При вчиненні виконавчого напису нотаріус зобов’язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності (ВС/КЦС у справі № 758/14854/20 від 10.11.2021)

Фабула судового акту: Останнім в України корім епідемії COVID-19 вирує ще й інша «епідемія» - «епідемія» виконавчих написів нотаріусів.

Основними клієнтами нотаріусів є мікрофінансові організації, які як відомо не обирають засобів при стягненні боргів та, не так часто, банки.

Нотаріусів не зупиняє навіть те, що виконавчі написи можна вчиняти лише на нотаріально посвідчених договорах.

Діюче законодавство, а саме положення ст. 88 Закону України «Про нотаріат» вказують на те, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

Таким чином саме наявність безспірності заборгованості є основною підставою для вчинення такого напису.

Окрім того, згідно норм Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

Проте, на зважаючи на такі положення, я у своїй практиці жодного разу не бачив щоб такі повідомлення надсилались, що у 100 % випадків мало своїм наслідок винесення судами рішень на користь позивачів.

У даній справі подано позов про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який було вмотивовано тим, що нотаріусом не встановлено безспірність заборгованості позивача перед банком, адже жодних договірних кредитних відносин між сторонами не існує. Будь-яких письмових вимог від банку про повернення заборгованості за кредитним договором на адресу позивача не надходило. Нотаріусом не перевірено місце роботи позивача, адже остання не є фізичною особою-підприємцем, про що вказано у виконавчому написі нотаріуса.

Не зважаючи на такі «залізобетонні» аргументи суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив мотивуючи своє рішення тим, що позивачем не доведено обставини на спростування безспірності вимог, недотримання нотаріусом при вчиненні виконавчого напису вимог чинного законодавства. При цьому доводи позивача щодо спростування безспірності вимог, недотримання нотаріусом при вчиненні виконавчого напису вимог чинного законодавства, що є підставою для відмови у задоволенні позову щодо визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню також не знайшли свого підтвердження.

Апеляційний суд із такими висновками районного суду погодився.

Проте, кардинально іншу думку висловив Касаційний цивільний суд, який рішення суду першої інстанції скасував, а справу направив на новий судовий розгляд.

Приймаючи таке рішення КЦС послався на те, що за нормами ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

Водночас згідно Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Отже вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

Учинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання.

Неотримання боржником вимоги про усунення порушень за кредитним договором об`єктивно позбавляє його можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги кредитора. Якщо боржник не має можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між нею та відповідачем щодо суми заборгованості, це об`єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.

Таким чином при вчиненні виконавчого напису нотаріус зобов’язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: Заборгованість за кредитом має доводитись первинними касовими документами, наприклад виписками за картковими рахунками за кредитним договором (ВС/КЦС у справі № 278/2177/15-ц від 17.12.2021)

Лише повернення кредитором боржнику боргового документу доводить факт повернення самого боргу; показання свідків такого факту не доводить (ВС/КЦС у справі № 569/24347/18 від 02 вересня 2020 р.)

Договір про надання кредиту може бути підписаний з використанням одноразового ідентифікатору, що є аналогом власноручного підпису (Вінницький апеляційний суд, № 136/946/19,16.03.20)

Постанова

Іменем України

10 листопада 2021 року

м. Київ

справа №758/14854/20

провадження №61-15111св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, приватний виконавець округу м. Києва Клітченко Оксана Анатоліївна, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає до виконання, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 23 лютого 2021 року у складі судді Якимець О. І. та постанову Київського апеляційного суду від 09 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Іванової І. В., Невідомої Т. О., Пікуль А. А.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, приватний виконавець округу м. Києва Клітченко Оксана Анатоліївна,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (далі - АТ «ПУМБ»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Н. С., приватний виконавець округу м. Києва Клітченко О. А., з позовом, у якому просила визнати виконавчий напис № 26599, виданий 07 листопада 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н. С., таким, що не підлягає виконанню.

2. Позовна заява мотивована тим, що з січня 2020 року із призначеної їй пенсії стягується 20 % її розміру на рахунок приватного виконавця для погашення боргу в сумі 160 786,14 грн на користь АТ «ПУМБ».

3. У зв`язку із цим позивач звернулась зі скаргою на дії приватного виконавця до Міністерства юстиції України щодо безпідставного винесення постанови про відкриття виконавчого провадження та отримала відповідь, згідно якої така постанова винесена з метою примусового виконання спірного виконавчого напису.

4. Позивач вважає, що наведений вище виконавчий напис вчинено з порушенням вимог Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Зокрема, нотаріусом не встановлено безспірність заборгованості позивача перед банком, адже жодних договірних кредитних відносин між сторонами не існує. Будь-яких письмових вимог від банку про повернення заборгованості за кредитним договором на адресу позивача не надходило. Нотаріусом не перевірено місце роботи позивача, адже остання не є фізичною особою-підприємцем, про що вказано у виконавчому написі нотаріуса.

5. Посилаючись на вказані обставини, позивач просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

6. Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 23 лютого 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

7. Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю позовних вимог. Позивачем не доведено обставини на спростування безспірності вимог, недотримання нотаріусом при вчиненні виконавчого напису вимог чинного законодавства, що є підставою для відмови у задоволенні позову щодо визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

8. Суд першої інстанції не взяв до уваги доводи ОСОБА_1 про те, що між сторонами відсутні договірні кредитні правовідносини, що також спростовує безспірність вимоги, оскільки під час розгляду справи позивач не надав доказів на підтвердження цієї обставини, не спростував безспірності заборгованості на момент вчинення виконавчого напису про стягнення заборгованості та не довів неправомірності дій нотаріуса щодо вчинення цієї нотаріальної дії.

9. Місцевий суд не встановив будь-яких інших фактичних даних та підтвердження їх доказами, що має значення для правильного вирішення справи.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

10. Постановою Київського апеляційного суду від 09 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 23 лютого 2021 року залишено без змін.

11. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

12. У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, у справі ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

13. Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, а саме застосовані норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц та від 15 квітня 2020 року у справі №158/2157/17, відповідно до якого, якщо серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява позичальника не посвідчена нотаріально, отже не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Доводи інших учасників справи

14. Інші учасники справи відзиву щодо вимог і змісту касаційної скарги до суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

15. Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження, справу витребувано з суду першої інстанції.

16. Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17. 07 листопада 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н. С. вчинено виконавчий напис № 26592. Відповідно до його умов пропонується звернути стягнення з громадянки України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце роботи: фізична особа-підприємець, яка є боржником за кредитним договором від 09 серпня 2018 року № 1001098555701, укладеного між нею та Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» (правонаступник АТ «ПУМБ») (стягувач) заборгованість. Строк платежу за кредитним договором настав. Боржником допущено прострочення платежів. Сума заборгованості проводиться за період з 18 вересня 2018 року по 18 вересня 2019 року та складає 145 305,58 грн, із яких: 49 156,93 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 38 695,93 грн - прострочена заборгованість за комісією, 9 555,04 грн - прострочена заборгованість за процентами, 46 862,69 грн - строкова заборгованість за сумою кредиту, 892,98 грн - строкова заборгованість за комісією, 142,01 грн - строкова заборгованість за процентами. За вчинення виконавчого напису підлягає стягненню плата за вчинення виконавчого напису із боржника на користь стягувача у розмірі 500,00 грн.

18. Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клітченко О. А. 19 листопада 2019 року відкрито виконавче провадження № 60646168 на підставі виконавчого напису № 2659, виданого 07 листопада 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованість у розмірі 145 805,58 грн.

19. У зв`язку із відкриття виконавчого провадження, ОСОБА_1 звернулась із скаргою на дії приватного виконавця до Міністерства юстиції України. На підставі зазначеної скарги проведено позапланову невиїзну перевірку діяльності приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клітченко О. А. щодо здійснення виконавчого провадження № 60646168, порушень вимог законодавства не виявлено, що підтвердженою довідкою від 25 лютого 2020 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

20. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

21. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

22. Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

23. Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

24. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

25. У справі, яка переглядається, спір між сторонами виник щодо неправомірності вчинення виконавчого напису нотаріуса.

26. За загальним правилом статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

27. Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

28. Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

29. Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» в редакції, чинній на момент видачі виконавчого напису, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

30. Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» в редакції, чинній на момент видачі виконавчого напису, визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

31. Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

32. Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

33. У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

34. Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

35. Стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

36. За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.

37. Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

38. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

39. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

40. Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

41. З урахуванням зазначеного та приписів статей 15 16 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного.

42. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

43. Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог боржника.

44. Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.

45. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто, чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

46. Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

47. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17.

48. Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

49. Обґрунтовуючи позов, позивач ОСОБА_1 , серед іншого, посилалась на те, що виконавчий напис вчинено без попереднього направлення їй стягувачем будь-якої письмової вимоги та без надання нотаріусу документів, що підтверджують безспірність суми боргу.

50. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про дотримання нотаріусом вимог чинного законодавствапри вчиненні оспореного виконавчого напису.

51. Проте з таким висновком погодитись не можна з огляду на наступне.

52. Частиною четвертою статті 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

53. У постанові від 13 жовтня 2021 року у справі № 554/6777/17-ц (провадження № 61-17750св20) Верховний Суд зазначив, що чинне законодавство України не зобов`язує нотаріуса викликати позичальника і з`ясовувати наявність чи відсутність його заперечень проти вимог позикодавця. Проте, право позичальника на захист його інтересів забезпечується шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення. Однак, враховуючи те, що нотаріальне провадження є безспірним, для забезпечення такої безспірності нотаріусові бажано з`ясувати у позичальника наявність заперечень щодо вчинення виконавчого напису або сплати ним боргу.

54. Учинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання.

55. Неотримання боржником вимоги про усунення порушень за кредитним договором об`єктивно позбавляє його можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги кредитора. Якщо боржник не має можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між нею та відповідачем щодо суми заборгованості, це об`єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.

56. Наведене спростовує висновок апеляційного суду про те, що нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

57. Матеріали справи відомостей про отримання позивачем (боржником) відповідного повідомлення не містять.

58. Суди попередніх інстанцій не встановили факт направлення позикодавцем листа-повідомлення з вимогою сплатити борг і отримання/неотримання позичальником такого листа, що має суттєве значення та унеможливлює вирішення спору по суті.

59. Усунути наведені вище недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноваження Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

60. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

61. Згідно з частиною третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

62. Верховний Суд зробив висновок, що оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат

63. Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

64. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.

65. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

66. Якщо суд касаційної інстанції скасував судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (стаття 411 ЦПК України) або постановлено будь яке інше судове рішення, крім передбаченого статтею 412 ЦПК України, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18).

67. З урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 23 лютого 2021 року тапостанову Київського апеляційного суду від 09 серпня

2021 року скасувати.

3. Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді