Притягнення свідка до кримінальної відповідальності за окремі дії при вчиненні злочину очевидцем вчинення якого він був не тягнуть за собою їх недопустимість (ВС/ККС № 354/452/17 від 27.11.2018)

Фабула судового акту: Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 135 КК України кримінально караним є завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов'язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.

У даній справі особу засуджено за ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України. З таким рішенням погодився і апеляційний суд.

На такі рішення захисником засудженого подано касаційну скаргу з мотивів того, що засудженого визнано винним на підставі недопустимих доказів. Сторона захисту наполягала на тому, що очевидцем вчинення вказаних злочинів була інша особа, яка як в момент вчинення ДТП так і після цього перебувала в салону автомобіля винної особа та під час керування яким останньою було вчинено злочин.

При цьому вказаного свідка було засуджено за ст. 396 КК України за приховування злочину, а саме ДТП.

Тому на думку захисту вказаний свідок скоїв аналогічний з засудженим злочин проте його притягнуто до відповідальності за інший злочин і у зв’язку із цим його показання не можуть бути визнані допустимими.

Оцінюючи вказані доводи ККС з ними не погодився та вказав, що в основу вироку суд обґрунтовано поклав показання самого засудженого про обставини дорожньо-транспортної пригоди,показання, письмові матеріали справи, а також інші докази, зміст яких детально відображений у вироку.

При цьому протиправні дії, а саме злочини передбачені ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України, вчинені водієм засудженим, оскільки свідок особисто не керував автомобілем, не порушував правил безпеки дорожнього руху як особа, яка керувала транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, наїзд на малолітнього пішохода він не вчиняв, та своїми діями потерпілого в небезпечний для життя стан не ставив.

Тобто, свідок був очевидцем вчинення злочинів, а тому в судовому засіданні він допитаний в якості свідка і його показання є допустимим доказом, окрім цього його притягнуто до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 396 КК України за обвинувальним актом у іншому кримінальному провадженні.

Виходячи із наведеного підстави для визнання показань вказаного свідка недопустимими відсутні.

Аналізуйте судовий акт: ВС/ККС: Принцип «Non bis in idem» може застосовуватись лише у разі притягнення особи за правопорушення з ідентичними наслідками (ВС/ККС № 493/1096/15-к від 02.10.2018)

Залишення злочинцем місця ДТП та ненадання допомоги потерпілому, який згодом загинув, не вважаються тяжкими наслідками, які обтяжують покарання відповідно до ст. ст. 135 та 286 КК України (ВС/ККС, № 566/606/15-к від 20 червня 2018 р.)

Заява потерпілих про призначення покарання не пов’язаного з позбавленням волі не свідчить про їх бажання звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням (ВС/ККС № 702/880/16-к від 10.05.2018)

Постанова

Іменем України

27 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 354/452/17

провадження № 51-7133 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Остапука В. І.,

суддів Кишакевича Л. Ю., Слинька С. С.,

за участю:

секретаря судового засідання Бацури О. О.,

прокурора Єременка М. В.,

захисника Стрипи І. С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Стрипи І.С. в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 07 грудня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 березня 2018 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016090170001581, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Надвірна Івано-Франківської області, жителя АДРЕСА_1), раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 07 грудня 2017 року ОСОБА_2 засуджено: за ч. 2 ст. 286 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки; за ч. 1 ст. 135 КК України на 2 роки позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання покарань, ОСОБА_2 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_2 в строк покарання його попереднє ув'язнення з 18 червня 2017 року до дня набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.

Вирішено цивільні позови, питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 березня 2018 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Згідно з вироком суду першої інстанції, ОСОБА_2 визнано винуватим та засуджено за те, що він, 18 червня 2017 року близько 18.20 год., керуючи автомобілем «AUDIA4», реєстраційний номер НОМЕР_1, перебуваючи під впливом наркотичних речовин, рухаючись по вул. Грушевського в с. Микуличин Яремчанської міської ради Івано-Франківської області ділянкою автодороги сполученням Мукачеве-Львів у напрямку м. Львова, порушив вимоги пунктів 1.2, 2.3, 2.9, 10.1, 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху, в результаті чого допустив занос автомобіля та виїхав на смугу зустрічного руху і ліве узбіччя, де здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, потерпілому було заподіяно тілесні ушкодження, внаслідок яких він помер.

Після вчиненої дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2, поставивши потерпілого в небезпечний для життя стан, не надав ОСОБА_3 допомогу та поблизу будинку № 6 на вул. Довбуша в м. Яремче Івано-Франківської області, розвернув автомобіль в протилежному напрямку і відвіз його в смт. Делятин Надвірнянського району Івано-Франківської області, де залишив останнього в кущових насадженнях на березі річки Прут, що знаходиться поблизу будинку № 76 на вул. 16 Липня, після чого покинув місце події.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Стрипа І.С. просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_2 і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Обґрунтовуючи вимоги скарги захисник наводить доводи, якими не погоджується з оцінкою судами доказів та посилається на недопустимість деяких із них. Вважає показання свідка ОСОБА_5 недопустимим доказом, оскільки останній скоїв аналогічні з ОСОБА_2 злочини, однак вони отримали іншу правову кваліфікацію - за ст. 396 КК України. Посилається на відсутність в діях засудженого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України. Наводить доводи щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень і особі засудженого та вважає безпідставним невизнання судом обставиною, яка пом'якшує покарання - щире каяття ОСОБА_2 Вказує на неправильне застосування ч. 5 ст. 72 КК України, оскільки на думку захисника, суд мав застосувати її в редакції Закону № 838-VIIIвід 26 листопада 2015 року.

Під час касаційного розгляду захисник Стрипа І.С. підтримав подану ним касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Позиції інших учасників судового провадження

Потерпілий ОСОБА_6 надіслав заперечення на касаційну скаргу, в яких, посилаючись на безпідставність наведених захисником доводів, просив її залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.

Прокурор, який брав участь у кримінальному провадженні в судах першої та апеляційної інстанцій також надіслав заперечення, в яких навів обґрунтування законності та обґрунтованості постановлених відносно ОСОБА_2 судових рішень, а тому просив їх залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Під час касаційного розгляду прокурор, посилаючись на безпідставність наведених у касаційній скарзі доводів, вважав, що їх слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Подія злочину, доведеність винуватості ОСОБА_2 в його вчиненні, кримінально-правова оцінка діяння за ч. 2 ст. 286 КК України, у касаційній скарзі не оспорюються.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Натомість, зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Переглядаючи справу за апеляційною скаргою захисника в частині неповноти судового розгляду, невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, а також недопустимості деяких доказів, апеляційний суд в ухвалі навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку діям засудженого.

За встановлених судом фактичних обставин, дії ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України кваліфіковано правильно.

В основу вироку суд обґрунтовано поклав показання самого ОСОБА_2 про обставини дорожньо-транспортної пригоди, показання потерпілого ОСОБА_6, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, дані протоколу огляду місця події зі схемою та фототаблицею до нього від 18 червня 2017 року, протоколу обшуку з фототаблицею до нього від 19 червня 2017 року, протоколу огляду з фототаблицею до нього від 06 липня 2017 року, протоколів пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 13 липня 2017 року, протоколів проведення слідчого експерименту від 13 липня 2017 року, протоколів огляду та перегляду цифрового носія від 12 липня 2017 року та від 24 липня 2017 року, дані висновку щодо результатів медичного огляду від 19 червня 2017 року, висновків судово-медичної експертизи № 23 від 13 липня 2017 року та показання допитаного відносно нього судово-медичного експерта ОСОБА_18, висновків експерта № 447, № 762, № 777 від 19 червня 2017 року, висновків інженерно-транспортних експертиз № 4.2-447/17 від 06 липня 2017 року, № 4.2-420/17 від 13 липня 2017 року, № 4.2-448/17 від 24 липня 2017 року, а також інші докази, зміст яких детально відображений у вироку.

Вказані докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, оцінені судом відповідно до ст. 94 КПК України на предмет належності, допустимості, достовірностіта не викликають у суду сумнівів у їх правдивості.

Таким чином, перевіривши матеріали справи, суд дійшов вмотивованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, за які його засуджено.

Вирок суду є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам ст. 374 КПК України.

Суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст. 419 КПК України, детально перевірив викладені в апеляційній скарзі захисника доводи, в тому числі стосовно недопустимості, на його думку, доказів - деяких протоколів слідчих дій та показань свідка ОСОБА_5, які є аналогічними за своїм змістом доводам його касаційної скарги,та обґрунтовано визнав їх безпідставними, із зазначенням відповідних мотивів прийнятого рішення, з якими погоджується колегія суддів.

Вказаний суд ретельно перевірив посилання захисника на відсутність в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України та правильно залишив їх без задоволення, з огляду на наявні в матеріалах справи докази підтвердження протилежного.

Доводи касаційної скарги захисника про те, що свідок ОСОБА_5 скоїв аналогічні з ОСОБА_2 діяння, однак вони отримали іншу правову кваліфікацію - за ст. 396 КК України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони жодним чином не впливають на доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчинених ним кримінальних правопорушеннях, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України.

Крім того, суд розглянув дане кримінальне провадження у відповідності до вимог ч. 1 ст. 337 КПК України, тобто в межах пред'явленого ОСОБА_2 обвинувачення, викладеного в обвинувальному акті.

Колегія суддів вважає, що постановлена за результатами розгляду апеляції захисника ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України та погоджується з наведеними у ній висновками про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції.

Призначене ОСОБА_2 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України та є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

При обранні його виду та розміру було враховано ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу ОСОБА_2, обставину, яка пом'якшує покарання - часткове відшкодування заподіяних потерпілій збитків та відсутність обставин, які обтяжують покарання.

При цьому, вирішуючи питання про наявність ще однієї обставини, яка пом'якшує покарання - щире каяття засудженого, суд обґрунтовано її не визнав такою і не знайшов підстав для застосування положень ст. 69-1 КК України.

Переконливих доводів про невідповідність призначеного ОСОБА_2 покарання тяжкості вчинених злочинів і особі засудженого внаслідок суворості у касаційній скарзі не наведено, а всі обставини, на які посилається захисник, уже були враховані при обранні заходу примусу останньому в межах санкцій ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України, в зв'язку з чим вважати його явно не справедливим через суворість, колегія суддів підстав не вбачає.

Таким чином, кримінальний закон при кваліфікації дій ОСОБА_2 застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду повно та всебічно розглянути справу не допущено, а тому підстав, передбачених ст. 438 КПК України, для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційних вимог захисника Стрипи І.С. в цій частині також немає.

Водночас, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги захисника щодо необхідності застосування положень ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону від 26 листопада 2015 року № 838-VIIІ при зарахуванні ОСОБА_2 строку попереднього ув'язнення. Враховуючи правовий висновок щодо правозастосування, який міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року, рішення суду першої інстанції, залишене без зміни ухвалою суду апеляційної інстанції щодо застосування положень ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону від 18 травня 2017 року № 2046-VIIІ при зарахуванні ОСОБА_2 у строк покарання його попереднього ув'язнення з 18 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі, підлягає зміні, а касаційна скарга захисника - частковому задоволенню.

Керуючись статтями 433 434 436 - 438 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника Стрипи І.С. в інтересах засудженого ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 07 грудня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 березня 2018 року щодо ОСОБА_2 змінити.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону від 26 листопада 2015 року № 838-VIIІ зарахувати ОСОБА_2 попереднє ув'язнення з 18 червня 2017 року по 23 березня 2018 року в строк покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

В решті зазначені судові рішення залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: