Позивач уклав контракт під час дії особливого періоду, який не скасовано, тому у відповідача не було законних підстав для звільнення позивача з роботи у зв`язку із вступом на військову службу (ВС/КЦС, справа № 537/430/18,12.09.19)

Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube
Позивач уклав контракт під час дії особливого періоду, який не скасовано, тому у відповідача не було законних підстав для звільнення позивача з роботи  у зв`язку із вступом на військову службу (ВС/КЦС, справа № 537/430/18,12.09.19) - 0_47015100_1568966834_5d8488b272cf0.jpg

Фабула судового акта: Розглянувши цю справу, суди установили, що з 19 січня 2016 року позивача було прийнято на роботу за трудовим договором контролером у товаристві з обмеженою відповідальністю (ТОВ, відповідач), а з 01 квітня 2017 року переведено на посаду охоронника. 30 жовтня 2017 року МО України в особі командира військової частини з позивачем було укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського складу строком на три роки.

Наказом директора ТОВ від 14 грудня 2017 року позивача було звільнено з роботи охоронника згідно з пунктом 3 статті 36 КЗпП України у зв`язку із вступом на військову службу, що і стало підставою для позову про скасування цього наказу про звільнення з роботи та поновлення на роботі. Позивач вважав звільнення незаконним, оскільки гарантії збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, встановлені ч. 3 ст. 119 КЗпП України, поширюються на нього, як на особу, яка на виконання свого військового обов`язку була прийняти на військову службу за контрактом під час дії в Україні особливого періоду.

Касаційна скарга відповідача на прийняте на користь позивача судове рішення мотивована тим, що на момент укладення позивачем строкового контракту на проходження військової служби в Збройних силах в Україні відсутня мобілізація (крім цільової), а відповідно, і особливий період, тому на позивача не поширюються вказані гарантії.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду з висновками судів попередніх інстанцій погодився і його позиція зводиться до наступного.

З підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, трудовий договір може бути припинений у разі призову або вступу працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігається місце роботи, посада відповідно до ч.ч. 3,4 ст. 119 цього Кодексу.

Відповідно до зазначених приписів закону за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Зі змісту цієї правової норми вбачається, що для вирішення питання про наявність права на гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни початку та завершення мобілізації, демобілізації та час дії особливого періоду.

Перший Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію» затверджено Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-УІІ «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» й з того часу в Україні діє особливий період, відповідне рішення уповноваженою собою про його скасування, як і рішення про демобілізацію військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду, не приймалося.

Таким чином позивач уклав контракт під час дії особливого періоду, який не скасовано, тому у відповідача не було законних підстав для звільнення позивача з роботи на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України у зв`язку із вступом на військову службу.

Отже, наявність чинного контракту, укладеного позивачем з МО України 30 жовтня 2017 року на проходження військової служби не на професійній основі строком на три роки створює підстави для висновку про поширення на позивача вищезазначених гарантій та свідчить відсутність підстав для припинення трудового договору у зв`язку із вступом позивача на військову.

Аналізуйте судовий акт: Обставини, які свідчать про факт збройної агресії Росії проти України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, і є такими, що не підлягають доказуванню (справа № 761/9437/15-ц, 16.08.17)

ЗРАЗКОВЕ РІШЕННЯ: Військовослужбовці мають право на грошову компенсацію за додаткову відпустку, невикористану через особливий період (ВС/КАС,справа №620/4218/18, 16.05.19)

ВС/КАС: Винагорода за безпосередню участь в АТО виплачується не за весь час залучення особи до складу сил та засобів АТО, а тільки за час фактичної участі цієї особи у відповідних заходах (ВС/КАС,справа № 805/1189/16-а,02.07.19)

Постанова

Іменем України

12 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 537/430/18

провадження № 61-44975св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Атлант 13»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант 13» на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 травня 2018 року в складі судді Сьорі С. І. та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 27 серпня 2018 року в складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Хіль Л. М., Прядкіної 0. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант 13» (далі - ТОВ «Атлант 13») про скасування наказу про звільнення з роботи та поновлення на роботі.

Позовна заява мотивована тим, що 19 січня 2016 року він прийнятий на роботу до ТОВ «Атлант 13», з 01 квітня 2017 року переведений на посаду охоронника III розряду. З 30 жовтня 2017 року його прийнято на військову службу за контрактом строком на три роки. Наказом директора ТОВ «Атлант-13» від 14 грудня 2018 року № 142-ос його звільнено з роботи на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України у зв`язку із вступом на військову службу.

ОСОБА_1 вважав звільнення незаконним, оскільки гарантії збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, встановлені частиною третьою статті 119 КЗпП України, поширюються на нього, як на особу, яка на виконання свого військового обов`язку була прийняти на військову службу за контрактом під час дії в Україні особливого періоду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 травня 2018 року ОСОБА_1 поновлено строк звернення до суду, позов задоволено.

Скасовано наказ директора ТОВ «Атлант 13» від 14 грудня 2017 року № 142 «Про звільнення співробітника» та поновлено ОСОБА_1 на посаді охоронника III розряду ТОВ «Атлант 13» з 14 грудня 2017 року.

Стягнуто з ТОВ «Атлант 13» на користь ОСОБА_1 4 933,60 грн, сплачених за надання правничої допомоги адвокатом.

Стягнуто з ТОВ «Атлант 13» на користь держави 704,80 грн судового збору.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді охоронника III розряду ТОВ «Атлант 13» допущено до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на ОСОБА_1 розповсюджуються гарантії, встановлені частиною третьою статті 119 КЗпП України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 27 серпня 2018 року рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 травня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги правильність висновків суду не спростовують.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ТОВ «Атлант 13» просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заяви та клопотання

Касаційна скарга мотивована тим, що на момент укладення ОСОБА_1 строкового контракту на проходження військової служби в Збройних силах в Україні відсутня мобілізація (крім цільової), а відповідно і особливий період. Указів Президента України про мобілізацію, про воєнний стан та затвердження їх Верховною Радою України, які були б чинними на час укладення контракту позивачем з Міністерством оборони України та на цей час, немає, тому на позивача не поширюються гарантії, передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП України. Рішення судів суперечать статті 19 Конституції України та статті 263 ЦПК України щодо законності і обґрунтованості судового рішення.

ОСОБА_1 надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення - без змін.

У січні 2019 року ТОВ «Атлант 13» подало до Верховного Суду клопотання про передання справи на розгляд об`єднаної палати, зупинення виконання рішення суду першої інстанції та вирішення питання про поворот виконання рішення суду першої інстанції, які не підлягають задоволенню у зв`язку з безпідставністю.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що з 19 січня 2016 року ОСОБА_1 прийнято на роботу за трудовим договором контролером КПП у ТОВ «Атлант 13», з 01 квітня 2017 року переведено на посаду охоронника III розряду ТОВ «Атлант 13».

30 жовтня 2017 року Міністерством оборони України в особі командира військової частини А2600 підполковника ОСОБА_2 з ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського складу строком на три роки.

Наказом директора ТОВ «Атлант-13» від 14 грудня 2018 року № 142-ос звільнено з роботи охоронника ОСОБА_1 14 грудня 2017 року згідно з пунктом 3 статті 36 КЗпП України у зв`язку із вступом на військову службу.

Наказом директора ТОВ «Атлант-13» від 28 грудня 2017 року № 147-ос наказ ТОВ «Атлант-13» від 14 грудня 2017 року № 142-ос про звільнення з роботи охоронника ОСОБА_1 визнано недійсним, звільнено охоронника ОСОБА_1 від виконання посадових обов`язків з 15 грудня 2017 року та надано безоплатну відпустку із збереженням місця роботи і посади на час перебування на військовій службі за контрактом.

Наказом директора ТОВ «Атлант-13» від 29 грудня 2017 року № 18-в скасовано дію наказу ТОВ «Атлант-13» від 28 грудня 2017 року № 147-ос, як виданого помилково без достатніх законних підстав, наказ від 14 грудня 2017 року № 142-ос про звільнення з роботи ОСОБА_1 залишено чинним.

Копію наказу від 29 грудня 2017 року № 18-в було направлено на адресу ОСОБА_1 17 січня 2018 року за вих. № 18/01-17-2.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вирішуючи трудовий спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що на час укладення позивачем контракту про проходження військової служби діяв особливий період, тому на позивача поширюються гарантії, передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП України. Звільнення ОСОБА_1 з роботи за пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України є незаконним й позивач підлягає поновленню на попередній роботі.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України гарантовано, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. У частині шостій статті 43 Конституції України гарантовано громадянам захист від незаконного звільнення.

З підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України, трудовий договір може бути припинений у разі призову або вступу працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігається місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Зі змісту цієї правової норми вбачається, що для вирішення питання про наявність права на гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни початку та завершення мобілізації, демобілізації та час дії особливого періоду.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законами України «Про оборону України», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про військовий обов`язок та військову службу», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними нормативними актами.

За змістом статті 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Демобілізація - це комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначені статтею 19 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

30 жовтня 2017 року позивач уклав контракт на проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського складу строком на три роки.

Згідно з пунктом 8 цього контракту позивач зобов`язаний не менше одного року виконувати бойові (службові) завдання у зоні проведення антитерористичної операції. Після закінчення особливого періоду, у разі досягнення військовослужбовцем граничного віку перебування на військовій службі, контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби за віком.

Перший Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію» затверджено Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-УІІ «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» й з того часу в Україні діє особливий період, відповідне рішення уповноваженою собою про його скасування, як і рішення про демобілізацію військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду, не приймалося.

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України від 01 березня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України», яке введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Позивач уклав контракт під час дії особливого періоду, який не скасовано, тому у відповідача не було законних підстав для звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України у зв`язку із вступом на військову службу.

Посилання в касаційній скарзі на те, що дія особливого періоду обмежується строками, встановленими для проведення мобілізації, а в умовах відсутності рішення про оголошення воєнного стану особливий період не діє, є помилковими та ґрунтуються на власному тлумаченні заявником зазначених правових норм.

Наявність чинного контракту, укладеного ОСОБА_1 з Міністерством оборони України 30 жовтня 2017 року на проходження військової служби не на професійній основі строком на три роки, пунктом 8 якого визначено, що контракт укладено під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення, надало суду підстави для висновку про поширення на позивача гарантій, встановлених частиною третьою статті 119 КЗпП України щодо збереження попереднього місця роботи, посади і середнього заробітку на строк дії контракту та відсутність підстав для припинення трудового договору у зв`язку із вступом позивача на військову службу згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення у справі «Гарсія Руїс проти Іспанії» (Garsia Ruis v. Spain), пункт 26).

Пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах- учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд касаційної інстанції вважає, що такі висновки судів відповідають та не суперечать обставинам, що мають значення для справи, судами правильно застосовано закон, який підлягав до застосування, тому підстав для скасування судових рішень немає.

Інші доводи касаційної скарги на законність судових рішень не впливають та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.?

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант 13» залишити без задоволення.

Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 27 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді : С. Ю. Мартєв

Є . В. Петров

В. М. Сімоненко

6212
Переглядів
0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
Популярні події
ЕСПЧ
0