Розбій є закінченим з моменту здійснення нападу, факт заволодіння майном значення не має (ВС/ККС у справі № 552/5608/18 від 28.04.2021)

Фабула судового акту: Розбій сміливо можна віднести до найнебезпечніших майнових злочинів, адже склад злочину, передбаченого ст. 187 КК України посягає на два об’єкти: майно потерпілого та його здоров’я.

Виходячи із об’єктивної сторони вказаного злочину розбій вчиняється у формі нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.

Ураховуючи два об’єкти посягань може виникнути питання: а з якого саме моменту розбій є закінченим? З моменту вчинення насильства або ж з моменту безпосереднього заволодіння майно?

У даній справі особу було засуджено за ч. 2 ст. 187 КК України.

Згідно вироку суду засуджений перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, вчинив напад на потерпілу з метою заволодіння її майном, поєднаним із насильством, небезпечним для життя та здоров`я останньої, з метою подолання опору потерпілої та подальшого заволодіння майном останньої, лівою рукою схопив останню за шию та правою рукою завдав не менше двох ударів в обличчя потерпілої, завдав один удар по тулубу потерпілої. Після цього, засуджений схопив за ремінець сумки, яку тримала в руках потерпіла, повалив потерпілу на тротуар та намагаючись вирвати з рук потерпілої сумку, протягнув потерпілу по асфальту на відстань близько двох метрів. Після цього, засуджений тримаючи за ремінець сумку, яку з іншого боку продовжувала утримувати потерпіла, завдав ногами не менше п`яти ударів в голову, шию, плечі та сідниці потерпілій.

Апеляційний суд в цілому з вироком погодився.

Проте, сторона захисту подала касаційну скаргу на вказані судові рішення, яку вмотивувала тим, що судом не правильно кваліфіковано засудженогої за ч. 2 ст. 187 КК України, оскільки останній не перевірив доведеність стороною обвинувачення обов`язкових ознак об`єктивної сторони цього злочину, а тому правильною кваліфікацією є ч. 2 ст. 125 КК України.

Касаційний кримінальний суд з доводами скарги не погодився та залишив її без задоволення.

Приймаючи таке рішення ККС послався на наступне.

Обов`язковою ознакою об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 187 КК України, є заподіяння особі, яка зазнала нападу, насильства, небезпечного для життя чи здоров`я, або погроза застосування такого насильства.

Під нападом за статтею 187 КК України слід розуміти умисні дії, спрямовані на негайне вилучення чужого майна шляхом застосування фізичного або психічного насильства, зазначеного в частині першій цієї статті.

Виходячи зі статті 187 КК України, розбій характеризується нападом, який може бути відкритим або несподіваним для потерпілого (таємним). Напад завжди супроводжується насильством над потерпілим як способом подолання дійсного чи можливого опору з метою заволодіння чужим майном. Обов`язковою ознакою розбійного нападу є небезпечне для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, насильство. При цьому фізичне насильство полягає у силовому впливові на потерпілого, який призводить до заподіяння йому легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я або незначною втратою працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також в інших насильницьких діях, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров`я в момент їх заподіяння. В останньому випадку винна особа повинна усвідомлювати можливість заподіяння таких тілесних ушкоджень. Розбій вважається закінченим злочином з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров`я, незалежно від того, заволодів майном злочинець чи ні.

Аналізуйте судовий акт: Дії, розпочаті як крадіжка виявлені іншими особами, але продовжені з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж (ВС/ККС у справі № 569/19032/17 від 10.09.2020)

Застосування при нападі до потерпілого газу дратівливої дії повинно кваліфікуватись як розбій лише у разі заподіяння тілесних ушкоджень, які є небезпечними для життя та здоров’я потерпілого (ВС/ККС у справі № 686/10404/17 від 17.09.2020)

Розбій та вимагання – у чому полягає різниця? (ВС/ККС № 760/19858/16-к від 08.10.2019)

Заподіяння легкого тілесного ушкодження в процесі розбою повністю охоплюється об’єктивною стороною злочину, передбаченого ст. 187 КК України (ВС/ККС № 654/3305/15-к від 07.05.2019)

Постанова

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 552/5608/18

провадження № 51-4784 км 20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Булейко О. Л.,

суддів Іваненка І. В., Фоміна С. Б.

за участю:

секретаря судового засідання Швидченко О. В.,

прокурора Шевченко О. О.,

засудженого ОСОБА_1

в режимі відеоконференції

захисника Руль М. І.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Київського районного суду м. Полтави від 22 грудня 2018 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 21 липня 2020 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018170020001907, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у місті Полтаві, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого, останнього разу 5 листопада 2012 року за вироком Октябрського районного суду м. Полтави за вчинення злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 5 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 70 КК до позбавлення волі строком на 8 років 1 місяць з конфіскацією майна,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Київського районного суду м. Полтави від 22 грудня 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 187 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією усього належного йому майна.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено попередній у виді тримання під вартою.

Ухвалено початок строку відбування покарання ОСОБА_1 рахувати з його затримання.

Вирішено питання про долю речових доказів.

Задоволено цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 7419 грн 33 коп в рахунок відшкодування заподіяної матеріальної шкоди.

Полтавський апеляційний суд ухвалою від 21 липня 2020 року вирок Київського районного суду м. Полтави від 22 грудня 2018 року змінив у частині вирішення цивільного позову.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 частково задоволено. Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6619, 33 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

У решті вирок залишено без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він, маючи не зняту та непогашену у встановленому законом порядку судимість за вчинення корисливих злочинів проти власності в тому числі і за розбійні напади, 4серпня 2018року, близько 23:45 год., перебуваючи неподалік будинку №6а, що по вул. Ю.Тимошенка в м. Полтава, діючи умисно, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, вчинив напад на ОСОБА_2 з метою заволодіння її майном, поєднаним із насильством, небезпечним для життя та здоров`я останньої, з метою подолання опору потерпілої та подальшого заволодіння майном останньої, лівою рукою схопив останню за шию та правою рукою завдав не менше двох ударів в обличчя потерпілої, завдав один удар по тулубу потерпілої. Після цього, ОСОБА_1 схопив за ремінець сумки, яку тримала в руках потерпіла, повалив ОСОБА_2 на тротуар та намагаючись вирвати з рук потерпілої сумку, протягнув потерпілу по асфальту на відстань близько двох метрів. Після цього, ОСОБА_1 тримаючи за ремінець сумку, яку з іншого боку продовжувала утримувати потерпіла, завдав ногами не менше п`яти ударів в голову, шию, плечі та сідниці ОСОБА_2 .

В подальшому, на заклики ОСОБА_2 та її малолітнього сина про допомогу, свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 припинили злочинні дії ОСОБА_1 та затримали його на місці вчинення злочину.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення судів попередніх інстанцій щодо нього змінити, перекваліфікувавши дії останнього з ч. 2 ст. 187 КК на ч. 2 ст. 125 КК.

Засуджений вважає, що судом не правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 187 КК, не перевіривши доведеність стороною обвинувачення обов`язкових ознак об`єктивної сторони цього злочину.

Засуджений зазначає, що апеляційним судом не було усунуто неповноту судового розгляду в суді першої інстанції, оскільки не допитано свідка ОСОБА_6 .

Засуджений стверджує про невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам статей 94 370 419 КПК, вказуючи на те, що апеляційний суд повною мірою не перевірив доводи, на які засуджений посилався в апеляційній скарзі, та необґрунтовано залишив його скаргу без задоволення.

Засуджений зазначає, що призначене судом покарання є таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, та явно несправедливим.

Позиції інших учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_1 та захисник Руль М. І. підтримали касаційну скаргу засудженого.

Прокурор Шевченко О. О. вважала касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 необґрунтованою та просила відмовити у її задоволенні.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Доводи засудженого щодо незгоди з даною судом оцінкою доказів, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії подій стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що, виходячи з вимог статті 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

При цьому при перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених судом першої та апеляційної інстанцій.

Статтею 370 КПК визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За змістом ст. 94 КПК, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

За змістом частин 1 та 3 ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Верховний Суд з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин вважає доводи касаційної скарги засудженого щодо неправильної кваліфікації його дій з ч. 2 ст. 187 КК безпідставними з огляду на таке.

Обов`язковою ознакою об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 187 КК, є заподіяння особі, яка зазнала нападу, насильства, небезпечного для життя чи здоров`я, або погроза застосування такого насильства.

Відповідно до усталеної судової практики розбій як злочин проти власності - це напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства.

Під нападом за статтею 187 КК слід розуміти умисні дії, спрямовані на негайне вилучення чужого майна шляхом застосування фізичного або психічного насильства, зазначеного в частині першій цієї статті.

Виходячи зі статті 187 КК, розбій характеризується нападом, який може бути відкритим або несподіваним для потерпілого (таємним). Напад завжди супроводжується насильством над потерпілим як способом подолання дійсного чи можливого опору з метою заволодіння чужим майном. Обов`язковою ознакою розбійного нападу є небезпечне для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, насильство. При цьому фізичне насильство полягає у силовому впливові на потерпілого, який призводить до заподіяння йому легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я або незначною втратою працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також в інших насильницьких діях, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров`я в момент їх заподіяння. В останньому випадку винна особа повинна усвідомлювати можливість заподіяння таких тілесних ушкоджень. Розбій вважається закінченим злочином з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров`я, незалежно від того, заволодів майном злочинець чи ні. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 19 лютого 2019 року в справі № 629/1663/16-к.

Колегія суддів Верховного Суду наголошує на нерозривності та взаємозалежності нападу й відповідного насильства як ознак розбою, оскільки напад як ознака розбою, втілюється у фізичному або психічному насильстві, що здатне зумовити заволодіння чужим майном, що мало місце в даному кримінальному провадженні.

Небезпечне для життя чи здоров`я насильство - це умисне заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров`я в момент їх вчинення. До них слід відносити, зокрема, і насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, придушення за шию, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо.

З суб`єктивної сторони розбій характеризується прямим умислом та корисливим мотивом. Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони цього злочину є мета, з якою здійснюється напад, - заволодіння чужим майном.

При кваліфікації злочину за ст. 187 КК необхідно враховувати не лише наслідки застосованого до потерпілого насильства, але й характер дій винного, а також умови за яких вчинено напад.

У цій справі стороною обвинувачення було доведено належними та допустимими доказами факт вчинення засудженим ОСОБА_1 розбійного нападу на потерпілу з метою заволодіння її майном, зокрема наданими прокурором і дослідженими в судовому засіданні даними: протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 4 серпня 2018 року, протоколу огляду від 4 серпня 2018 року з фототаблицею, протоколу огляду від 14 серпня 2018 року, протоколу пред`явлення особи для впізнання від 14 серпня 2018 року з фототаблицею, протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 23 серпня 2018 року з фототаблицею, висновку експерта №787 від 15 серпня 2018 року, протоколу проведення слідчого експерименту з потерпілою ОСОБА_2 від 07 серпня 2018 року з фототаблицями до нього, додаткового висновку експерта №804 від 16 серпня 2018 року, висновку експерта №1348 від 31 серпня 2018 року, протоколу проведення слідчого експерименту з ОСОБА_1 з фототаблицями до нього від 27 вересня 2018 року.

Версія засудженого, що він наносив тілесні ушкодження потерпілій ОСОБА_2 внаслідок обурення на її словесну відповідь, після чого він схватив потерпілу, внаслідок цього остання упала на землю, тримаючись за якусь річ, він протягнув потерпілу по землі, а потім наніс декілька ударів ногами по тулубу, проте намірів забирати будь-які речі у потерпілої не мав, повністю спростовується показаннями потерпілої та свідка.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що засуджений ОСОБА_1 не заперечував факту нанесення тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_2 та волочіння останньої по землі за якусь річ і своє затримання свідками у провадженні. Тому у даному кримінальному провадженні обвинувачення у вчиненні розбою ґрунтується на сукупності доказів, що спростовують версію засудженого.

Згідно встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин у даному кримінальному провадженні ОСОБА_1 вчинив напад на потерпілу ОСОБА_2 з метою заволодіння її майном, в ході якого засуджений з метою подолання опору потерпілої та подальшого заволодіння майном останньої, завдав їй легкі тілесні ушкодження. Засуджений ОСОБА_1 схопив за ремінець сумки, яку утримувала в руках потерпіла, поваливши потерпілу та протягши її по асфальту. На заклики потерпілої про допомогу свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 припинили злочинні дії засудженого ОСОБА_1 та затримали його на місці вчинення злочину. При цьому сумку продовжувала утримувати потерпіла, не надавши можливості заволодіти її майном. Таким чином, саме активний супротив потерпілої ОСОБА_2 унеможливив заволодіння її майном засудженим ОСОБА_1 .

На підставі викладеного Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що за встановлених фактичних обставин вчиненого злочину дії ОСОБА_1 обґрунтовано кваліфікувано за ч. 2 ст. 187 КК .

Ураховуючи наведене, оскільки судом першої інстанції закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, Верховний Суд за обставин цього кримінального провадження не вбачає підстав для скасування рішення суду апеляційної інстанції, який, переглядаючи вирок в апеляційному порядку, погодився з висновками суду першої інстанції, та ухвалив обґрунтоване рішення про залишення цього вироку без змін.

Такий висновок апеляційного суду вмотивований і ґрунтується на доказах, які були предметом безпосереднього дослідження суду першої та апеляційної інстанцій, а саме показаннях засудженого, потерпілої, даних протоколів слідчих дій, висновках експертиз, які у своїй сукупності отримали належну оцінку апеляційного суду. При цьому апеляційний суд врахував також те, що у потерпілої та свідків відсутні підстави для обмовляння раніше не знайомого кожному з них засудженого.

Так, згідно висновку експерта №787 від 15 серпня 2018 року у потерпілої ОСОБА_2 виявлено тілесні ушкодження, утворюють об`єктивну сторону розбою, зокрема це тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми струсу головного мозку, синців шкіри голови, обличчя та крововиливу в слизову оболонку нижньої гуди зліва, які кваліфікуються тільки у своїй сукупності, як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я; гематоми м`яких тканин лівої половини грудної клітки, яка кваліфікується як легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я; синці шкіри шиї, обох плечей, тулубу ліворуч, лівої сідниці, стегна, правої гомілки та садна шкіри правого колінного суглобу, які кваліфікуються як у своїй сукупності так і кожен окремо як легкі тілесні ушкодження.

Таким чином, встановивши наявність достатніх доказів, які б поза розумним сумнівом свідчили про вчинення засудженим ОСОБА_1 нападу на потерпілу саме з метою заволодіння її майном, суд апеляційної інстанції обгрунтовано погодився з кваліфікацією дій засудженого з ч. 2 ст. 187 КК.

При цьому, за результатами апеляційного розгляду апеляційний суд не встановив інших обставин кримінального провадження ніж ті, що були встановлені судом першої інстанції, не дав іншу оцінку доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності.

Разом із тим при перевірці судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено.

Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів Верховного Суду вважає обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судових засіданнях доказам.

В касаційній скарзі засуджений по суті не оспорює факт заподіяння ним потерпілій тілесних ушкоджень, проте висловлює думку, що ці дії необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 125 КК , оскільки не було доведено наявності в його діях корисливого мотиву. Ці доводи засудженого колегія суддів Верховного Суду вважає безпідставними.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що сторона захисту жодним чином не спростувала показання потерпілої та свідка, які є послідовними та узгоджуються з іншими вищевказаними доказами у справі, зокрема даними протоколу огляду від 14 серпня 2018 року, з фото таблицями до нього, відповідно до якого детально оглянуто жіночу сумку потерпілої ОСОБА_2 , пошкодження сумки, які утворилися внаслідок протиправних дій ОСОБА_1 , вміст вказаної сумки; даними протоколу проведення слідчого експерименту з потерпілою ОСОБА_2 від 07 серпня 2018 року з фототаблицями до нього відповідно до якого ОСОБА_2 розповіла про обставини вчиненого відносного неї кримінального правопорушення та продемонструвала механізм вчинення відносно неї злочину.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі засудженого доводам, у тому числі й щодо відсутності у винного умислу на заволодіння майном потерпілої, та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні. Так, суб`єктивна сторона даного злочину характеризується наявністю у винної особи прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим мотивом. Змістом умислу засудженого охоплювалось усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії здійснюються в умовах очевидності - вони мали відкритий для потерпілої та інших осіб характер. При цьому винний ігнорував цю обставину.

Що стосується доводів засудженого щодо суворості призначеного покарання, то необхідно зазначити таке.

Положеннями статті 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Згідно ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

При призначенні засудженому покарання, суд першої інстанції, дотримуючись вимог кримінального закону, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК, є тяжким, особу винного, який раніше неодноразово притягався до кримінальної відповідальності та засуджувався за вчинення розбійних нападів, а також наявність обставин, що обтяжують покарання, якими є вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння та рецидив злочинів, відсутність каяття, те що заподіяна шкода не відшкодована, та дійшов обґрунтованого висновку, що виправлення ОСОБА_1 можливе тільки в умовах реального відбування ним покарання, призначив останньому покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 187 КК.

З таким висновком погодився і суд апеляційної інстанції, який в ухвалі відповідно до вимог ст. 419 КПК навів докладні мотиви свого рішення.

Враховуючи зазначене, касаційний суд вважає, що покарання у виді позбавлення волі на визначений у вироку строк буде відповідати тяжкості правопорушення, не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Переконливих аргументів, які б свідчили про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого і були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, колегією суддів Верховного Суду не встановлено.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Київського районного суду м. Полтави від 22 грудня 2018 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 21 липня 2020 року щодо нього залишити без задоволення.

Вирок Київського районного суду м. Полтави від 22 грудня 2018 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 21 липня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді: