2
0
12200
Фабула судового акту: Відповідно до частини 1 статті 102-1 Земельного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.
При цьому згідно п. 3 ч. 1 ст. 395 ЦК України емфітевзис є речовим правом на чуже майно.
Однак норми Земельного та Цивільного кодексів України не зазначають, чи є обов’язковою державна реєстрація такого типу договорів.
Касаційний цивільний суд зробив висновок про те, що останні мають бути зареєстровані у відповідних органах.
У даній справі власником земельної ділянки було укладено договір оренди останньої на 10 років.
Однак через два роки той же власник передав право користування вказаною земельною ділянкою іншій особі, але веж на підставі договору емфітевзису.
У зв’язку із цим орендар звернувся до суду із позовом про визнання договору емфітевзису недійсним оскільки останній не відповідає вимогам частини першої статті 203 ЦК України, оскільки його було укладено під час дії іншого договору, перереєстрацію або розірвання якого не зареєстровано у книгах реєстрації договорів оренди землі.
Рішенням місцевого суду у задоволенні позову було відмовлено. На думку суду оспорюваний договір емфітевзису не може бути визнаний недійсним, оскільки він є фактично не укладеним, у зв'язку з нездійсненням його державної реєстрації.
Суд апеляційної інстанції із таким рішенням не погодився та, скасовуючи рішення суду першої інстанції, вказав, що договір встановлення емфітевзису був укладений під час дії договору оренди цієї ж земельної ділянки, тобто без вирішення питання про припинення або розірвання договору оренди земельної ділянки, а також не пройшов державної реєстрації, як того вимагали положення статей 3, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оспорюваним правочином порушене право власності позивача, тому наявні підстави для визнання договору встановлення емфітевзису недійсним та повернення земельної ділянки у власність позивача.
На вказані рішення користувачем землі на підставі договору емфітевзису було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що законодавством не передбачено обов'язку щодо державної реєстрації такого договору. При цьому на момент укладення спірного договору емфітевзису договір оренди земельної ділянки не мав для його сторін жодних юридичних наслідків, а також те, що відповідач не міг порушити право власності позивача на земельну ділянку, оскільки об'єктом договору емфітевзису є лише право володіння та цільового користування земельною ділянкою, а не право власності на неї.
Проте Касаційний цивільний суд із такою думкою не погодився і зазначив наступне.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.ч. 1, 5 статті 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України. Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до ЦК України.
Договір емфітевзису, що оспорюється, був укладений під час дії договору оренди цієї ж земельної ділянки, а також не пройшов державної реєстрації, як того вимагали положення статей 3, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оспорюваним правочином порушене право власності позивача, тому наявні підстави для визнання договору встановлення емфітевзису недійсним та повернення земельної ділянки у власність позивача.
Відповідно до статті 4 названого Закону обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а саме: право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).
Таким чином, спірний договір встановлення емфітевзису на момент його укладення підлягав обов'язковій державній реєстрації.
Аналізуйте судовий акт: ВС/КГС: Закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки не може бути підставою для обмеження права на нерухомість, що на ній розташована (ВС/КГС від 14.03.2019 р. у справі № 902/341/17)
Постанова
Іменем України
18 квітня 2018 року
м. Київ
справа № 311/4089/15-ц
провадження № 61-4623св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Стрільчука В. А., суддів:Олійник А. С. Ступак О. В. (суддя-доповідач),Погрібного С. О., Усика Г. І.,учасники справи:
позивач - ОСОБА_6,
відповідачі: ОСОБА_7, Головне територіальне управління юстиції в Запорізькій області,
третя особа - ОСОБА_8,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_9 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 21 липня 2016 року у складі судді Носика М. А. та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 22 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Кримської О. М., Дашковської А. В., Подліянової Г. С.,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, Головного територіального управління юстиції в Запорізькій області, третя особа - ОСОБА_8, про визнання договору емфітевзису недійсним та повернення земельної ділянки.
Позов обґрунтовано тим, що рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 13 січня 2014 року за позивачем визнано в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_10, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, право власності на земельну ділянку площею 4,49 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Підгірненської сільської ради Василівського району Запорізької області, що належала спадкодавцю на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1, виданого 08 жовтня 2002 року на підставі розпорядження голови Василівської районної державної адміністрації від 26 червня 2002 року № 360, зареєстрованого в книзі реєстрації державних актів за № 2263.
06 вересня 2007 року між ОСОБА_10 та приватним підприємцем ОСОБА_8 укладений договір оренди земельної ділянки площею 4,49 га, зареєстрований 23 січня 2008 року у Василівському районному відділі Запорізької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» за № 040826600030. Під час укладання договору оренди шляхом усних переговорів між ОСОБА_10 та ОСОБА_8 досягнуті домовленості, що договір укладається терміном на 10 років.
17 квітня 2009 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_7 укладений договір встановлення емфітевзису земельної ділянки площею 4,49 га, яка належала ОСОБА_10, за яким остання передала ОСОБА_7 право на невизначений строк володіння та цільового користування цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, зберігаючи за собою право розпорядження нею. Вказаний договір емфітевзису посвідчений приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу Запорізької області Жук Л. M.
Позивач стверджувала, що ОСОБА_10 майже одночасно було укладено два договори з різними особами на належну їй земельну ділянку площею 4,49 га.
Позивач вважала, що укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_7 договір встановлення емфітевзису земельної ділянки не відповідає вимогам частини першої статті 203 ЦК України, оскільки його було укладено під час дії іншого договору, перереєстрацію або розірвання якого не зареєстровано у книгах реєстрації договорів оренди землі.
Посилаючись на вказані обставини та уточнивши позовні вимоги, позивач просила суд визнати недійсним договір встановлення емфітевзису, укладений 17 квітня 2009 року між ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, та ОСОБА_7, земельної ділянки площею 4,49 га, яка належала ОСОБА_10 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1, виданого 08 жовтня 2002 року на підставі розпорядження голови Василівської РДА від 26 червня 2002 року № 360, зареєстрованого в книзі реєстрації державних актів за № 2263, який був посвідчений приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу Запорізької області Жук Л. М.; зобов'язати ОСОБА_7 повернути належну ОСОБА_6, на підставі рішення Василівського районного суду Запорізької області від 13 січня 2014 року, земельну ділянку площею 4,49 га, яка розташована на території Підгірненської сільської ради Василівського району Запорізької області.
Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 21 липня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний договір емфітевзису не може бути визнаний недійсним, оскільки він є фактично не укладеним, у зв'язку з нездійсненням його державної реєстрації.
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 22 листопада 2016 року, рішення Василівського районного суду Запорізької області від 21 липня 2016 року скасовано і ухвалено нове рішення. Визнано недійсним договір встановлення емфітевзису, укладений 17 квітня 2009 року між ОСОБА_10, померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 року, та ОСОБА_7, земельної ділянки площею 4,49 га, яка належала ОСОБА_10 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1, виданого 08 жовтня 2002 року на підставі розпорядження голови Василівської районної державної адміністрації від 26 червня 2002 року № 360, зареєстрованого в книзі реєстрації державних актів за № 2263, посвідчений приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу Жук Л. М. Зобов'язано ОСОБА_7 повернути ОСОБА_6 земельну ділянку площею 4,49 га, розташовану на території Підгірненської сільської ради Василівського району Запорізької області.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції всупереч вимогам статей 212-214 ЦПК України 2004 року залишив поза увагою умови спірного договору та не перевірив їх у взаємозв'язку із положеннями законодавства, що стосуються моменту укладення договору в результаті досягнення згоди щодо всіх істотних його умов, шляхом складення і підписання договору. Та тим, що оскільки договір встановлення емфітевзису був укладений під час дії договору оренди цієї ж земельної ділянки від 06 вересня 2007 року, тобто без вирішення питання про припинення або розірвання договору оренди земельної ділянки, а також не пройшов державної реєстрації, як того вимагали положення статей 3, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оспорюваним правочином порушене право власності позивача, тому наявні підстави для визнання договору встановлення емфітевзису недійсним та повернення земельної ділянки у власність позивача.
У грудні 2016 року представником ОСОБА_7 - ОСОБА_9 подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 21 липня 2016 року та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 22 листопада 2016 року, у якій заявник, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить змінити рішення суду першої інстанції, виключивши з мотивувальної частини висновки суду щодо визнання договору емфітевзису неукладеним та їх нормативне обґрунтування, скасувати рішення апеляційного суду в частині визнання недійсним договору емфітевзису і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_6
Касаційна скарга мотивована тим, що на момент укладення між ОСОБА_7 та ОСОБА_10 договору емфітевзису земельної ділянки від 17 квітня 2009 року законодавством не було передбачено обов'язку щодо державної реєстрації такого договору; апеляційний суд не врахував, шо на момент укладення спірного договору емфітевзису договір оренди земельної ділянки не мав для його сторін жодних юридичних наслідків; відповідач ОСОБА_7 не міг порушити право власності позивача на земельну ділянку, оскільки об'єктом договору емфітевзису є лише право володіння та цільового користування земельною ділянкою, а не право власності на неї.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2017 року відкрито касаційне провадження в зазначеній справі.
У березні 2017 року на адресу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли пояснення, в яких Головне територіальне управління юстиції в Запорізькій області зазначало, що воно є неналежним відповідачем у даній справі.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У січні 2018 року указану цивільну справу передано до Верховного Суду.
Відповідно до частини першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 06 вересня 2007 року між ОСОБА_10 та приватним підприємцем ОСОБА_8 укладений договір оренди земельної ділянки площею 4,49 га, зареєстрований 23 січня 2008 року у Василівському районному відділі Запорізької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» за № 040826600030.
Під час укладання договору оренди шляхом усних переговорів між ОСОБА_10 та ОСОБА_8 були досягнуті домовленості, що договір укладається терміном на 10 років.
Зі змісту листа з Управління Держземагентства у Василівському районі Запорізької області вбачається, що станом на 31 жовтня 2012 року перереєстрацію або розірвання зазначеного договору оренди землі у книгах реєстрації договорів оренди землі не зареєстровано.
17 квітня 2009 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_7 укладений договір встановлення емфітевзису земельної ділянки площею 4,49 га, яка належала ОСОБА_10, за яким остання передала ОСОБА_7 право на невизначений строк володіння та цільового користування цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, зберігаючи за собою право розпорядження нею.
Вказаний договір встановлення емфітевзису був посвідчений приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу Запорізької області.
Проте з матеріалів справи вбачається, що в Державному підприємстві «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» підписаний сторонами 17 квітня 2009 року договір встановлення емфітевзису не зареєстрований.
Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 13 січня 2014 року у справі № 311/5758/13-ц визнано за ОСОБА_6 право власності у порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_10, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, на земельну ділянку площею 4,49 га, для ведення сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Підгірненської сільської ради Василівського району Запорізької області.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 25 лютого 2014 року ОСОБА_6 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку.
Як вбачається зі свідоцтва про зміну імені від 07 травня 2014 року серії НОМЕР_2, відповідач змінив прізвище з «ОСОБА_6» на «ОСОБА_6».
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом статті 215 ЦК України вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним можуть бути заявлені як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
Згідно з частиною першою статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України визначено свободу договору, а саме: відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частини першої статті 628 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з частиною першою та п'ятою статті 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України. Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог цього Кодексу.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд правильно виходив із того, що всупереч вимогам статей 212-214 ЦПК України 2004 року районний суд залишив поза увагою умови спірного договору встановлення емфітевзису та не перевірив їх у взаємозв'язку із положеннями законодавства, що стосуються моменту укладення договору в результаті досягнення згоди щодо всіх істотних його умов, шляхом складення і підписання договору.
Ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог статей 212 303 304 ЦПК України 2004 року, дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки спірний договір встановлення емфітевзису був укладений під час дії договору оренди цієї ж земельної ділянки від 06 вересня 2007 року, тобто без вирішення питання про припинення або розірвання договору оренди земельної ділянки, а також не пройшов державної реєстрації, як того вимагали положення статей 3, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оспорюваним правочином порушене право власності позивача, тому наявні підстави для визнання договору встановлення емфітевзису недійсним та повернення земельної ділянки у власність позивача.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Доводи касаційної скарги про те, що на момент укладення між ОСОБА_7 та ОСОБА_10 договору емфітевзису земельної ділянки від 17 квітня 2009 року законодавством не було передбачено обов'язку щодо державної реєстрації такого договору, є безпідставними.
Відповідно до Указу Президента України від 17 лютого 2003 року «Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру», який у силу статті 106 Конституції України є обов'язковим до виконання на території України, на Державний комітет України по земельних ресурсах покладено обов'язок щодо здійснення у складі державного земельного кадастру реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них, договорів оренди земельних ділянок.
З 01 січня 2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України, статтею 182 якого передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації, а порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість і підстави відмови в ній установлюються законом.
Прикінцевими та перехідними положеннями ЦК України не передбачено відстрочення дії статті 182 цього Кодексу до прийняття вищезазначеного Закону.
Закон України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (набрав чинності 03 серпня 2004 року) у статті 3 передбачав, що речові права на нерухоме майно, їх обтяження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, установленому цим Законом.
Частиною 5 статті 3 цього Закону (в редакції, чинній час укладання спірного договору) передбачено, що право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.
Відповідно до статті 4 названого Закону обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а саме: право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).
Систему органів державної реєстрації прав складають центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, створена при ньому державна госпрозрахункова юридична особа з консолідованим балансом (центр державного земельного кадастру) та її відділення на місцях, які є місцевими органами державної реєстрації прав. Держателем Державного реєстру прав є центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів (частини перша та друга статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Таким чином, спірний договір встановлення емфітевзису на момент його укладення підлягав обов'язковій державній реєстрації.
Посилання заявника на те, що на момент укладення спірного договору емфітевзису договір оренди земельної ділянки не мав для його сторін жодних юридичних наслідків є необґрунтованими, оскільки не підтверджені належними доказами.
Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Оскільки апеляційним судом обґрунтовано скасоване рішення районного суду, то відсутні підстави залишати останнє без змін згідно зі статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_9 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 22 листопада 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді
Переглядів
Коментарі
Переглядів
Коментарі
Отримайте швидку відповідь на юридичне питання у нашому месенджері, яка допоможе Вам зорієнтуватися у подальших діях
Ви бачите свого юриста та консультуєтесь з ним через екран , щоб отримати послугу Вам не потрібно йти до юриста в офіс
Про надання юридичної послуги та отримайте найвигіднішу пропозицію
Пошук виконавця для вирішення Вашої проблеми за фильтрами, показниками та рейтингом
Переглядів:
244
Коментарі:
0
Переглядів:
638
Коментарі:
0
Переглядів:
741
Коментарі:
0
Переглядів:
450
Коментарі:
0
Переглядів:
477
Коментарі:
0
Переглядів:
920
Коментарі:
0
Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.
Повний текстCopyright © 2014-2024 «Протокол». Всі права захищені.