При встановлені наявності підстав для відступлення від рівності часток подружжя враховано, що діти перебувають на повному утриманні батька, а мати взагалі не виконує обов`язок по утриманню дітей (ВС/КЦС, 308/4390/18,16.12.19)

Фабула судового акта: Із урахуванням інтересів трьох неповнолітніх дітей, які проживають разом із позивачем та перебувають на його повному матеріальному утриманні, тоді як відповідачка грошових коштів на утримання дітей не надає, позивач просив суд на підставі частин 2,3 ст. 70 Сімейного кодексу України відступити від рівності часток подружжя та визнати за ним у порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 4/5 частини садового будинку, загальною площею 122,2 кв. м, та на 4/5 частини земельної ділянки площею 0,0532 га, визнати за відповідачкою у порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/5 частини вказаного садового будинку та 1/5 частини зазначеної земельної ділянки.

Рішенням суду першої інстанції позов був задоволений, - у порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнано право власності на 4/5 частини садового будинку та на 4/5 частини земельної ділянки, а за відповідачкою, в свою чергу, визнано право власності на 1/5 будинку та земельної ділянки. Рішення суду мотивоване тим, що підставою для відступлення від рівності часток сторін є факт проживання трьох неповнолітніх дітей із позивачем та їх повне перебування на його утриманні, з чим погодився і суд апеляційної інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду розглядав цю справу за касаційною інстанцією представника відповідачки і дійшов висновку про законність і належну обґрунтованість наведених судових рішень.

Серед доводів ВС/КЦС варто звернути увагу на наступні. Відповідно до норми ч. 3 ст. 70 СК України суд може відступити від принципу рівності часток подружжя за умови існування таких обставин: проживання разом із матір'ю (батьком) дитини (дітей), а також непрацездатних повнолітніх сина, дочки; розмір аліментів, які одержує дитина (діти), недостатні для забезпечення її фізичного, духовного розвитку та лікування.

Посилання відповідачки у касаційній скарзі на відсутність судового рішення про стягнення із відповідача аліментів на утримання дітей як на підставу для поділу майна подружжя в рівних частка, є необґрунтованими з огляду на таке.

Аліменти (лат. alimentum - харчі, продовольство) - обов`язок утримання, у визначених законом випадках, одним членом сім`ї інших, які потребують цього (у нашому випадку саме утримання батьками своїх дітей). Обов`язок по утриманню може виконуватись як в добровільному порядку, так і у примусовому - при виконанні рішення суду про стягнення аліментів.

Отже, для правильного застосування ч. 3 ст. 70 СК України необхідним є встановлення чи є достатніми чи недостатніми аліменти, які отримуються тим з подружжя, з ким залишились проживати діти для їх фізичного і духовного розвитку.

Рішенням суду від 22 грудня 2017 року, яким шлюб між сторонами розірваний та визначено місце проживання їхніх трьох дітей разом із батьком, що набрало законної сили, встановлено, що відповідачка не приймає участі у матеріальному забезпеченні дітей. Указані обставини мають приюдиційне значення в силу положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України при розгляді цієї справи. Тому, у цій справі при встановлені наявності підстав для відступлення від рівності часток подружжя суди обґрунтовано встановлено, що діти перебувають на повному утриманні батька, оскільки відповідачем не доведено, що вона взагалі виконує обов`язок по утриманню дітей.

Для розуміння цієї правової проблеми увазі читачів пропонується також звернути увагу на правовий висновок, що міститься у постанові ВС/КЦС у справі № 297/2837/17 від 27.12.2019, відповідно до якого, відступлення від рівності часток при поділі майна подружжя можливе лише у разі, якщо розмір аліментів недостатній для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дитини (дітей).

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: Відступлення від рівності часток при поділі майна подружжя можливе лише у разі, якщо розмір аліментів недостатній для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дитини (дітей) (ВС/КЦС № 297/2837/17 від 27.12.2019)

Верховний Суд мимохідь ламає доктрину сімейного права щодо рівності часток спільного майна подружжя (постанова у справі № 711/5108/17 від 18.06.2018). Судові вердикти залишаються незрозумілими з питань вибору пріоритетів захисту прав та інтересів

Відлік строку позовної давності при поділі майна колишнього подружжя через суд починається з моменту порушення права одного із співвласників іншим, а не датою розірвання шлюбу (ВС/КЦС, у справі № 203/304/17 від 06 листопада 2019 р.)

Постанова

Іменем України

16 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 308/4390/18

провадження № 61-7230св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Ужгородського міськрайонної суду Закарпатської області від 04 грудня 2018 року у складі судді Данко В. Й. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 06 березня 2019 року у складі колегії суддів: Готри Т. Ю., Собослоя Г. Г., Джуги С. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позов мотивований тим, що він із 13 травня 2002 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, у якому у них народилося троє синів: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 грудня 2017 року шлюб між сторонами розірваний та визначено місце проживання їхніх трьох дітей разом із батьком.

Діти перебувають виключно на його повному матеріальному утриманні.

За час перебування у шлюбі ними придбано таке майно: садовий будинок загальною площею 122,2 кв. м та земельну ділянку площею 0,0532 га, кадастровий номер 2124884801:03:005:0114, що знаходиться на території Оноківської сільської ради, садове товариство «Зірниця», урочище «Доманинська реформа», Ужгородського району Закарпатської області.

Для придбання вказаного нерухомого майна він відчужив власну квартиру, яка знаходилася за адресою: АДРЕСА_1 , та іншого нерухомого майна у нього немає, тоді як у відповідача у приватній власності є квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Із урахуванням інтересів трьох неповнолітніх дітей, які проживають разом із ним та перебувають на його повному матеріальному утриманні, тоді як відповідач грошових коштів на утримання дітей не надає, позивач просив суд на підставі частин другої та третьої статті 70 Сімейного кодексу України (далі - СК України) відступити від рівності часток подружжя та визнати за ним у порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 4/5 частини садового будинку, загальною площею 122,2 кв. м, та на 4/5 частини земельної ділянки площею 0,0532 га, кадастровий номер 2124884801:03:005:0114, що знаходиться на території Оноківської сільської ради, садове товариство «Зірниця», урочище «Доманинська реформа», б/н, Ужгородського району Закарпатської області; визнати за ОСОБА_2 у порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/5 частини вказаного садового будинку та 1/5 частини зазначеної земельної ділянки.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 грудня 2018 року позов задоволено. У порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 4/5 частини садового будинку загальною площею 122,2 кв. м та на 4/5 частини земельної ділянки площею 0,0532 га, кадастровий номер 2124884801:03:005:0114, що знаходиться на території Оноківської сільської ради, садове товариство «Зірниця», урочище «Доманинська реформа», б/н, Ужгородського району Закарпатської області.У порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/5 частини вказаного садового будинку та 1/5 частини зазначеної земельної ділянки.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що підставою для відступлення від рівності часток сторін є факт проживання трьох неповнолітніх дітей із позивачем та їх повне перебування на його утриманні.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 06 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 грудня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що місцевим судом враховано інтереси позивача, неповнолітніх дітей, які перебувають на повному матеріальному забезпеченні батька. Відсутність судового рішення про стягнення із відповідача аліментів не свідчить про достатність лише грошових коштів позивача для утримання трьох дітей, тоді як відповідач взагалі не приймає участь у матеріальному забезпеченні та виховані дітей.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У квітні 2019 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 грудня 2018 рокута постанову Закарпатського апеляційного суду від 06 березня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів про існування істотних обставин для відступлення від рівності часток подружжя у спільному майні не відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права. У матеріалах справи на час розгляду справи судами відсутні докази того, що позивач звертався до суду із заявою про стягнення з відповідача аліментів на утримання дітей, а також того, що розмір аліментів є недостатнім для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дітей, а тому факт визначення судом місця проживання дітей із позивачем не є достатньою підставою для відступу від рівності часток у майні подружжя.

У травні 2019 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , у якому заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 не підлягає задоволенню із таких підстав.

Встановлені судами обставини

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 із 13 травня 2002 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

Від шлюбу сторони мають трьох синів: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 грудня 2017 року, що набрало законної сили, шлюб між сторонами розірвано.Визначено місце проживання їхніх дітей ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і ОСОБА_10 разом із батьком ОСОБА_1 .

Під час розгляду справи про розірвання шлюбу судом встановлено, що сторони з лютого 2017 року припинили будь-яке спілкування, що призвело до припинення шлюбних відносин. З моменту припинення шлюбних відносин діти постійно проживають разом з батьком. Відповідач не приймає участі у матеріальному забезпечені та вихованні дітей, весь тягар по вихованню та забезпеченню дітей лежить саме на позивачу.

10 травня 2007 року позивача спільно із ОСОБА_11 та ОСОБА_12 відчужив належну їм на праві власності квартиру.

16 липня 2007 року сторонами придбано садовий будинок загальною площею 122,2 кв. м та земельну ділянку площею 0,0532 га, кадастровий номер 2124884801:03:005:0114, що знаходиться на території Оноківської сільської ради, садове товариство «Зірниця», урочище «Доманинська реформа», б/н, Ужгородського району Закарпатської області.

Нормативно-правове обґрунтування

За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частин першої, п'ятої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

При вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і інші обставини.

Рішення суду повинно містити мотиви та обґрунтування відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, із яким погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши, що після розірвання шлюбу між сторонами троє неповнолітніх дітей залишилися проживати із позивачем та перебувають на його повному утриманні, тоді як відповідач не приймає участі у матеріальному забезпеченні та вихованні дітей, дійшов правильного висновку про наявність підстав для відступлення від засади рівності часток подружжя та збільшення частки позивача з метою якнайкращого забезпечення інтересів дітей.

При вирішенні спору, суди попередніх інстанцій правильно застосували норму частини третьої статті 70 СК України, згідно з якою суд може відступити від принципу рівності часток подружжя за умови існування таких обставин: проживання разом із матір'ю (батьком) дитини (дітей), а також непрацездатних повнолітніх сина, дочки; розмір аліментів, які одержує дитина (діти), недостатні для забезпечення її фізичного, духовного розвитку та лікування.

Посилання заявника у касаційній скарзі на відсутність судового рішення про стягнення із відповідача аліментів на утримання дітей як на підставу для поділу майна подружжя в рівних частка, є необґрунтованими з огляду на таке.

Частиною третьою статті 70 СК України дійсно передбачено, що за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Аліменти (лат. alimentum - харчі, продовольство) - обов`язок утримання, у визначених законом випадках, одним членом сім`ї інших, які потребують цього (у нашому випадку саме утримання батьками своїх дітей).

Обов`язок по утриманню може виконуватись як в добровільному порядку, так і у примусовому - при виконанні рішення суду про стягнення аліментів.

Отже, для правильного застосування частини третьої статті 70 СК України необхідним є встановлення чи є достатніми чи недостатніми аліменти, які отримуються тим з подружжя, з ким залишились проживати діти для їх фізичного і духовного розвитку.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 грудня 2017 року, що набрало законної сили, встановлено, що відповідач не приймає участі у матеріальному забезпеченні дітей. Указані обставини мають приюдиційне значення в силу положень статті частини четвертої статті 82 ЦПК України при розгляді цієї справи. Тому, у цій справі при встановлені наявності підстав для відступлення від рівності часток подружжя суди обґрунтовано встановлено, що діти перебувають на повному утриманні батька, оскільки відповідачем не доведено, що вона взагалі виконує обов`язок по утриманню дітей.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені із порушенням норм матеріального і процесуального права. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки судів про задоволення позову є обґрунтованими та такими, що відповідають завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішені справ із метою ефективного захисту порушених прав, оскільки у всіх справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, арішення судів попередніх інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонної суду Закарпатської області від 04 грудня 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 06 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик