Нерівність фізичної сили під час бійки не може свідчити про наявність у однієї із сторін стану необхідної оборони (ВС/ККС № 444/1586/15-к від 24.01.2019)

Фабула судового акту: Частиною першою статті 36 КК України визначено, що необхідною обороною є дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Таким чином однією із ознак стану необхідної оборони є саме співрозмірність посягання та заходів, які було вчинено для його відвернення.

У даній справі особу засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк сім років. З такою кваліфікацією погодився і апеляційний суд.

На вказані рішення захисником засудженого було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що вказаний злочин було вчинено у стані необхідної оборони, а тому кримінальне провадження підлягає до закриття.

Переглядаючи вказану справу та надаючи оцінку доводам сторони захисту Касаційний кримінальний суд із ними не погодився та залишив рішення у силі.

Обґрунтовуючи свою позицію ККС вказав, що вироком суду першої інстанції встановлено, що потерпілий вдарив винну особу долонею в голову, тобто вчинив неправомірну дію, що визнана судом обставиною, яка пом'якшує покарання. При цьому місцевий суд врахувавши наявність добрих стосунків між засудженим і потерпілим, тверезий стан останнього, інтенсивність і характер його дій, відсутність у нього будь-яких знарядь нападу, те, що він хоч і вчинив неправомірну дію стосовно засудженого, проте це не призвело до його сильного душевного хвилювання, не викликало стану фізіологічного афекту, тому відсутні підстави стверджувати, що засуджений сприймав дії потерпілого як реальну загрозу суспільно небезпечного посягання, а отже, перебував у стані необхідної оборони.

Одночасно посилання захисника у касаційній скарзі на нерівність між засудженим та потерпілим за їх станом здоров'я, оскільки перший має інвалідність І групи, а другий був здоровим, жодним чином не свідчить про те, що винна особа перебувала у стані необхідної оборони.

Власне стан здоров'я не свідчить про існування суспільно небезпечного посягання стосовно особи з обмеженими фізичними можливостями, оскільки суд оцінює дії, які передували начебто захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи.

У цьому випадку застосування засудженим ножа у відповідь на удар долонею є неспіврозмірним таким діям потерпілого, хоча вони і є неправомірними.

Аналізуйте судовий акт: ВС/ККС: При вирішенні питання щодо наявності необхідної оборони, суд повинен оцінити наявність суспільно небезпечного посягання й акту захисту та встановити співвідношення захисту небезпечності посягання (ВС/ККС № 490/11155/14-к від 20.11.2018)

ВС/ККС: Тривала протиправна поведінка потерпілого стосовно винної особи при вчиненні насильницького злочину має бути врахована при призначенні покарання (ВС/ККС № 234/10174/16-к від 20.11.2018)

Засуджений в стані сильного душевного хвилювання вбив лише за те, що коханка розповіла про свої зради та назвала його спонсором і імпотентом, або як суд кваліфікує за ст. 116 КК України (ВС/ККС справа № 234/8200/16-к від 29 серпня 2018 р.)

Для виникнення стану необхідної оборони необхідна наявність РЕАЛЬНОГО посягання на охоронювані законом права та інтереси особи, яка захищається, або іншої особи (ВС/ККС № 211/2852/16-к від 25.07.2018)

Хоча потерпілий і наніс тілесні ушкодження, в діях нападника немає необхідної самооборони, якщо визначальним було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (ВС/ККС, № 628/4025/13-к, від 04 липня 2018 р.)

Вбивство особи, яка протиправно проникла до житла та намагалась заподіяти шкоду здоров’ю або смерть Є НЕОБХІДНОЮ ОБОРОНОЮ (ВС/ККС № 342/538/14-к від 26.04.2018)

Постанова

Іменем України

24 січня 2019 року

м. Київ

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:

головуюча Стефанів Н.С.,

судді: Стороженко С.О.,

Шевченко Т.В.,

секретар судового засідання Безкровний С.О.,

учасники судового провадження:

прокурор Шевченко О.О.,

захисник Вознюк В.А.,

засуджений ОСОБА_3,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу захисника СкоропадаМ.Д. на вирок Жовківського районного суду Львівської області від 13 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 20 липня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016140240000950,

відносноОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, засудженого за ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

1. Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

Захисник вимагає скасувати судові рішення, постановлені відносно ОСОБА_3, та закрити провадження у зв'язку з відсутністю складу злочину. Наголошує на неправильному застосуванні закону України про кримінальну відповідальність, оскільки ОСОБА_3 діяв у межах необхідної оборони без перевищення її меж, що виключає злочинність діяння. Також вказав на недотримання апеляційним судом повною мірою вимог статей 404 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) при прийнятті рішення про безпідставне залишення клопотань сторони захисту без задоволення та стосовно немотивованості ухвали апеляційного суду.

2. Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

2.1 Суд першої інстанції

Згідно з вироком Жовківського районного суду Львівської області від 13 лютого 2017 року ОСОБА_3 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк сім років.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк відбування покарання зараховано строк попереднього ув'язнення з 19 серпня 2016 року до 14 березня 2017 року з розрахунку, що одному дню тримання під вартою відповідають два дні позбавлення волі.

Вирішено питання щодо заявлених цивільних позовів та долю речових доказів.

2.2 Суд апеляційної інстанції

Апеляційний суд Львівської області ухвалою від 20 липня 2017 року апеляційну скаргу захисника Скоропада М.Д. залишив без задоволення, а вирок суду від 13 лютого 2017 року відносно ОСОБА_3 - без зміни.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк відбування покарання зараховано строк попереднього ув'язнення з 13 лютого 2017 року до 20 червня 2017 року з розрахунку, що одному дню тримання під вартою відповідають два дні позбавлення волі.

2.3 Обставини у кримінальному провадженні, встановлені судами

14 червня 2016 року близько 00 год. 30 хв. ОСОБА_3 на сільській дорозі на АДРЕСА_1, навпроти господарства НОМЕР_1, під час раптово виниклого конфлікту із ОСОБА_5, маючи умисел на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, діючи умисно, витягнув рукою із кишені куртки ніж, яким завдав ОСОБА_5 один удар у ділянку черевної порожнини зліва, чим спричинив йому тілесні ушкодження у вигляді травми черевної аорти, гостре знекровлення організму, від яких потерпілий помер під час транспортування до Рава-Руської районної лікарні.

3. Доводи інших учасників судового провадження

Засуджений та його захисник у засіданні суду касаційної інстанції (далі - Суду) підтримали подану захисником касаційну скаргу, просили її задовольнити, скасувавши судові рішення із закриттям провадження.

Прокурор в засіданні суду касаційної інстанції заперечувала проти доводів у касаційній скарзі захисника.

4. Джерела права й акти їх застосування

4.1 Кримінальний кодекс України

4.1.1 Стаття 36. Необхідна оборона

Частина 1. Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Частина 4. Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.

Частина 5. Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

4.2 Кримінальний процесуальний кодекс України

4.2.1 Стаття 94. Оцінка доказів

Частина 1. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Частина 2. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

4.2.2 Стаття 370. Законність, обґрунтованість і вмотивованість судового рішення

Частина 1. Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

4.2.3 Стаття 404.Межі перегляду судом апеляційної інстанції

Частина 3. За клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.

4.2.4 Стаття 419. Зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Частина 2. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

5. Мотиви та висновки Верховного Суду

5.1 Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

З урахуванням доводів, викладених у касаційній скарзі, та меж перегляду судом касаційної інстанції оскаржуваного судового рішення, встановлених КПК України, розгляд провадження Судом здійснено в частині перевірки дотримання судами вимог процесуального закону при постановленні судових рішень, правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме щодо незастосування положень ст. 36 КК України.

5.2 Щодо порушень вимог процесуального закону та правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність

5.2.1 Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, побудований на доказах, досліджених та перевірених під час судового розгляду в суді першої інстанції. Також цим судом оцінено сукупність таких доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку із дотриманням вимог ст. 94 КПК України (на підставі показань свідків, у тому числі безпосереднього свідка події, потерпілих, письмових матеріалів провадження, зокрема даних, що містяться у висновках експертів, тощо) [4.2.1].

5.2.2 Безпідставними Суд вважає й твердження захисника щодо необхідності скасування судових рішень із закриттям провадження через наявність обставин, що виключають злочинність діяння, а саме положень ст. 36 КК України щодо стану необхідної оборони, з огляду на таке.

Згідно з вироком суду першої інстанції, за результатом аналізу належних і допустимих доказів з дотриманням принципів презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, встановлено, що потерпілий ОСОБА_5 вдарив ОСОБА_3 долонею в голову, тобто вчинив неправомірну дію, що визнана судом обставиною, яка пом'якшує покарання. Також згідно з поясненнями, наданими суду ОСОБА_3, останній мав добрі стосунки з ОСОБА_5, якого знав тривалий час. На момент події ОСОБА_5 перебував у тверезому стані, що підтверджено висновком експерта від 30 червня 2016 року№ 2096/2016-т. Крім того, відповідно до висновку судово-психіатричного експерта від 13 липня 2016 року № 97 під час вчинення інкримінованих дій ОСОБА_3 не страждав на хронічне психічне захворювання, недоумство, тимчасовий чи інший хворобливий розлад психічної діяльності не страждав, міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, і не перебував у стані фізіологічного афекту як психологічної підстави сильного душевного хвилювання.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, врахувавши наведені докази, наявність добрих стосунків між засудженим і потерпілим, тверезий стан останнього, інтенсивність і характер його дій, відсутність у нього будь-яких знарядь нападу, те, що він хоч і вчинив неправомірну дію стосовно ОСОБА_3, проте це не призвело до його сильного душевного хвилювання, не викликало стану фізіологічного афекту, тому відсутні підстави стверджувати, що ОСОБА_3 сприймав дії ОСОБА_5 як реальну загрозу суспільно небезпечного посягання, а отже, перебував у стані необхідної оборони.

Апеляційний суд також перевірив аналогічні наведеним у касаційній скарзі твердження щодо начебто наявного стану необхідної оборони, які не були підтверджені, та Суд погоджується з висновком апеляційного суду з огляду на достатню вмотивованість.

Посилання захисника у касаційній скарзі на нерівність між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 за їх станом здоров'я, оскільки перший має інвалідність І групи, а другий був здоровим, жодним чином не свідчить про те, що ОСОБА_3 перебував у стані необхідної оборони.

Власне стан здоров'я не свідчить про існування суспільно небезпечного посягання стосовно особи з обмеженими фізичними можливостями, оскільки суд оцінює дії, які передували начебто захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи.

У цьому випадку застосування ОСОБА_3 ножа у відповідь на удар долонею є неспіврозмірним таким діям потерпілого, хоча вони і є неправомірними.

Не перебував ОСОБА_3 й у стані сильного душевного хвилювання, через який би він не міг оцінити відповідність заподіюваної ним шкоди [4.1.1].

З огляду на встановлені судами фактичні обставини кримінального провадження, які касаційний суд не перевіряє, дії ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 121 КК України кваліфіковано правильно [4.2.2].

Отже, неправильного застосування судами закону України про кримінальну відповідальність, з огляду на відсутність у ОСОБА_3 стану необхідної оборони, не встановлено.

5.2.3 Посилання у касаційних скаргах засудженого та його захисника на порушення апеляційним судом вимог ч. 3 ст. 404 КПК України є необґрунтованими.

Процесуальний закон не покладає на апеляційний суд беззаперечного обов'язку повторно досліджувати докази, в разі заявлення клопотання про це стороною провадження, оскільки повторне дослідження здійснюється лише за встановлених законодавцем умов: дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується [4.2.3].

Водночас апеляційний суд всі заявлені захисником клопотання розглянув, та відмовив у їх задоволенні ухвалою від 20 липня 2017 року, повною мірою мотивувавши своє рішення, зокрема тим, що обставин, які б зумовлювали повторне дослідження доказів, не встановлено. Так, апеляційний суд відмовив у повторному допиті свідка ОСОБА_6, допитаного 03 листопада 2016 року в суді першої інстанції в присутності обвинуваченого та захисника, та необхідність повторного його допиту в апеляційному суді у клопотанні не було мотивовано. Також відмовив у допиті співробітників поліції за безпідставністю, з цих же підстав й щодо призначення комісійної комплексної судово-медичної імунологічної експертизи, оскільки, на думку захисника неправильність висновку щодо тяжкості і характеру тілесних ушкоджень суперечить висновку імунологічної експертизи наслідками дослідження вилученого у ОСОБА_3 одягу (а.к.п. 235-237, т. 2).

У цій справі апеляційний суд діяв у межах наданих йому процесуальним законом повноважень, апеляційний розгляд здійснив відповідно до положень кримінального процесуального закону. Оскаржувана захисником ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Керуючись статтями 436 438 441 442 КПК України, пунктами 4-6 параграфа 3 «Перехідні положення» розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», Верховний Суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу захисника Скоропада М.Д. залишити без задоволення.

Вирок Жовківського районного суду Львівської області від 13 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 20 липня 2017 року відносно засудженого ОСОБА_3 залишити без зміни.

Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді