомірні засоби слідства, несправедливе ув'язнення і покарання стали причиною психоемоційного дисбалансу. Після звільнення почуває погіршення здоров'я, а саме: розлади сну, зору, головні болі, стискання в області серця.

Завдану йому моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки немає критеріїв майнового виразу душевного болю. Компенсація моральної шкоди не може відповідати його стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір моральної шкоди оцінює у 1 000 000 грн, яку просив стягнути з Державного бюджету України на свою користь.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23 серпня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України 75 980 грн на відшкодування моральної шкоди шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_4 Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 28 вересня 2016 року рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23 серпня 2016 року залишено без змін.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що внаслідок незаконного затримання, застосування запобіжного заходу, притягнення до кримінальної відповідальності та засудження позивачу заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув на підставі виправдувального вироку. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Відповідно до зазначених принципів розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Оскільки позивач перебував під слідством і судом чотири роки чотири місяці і дванадцять днів, тому виходячи з установленого законом розміру заробітної плати на час ухвалення рішення, розмір відшкодування моральної шкоди складає 75 980 грн.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд також виходив з правових підстав, передбачених статтями 23 1167 1176 ЦК України для покладення на відповідача відповідальності за моральну шкоду, завдану неправомірними рішеннями, тривалою бездіяльністю посадових осіб, пов'язаних з невиконанням своїх обов'язків, тривалим перебуванням під слідством (більше 4 років) і судом, протягом яких позивач не мав можливості вести звичайний спосіб життя, переносив дискомфортні умови існування та вимушений пристосовуватися до несприятливих умов.

У жовтні 2016 року Державна Казначейська служба України звернулась до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на ухвалені у справі судові рішення, у якій просила скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, необґрунтованими, ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Судами не враховано положення статті 1176 ЦК України, згідно з якими фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.

Судами залишено поза увагою факт самообмови, оскільки у поясненнях ОСОБА_4 особисто повідомив щодо обставин скоєного ним злочину.

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на ухвалені у справі судові рішення, у якій просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів попередніх інстанцій є незаконними та необґрунтованими, прийнятими з порушенням норм матеріального та процесуального права. Судами вірно встановлено обставини справи, однак при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди вони дійшли до неправильного висновку, оцінивши розмір моральної шкоди у розмірі 75 980 грн.

У наданих у січні 2017 року запереченнях прокуратура Чернівецької області вказує на те, що доводи ОСОБА_4 є необґрунтованими, оскільки визначений судом розмір шкоди є співмірним та відповідає закону.

Ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2016 року та 12 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.

У лютому 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, постійна колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційних скарг без задоволення з огляду на таке.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень встановлено статті 56 Конституції України.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що вироком Сокирянського районного суду Чернівецької області від 26 січня 2012 року, який залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 24 квітня 2012 року, ОСОБА_4 засуджений за частиною другою статті 15, частиною другою статті 152, частиною першою статті 153, частиною першою статті 186 КК України до семи років позбавлення волі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 січня 2013 року ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 24 квітня 2012 року скасовано. Справу направлено на новий апеляційний розгляд.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 23 травня 2013 року скасовано вирок Сокирянського районного суду Чернівецької області від 26 січня 2012 року, кримінальну справу направлено прокурору Чернівецької області для організації проведення додаткового розслідування. Міру запобіжного заходу щодо ОСОБА_4 змінено з тримання під вартою на підписку про невиїзд та звільнено його з-під варти із залу суду.

Вироком Сокирянського районного суду Чернівецької від 11 червня 2014 року ОСОБА_4 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні та виправдано.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 03 грудня 2014 року зазначений вирок залишено без змін.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 незаконно перебував під слідством і судом більше чотирьох років, з них був ув'язнений та відбував покарання у Сокирянській виправній колонії № 67, а саме: строк затримання - з 22 липня 2010 року по 01 серпня 2010 року; строк відбування покарання - з 26 січня 2012 року по 23 травня 2013 року.

Згідно зі статтею 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено,має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені положеннями статей 1166 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли з підстав неправомірних дій посадової особи прокуратури щодо незаконного порушення кримінальної справи щодо позивача, тримання його під вартою, тривале перебування під слідством і судом, та притягнення до кримінальної відповідальності.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до частин другої, третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (далі - Закон) розмір моральної шкоди, визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Згідно із частинами п'ятою, шостою статті 4 Закону відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

З урахуванням установлених обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідили наявні у справі докази, і надали їм належну оцінку та обґрунтовано виходили з того, що відповідно до частини другої, третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законом. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом.

Відповідно до статті 8 Закону України від 25 грудня 2015 року «Про Державний бюджет України на 2016 рік» встановлено у 2016 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 1 378 грн, з 1 травня - 1 450 грн. З урахуванням зазначеного вище розмір відшкодування необхідно розраховувати, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом.

Оскільки ОСОБА_4 перебував під слідством і судом чотири роки чотири місяці та дванадцять днів, тому розмір відшкодування моральної шкоди складає 75 980 грн (мінімальна заробітна плата ? на кількість місяців).

Отже, суди першої й апеляційної інстанцій, з урахуванням вимог розумності і справедливості визначили моральну шкоду у мінімально можливому розмірі, тому дійшли обґрунтованого висновку щодо її розміру.

Таким чином, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо неспівмірності визначеної моральної шкоди, та дійшов висновку, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині відповідають характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних), яких зазнав позивач через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності.

Судами враховано вимушені зміни у життєвих стосунках позивача, що призвели до обмеження його свободи та позбавлення спілкування із рідними та оточуючими людьми, можливості реалізації життєвих планів, що потребувало значних зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану.

Суди першої та апеляційної інстанцій, визначаючи розмір відшкодування, керувалися принципами рівності, розумності та справедливості, тому висновки судів про відшкодування позивачу моральної шкоди у зазначеному в рішенні розмірі є обґрунтованим та ґрунтується на вимогах закону.

Доводи касаційної скарги Державної казначейської служби України щодо недоведеності розміру моральної шкоди та відсутності причинного зв'язку між діями слідства та завданої шкоди, є безпідставними й такими, що спростовані наявними у справі та наданими позивачем доказами, які суди належним чином оцінили.

Безпідставними є посилання у касаційній скарзі Державної казначейської служби України на те, що ОСОБА_4 не має права на відшкодування шкоди, оскільки шляхом самообмови перешкоджав з'ясуванню істини і цим сприяв незаконному засудженню.

Аналіз положень частини четвертої статті 1176 ЦК Українидає підстави дійти висновку, що під самообмовою необхідно розуміти завідомо неправдиві показання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, дані з метою переконати органи попереднього слідства і суд у тому, що саме ним здійснено злочин, який він у дійсності не вчиняв.

Вироком Сокирянського районного суду Чернівецької області від 11 червня 2014 року, який залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 03 грудня 2014 року, встановлено визначальні показання ОСОБА_4, які давав органам досудового розслідування під психологічним тиском з боку працівників міліції, тому здійснив самообмову не з власної волі, що зафіксовано у матеріалах справи, тому наявні передбачені частиною першою статті 1176 ЦК України підстави для відшкодування моральної шкоди.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають правовому висновку щодо застосування статей 1166 1167 1176 1173 1174 ЦК України, викладеному Верховним Судом України у постанові від 22 червня 2017 року у справі №6-501цс17.

Переглядаючи законність та обґрунтованість рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням установлених обставин справи Верховний Суд дійшов висновку, що суди правильно здійснили тлумачення закону та застосували його до спірних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а судових рішень - без змін.

Оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2016 року зупинено виконання рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23 серпня 2016 року та ухвали Апеляційного суд Чернівецької області від 28 вересня 2016 року до закінчення касаційного провадження, виконання судових рішень за результатами їх перегляду підлягають поновленню відповідно до вимог частини третьої статті 436 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_4 та Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суд Чернівецької області від 28 вересня 2016 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23 серпня 2016 року та ухвали Апеляційного суд Чернівецької області від 28 вересня 2016 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: