Необізнаність про існування заповіту з вини недобросовісного спадкоємця за законом є підставою для скасування свідоцтва про на спадщину такого спадкоємця (ВС/КЦС № 414/811/17 від 11.12.2019)

Фабула судового акту: Аналізуючи це рішення я згадав старий анекдот:

«Была ли покойница при составлении завещания в здравом уме? Да! Она начала словами: Позовите этих гиен - наследников.»

Дійсно, у житті так і трапляється – при поділі спадщини рідні люди (брати, сестри, тітки тощо) стають найлютішими ворогами аби б вирвати хоч якусь частинку власності померлого.

У даній справі особа звернулась до суду із позовом про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом.

При цьому позов було вмотивовано тим, що його рідний брат не повідомив його про те, що їх померла мати склала на ім’я позивача заповіт внаслідок чого ним з цієї причини було пропущено строк вступу у спадщину.

У подальшому вказаний строк було судом продовжено.

Однак за час судового розгляду відповідач оформив на себе право на спадщину за законом та отримав свідоцтва про право на спадщину на спадкову земельну ділянку, земельну частку (пай) члена колективного сільськогосподарського підприємства, а також на житловий будинок.

Суди першої та апеляційної інстанцій такі вимоги визнали обгрунтованими та задовольнили.

В свою чергу відповідачем зазначені рішення оскаржив у касаційному порядку.

Втім Касаційний цивільний суд став на бік позивача та визнав вимоги останнього такими, що відповідають нормам закону.

Мотивуючи свою постанову КЦС послався на те, що порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину визначено нормами ст. 1301 ЦК України, згідно яких свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.

В даному випадку на думку КЦС судами правильно встановлено порушення спадкових прав позивача видачею відповідачу свідоцтв про право на спадщину за законом, оскільки згідно ч. 1 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття, спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Таким чином, аналіз наведеного дає змогу дійти висновку про те, що порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших заінтересованих осіб, яким в даному випадку є позивач як спадкоємець за заповітом, є самостійною підставою для визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними.

Аналізуйте судовий акт: Постійне проживання спадкоємця за заповітом за кордоном за певних обставин може бути визнано поважною причиною пропущення строку для подання заяви для прийняття спадщини (ВС/КЦС,№ 629/1886/18, 07.08.19)

Складання заповіту, яким змінено обсяг спадщини без зміни спадкоємця скасовує попередній заповіт (ВС/КЦС № 369/3186/17 від 26.06.2019)

Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини (ВС/КЦС,справа № 565/1145/17, 26.06.19)

Виготовлення секретарем сільради тексту заповіту заздалегідь не є підставою для визнання його недійсним, оскільки заповідач не могла прибути у сільську раду, а її волевиявлення здійснено в усному порядку (ВС/КЦС,№ 564/1226/16-ц, 16.05.18)

Необізнаність про смерть спадкодавця, проживання в іншій державі, направлення нотаріусом повідомлення спадкоємцю на адресу, за якою він вже не проживає, не є поважними причинами пропуску відповідного строку (ВС/КЦС, № 459/295/16-ц, 13.12.18)

Заповіт не може бути скасований судом, правильною позовною вимогою є визнання заповіту недійсним (ВС/КЦС у справі № 2-1201/2005 від 28 листопада 2018р.)

Постанова

Іменем України

11 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 414/811/17

провадження № 61-15499св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Луганський обласний державний нотаріальний архів, приватний нотаріус Дашдаміров Ельдар Акперович,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Луганської області від 31 січня 2018 року у складі колегії суддів: Назарової М. В., Єрмакова Ю. В., Орлова І. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Луганський обласний державний нотаріальний архів, приватний нотаріус Дашдаміров Ельдар Акперович, про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

04 травня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, який згодом уточнив, та в обґрунтування якого посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина, у складі якої є: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка № НОМЕР_1 з кадастровим номером 4421655400:23:002:0003 площею 5,9411 га; земельна частка (пай) члена колективного сільськогосподарського підприємства «Іскра» згідно сертифікату серії ЛГ № 0145163 .

Через введення в оману позивача його братом - відповідачем по справі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 пропустив строк для прийняття спадщини, тому у 2015 році позивач звернувся до суду із позовом про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини.

Рішенням Кремінського районного суду Луганської області від 01 січня 2015 року у справі № 414/1370/15-ц, яке було залишено у силі рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2016 року, позивачу було надано додатковий строк для прийняття спадщини.

Проте, за час судового розгляду відповідач оформив на себе право на спадщину за законом та отримав свідоцтва про право на спадщину у приватного нотаріуса Карпенка І. В. на спадкову земельну ділянку та земельну частку (пай) члена колективного сільськогосподарського підприємства, а також на житловий будинок у приватного нотаріуса Дашдамірова Е. А.

Після отримання рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ позивач звернувся до приватного нотаріуса Дашдамірова Е. А. із проханням прийняти заяву про прийняття спадщини, однак останній відмовився її прийняти без пояснення причин.

За життя ОСОБА_3 заповідала позивачу все майно, яке буде належати їй на час смерті, про що склала відповідний заповіт, про існування якого позивач не знав через дії відповідача.

З урахуванням уточнених позовних вимог від 16 травня 2017 року позивач просив визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, видані на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 : 1) серії НАР № 755370 від 29 грудня 2015 року, номер у спадковому реєстрі 58438952, номер у реєстрі нотаріальних дій 1325 на земельну ділянку № НОМЕР_1 з кадастровим номером 4421655400:23:002:0003 площею 5,9411 га; 2) серії НАР № 755381 від 04 січня 2016 року, номер у спадковому реєстрі 58448688, номер у реєстрі нотаріальних дій 01, на земельну частку (пай) члена колективного сільськогосподарського підприємства «Іскра» згідно з сертифікатом серії ЛГ № 0145163; 3) серії НВА № 231861 від 19 серпня 2016 року, номер у спадковому реєстрі 59389290, номер в реєстрі нотаріальних дій 245, на житловий будинок з будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кремінського районного суду Луганської області від 22 листопада 2017 року, яке залишено без змін постановою Апеляційного суду Луганської області від 31 січня 2018 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, видані на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 : 1) серії НАР № 755370 від 29 грудня 2015 року, номер у спадковому реєстрі 58438952, номер у реєстрі нотаріальних дій 1325 на земельну ділянку № НОМЕР_1 з кадастровим номером 4421655400:23:002:0003 площею 5,9411 га; 2) серії НАР № 755381 від 04 січня 2016 року, номер у спадковому реєстрі 58448688, номер у реєстрі нотаріальних дій 01, на земельну частку (пай) члена колективного сільськогосподарського підприємства «Іскра» згідно з сертифікатом серії ЛГ № 0145163; 3) серії НВА № 231861 від 19 серпня 2016 року, номер у спадковому реєстрі 59389290, номер в реєстрі нотаріальних дій 245, на житловий будинок з будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з доведеності позовних вимог під час розгляду справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, постановити нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Кремінського районного суду Луганської області.

01 жовтня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги доводи, викладені у апеляційній скарзі. Вказує, що твердження позивача про отримання ним рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справа лише в березні 2017 року не підтверджено доказами, оскільки не доведено, яке саме вкладення містилося в наданому позивачем конверті, до того ж, рішення суду касаційної інстанції мають направлятися протягом двох днів з дня їх проголошення. Позивач мав за електронними реєстрами відслідковувати прийняте рішення.

Відзив на касаційну скаргу

У липні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 приватним нотаріусом Кремінського районного нотаріального округу Луганської області Карпенком І. В. було відкрито спадкову справу № 64/2017 року на підставі заяви про прийняття спадщини за законом, яку подано 10 грудня 2014 року сином померлої - відповідачем по справі ОСОБА_2 . Інших заяв про прийняття спадщини та/або відмову від неї в передбачений законом 6-ти місячний строк для прийняття спадщини, нотаріусу подано не було (т. 1 а. с. 11).

21 жовтня 1996 року виконуючою обов`язки голови виконкому Красноріченської селищної ради народних депутатів Кремінського району Луганської області Нагорською Т. О. було посвідчено і зареєстровано в реєстрі за № 142 заповіт, відповідно до якого ОСОБА_3 , яка проживала за адресою: АДРЕСА_1 на випадок своєї смерті заповіла все своє майно, котре на день її смерті буде належати їй за законом, своєму сину ОСОБА_1 , що підтверджується дублікатом заповіту, який було зареєстровано в реєстрі за № 328 та видано ОСОБА_1 09 грудня 2015 року секретарем Красноріченської селищної ради Кремінського району Луганської області Дробот О.М. (т. 1 а. с. 10).

13 липня 2015 року позивачем ОСОБА_1 було надано заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на нерухоме майно, що належало спадкодавцеві ОСОБА_3 , на ім`я якого вона залишила заповіт, посвідчений 21 жовтня 1996 року виконуючим обов`язки голови виконкому Красноріченської селищної ради Кремінського району Луганської області за реєстровим № 142.

Згідно з рішенням Кремінського районного суду Луганської області від 01 жовтня 2015 року у справі № 414/1370/15-ц (провадження № 2/414/539/2015) було задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та визначено позивачу додатковий строк в два місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказаним рішенням встановлено, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом після смерті своєї матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 і заповідала все своє майно позивачу, однак останній пропустив строк для прийняття спадщини з поважних причин (т. 1 а. с. 8).

Рішенням Апеляційного суду Луганської області від 08 грудня 2015 року вказане рішення скасоване та ухвалене нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

29 грудня 2015 року приватним нотаріусом Кремінського районного нотаріального округу Луганської області Карпенком І. В. було посвідчено свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого ОСОБА_2 успадкував після смерті своєї матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , належне їй майно, а саме: земельну ділянку № НОМЕР_1 з кадастровим номером 4421655400:23:002:0003, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,9411 га, яка знаходиться на території Красноріченської селищної ради Кремінського району Луганської області (т. 1 а. с. 12).

04 січня 2016 року на підставі заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, наданої відповідачем ОСОБА_2 , приватним нотаріусом Кремінського районного нотаріального округу Луганської області Карпенком І. В. було видане свідоцтво про право на спадщину за законом серії НАР № 755381 від 04 січня 2016 року, номер у спадковому реєстрі 58448688, номер у реєстрі нотаріальних дій 01, на земельну частку (пай) члена колективного сільськогосподарського підприємства «Іскра» згідно з сертифікатом серії ЛГ № 0145163, що належав спадкодавцю ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 11).

19 серпня 2016 року на підставі заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, наданої відповідачем ОСОБА_2 , приватним нотаріусом Кремінського районного нотаріального округу Дашдаміровим Е. А. було видано свідоцтво серії НВА № 231861 від 19 серпня 2016 року, номер у спадковому реєстрі 59389290, номер в реєстрі нотаріальних дій 245, на житловий будинок з будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу зі Спадкового реєстру за № 47692716 від 12 травня 2017 року в межах спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 01 листопада 2014 року, було видано три свідоцтва про право на спадщину, а саме: 1) 29 грудня 2015 року приватним нотаріусом Карпенком І. В. за № 58438952 за бланком НАР 755370; 2) 04 січня 2016 року приватним нотаріусом Карпенком І. В. за № 58448688 на бланку НАР 755381; 3) 19 серпня 2016 року приватним нотаріусом Дашдаміровим Е. А. за № 59389290 на бланку НВА 231861 (т. 1 а. с. 51, 56).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Апеляційного суду Луганської області від 08 грудня 2015 року скасоване, а рішення Кремінського районного суду Луганської області від 01 жовтня 2015 року залишено без змін (т. 1 а. с. 5 - 7).

12 травня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Луганського обласного державного нотаріального архіву із заявою про прийняття спадщини згідно рішення Кремінського районного суду Луганської області про визначення додаткового строку, яка була зареєстрована державним нотаріусом Старобільської державної нотаріальної контори Луганської області Басовою О. В., відповідно до якої ОСОБА_1 прийняв усю спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 54, 58).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційної інстанції без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з пунктом 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до статей 1216 1217 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Статтею 1223 ЦК України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Згідно із положеннями статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Статтею 1234 ЦК України встановлено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.

Згідно зі статтею 1296 ЦК України спадкоємці як за законом, так і за заповітом мають право звернутись до нотаріуса за видачею їм свідоцтва про право на спадщину.

Порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину врегульовано статтею 1301 ЦК України, якою передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

У постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) зроблено висновок, що у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.

В даному випадку правильно встановлено порушення спадкових прав позивача видачею відповідачу свідоцтв про право на спадщину за законом, оскільки згідно частиною першою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття, спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Таким чином, аналіз наведеного дає змогу дійти висновку про те, що порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших заінтересованих осіб, яким в даному випадку є позивач ОСОБА_1 як спадкоємець за заповітом, є самостійною підставою для визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними.

З огляду на наведене, Верховний Суд вважає, що судом апеляційної інстанції було правильно установлені фактичні обставини справи, на підставі яких зроблені обґрунтовані висновки.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Луганської області від 31 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді