Наявність неприязних стосунків між винною особою та потерпілим свідчить про ВІДСУТНІСТЬ у діях засудженого хуліганства (ВС/ККС у справі № 720/990/18 від 18.06.2020)

Фабула судового акту: Диспозицією статті 296 Кримінального кодексу України передбачено кримінальну відповідальність за Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Отже, як вбачається із наведеного об’єктом вказаного злочину є саме громадський порядок. При цьому умисел винної особи має бути спрямований саме на його порушення (безпричинне нанесення тілесних ушкоджень, дії, які спричинили роботу організацій, установ та підприємств тощо).

Однак на практиці часто досить важко відрізнити випадки коли особа вчинила саме хуліганство, а не інший злочин, наприклад, нанесла потерпілому легкі тілесні ушкодження.

У даній справі особу було засуджено за ч. 3 ст. 15, п.7 ч. 2 ст. 115 КК України за те, що вона із заздалегідь заготовленим колючо-ріжучим предметом для нанесення тілесних ушкоджень у приміщенні пункту реалізації державних лотерей підійшов до потерпілої, яка там працювала та, грубо порушуючи громадський порядок, демонструючи явну неповагу до суспільства, з особливою зухвалістю, нехтуючи загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, безпричинно, реалізуючи свій злочинний намір на умисне заподіяння смерті потерпілої з хуліганських мотивів, завдав їй удар заздалегідь заготовленим уламком цегли в задню праву частину голови та в послідуючому один удар кулаком в обличчя, від чого потерпіла впала на підлогу. Продовжуючи порушувати громадський порядок, реалізуючи злочинний намір на заподіяння смерті потерпілої з хуліганських мотивів, колючо-ріжучим предметом, а саме лезом ножа, завдав ряд ударів в область розташування життєво-важливих органів, заподівши їй легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

При цьому місцевий суд в частині вчинення засудженим хуліганства останнього виправдав.

Апеляційний суд із такою кваліфікацією дій засудженого погодився.

Проте, прокурором як на вирок районного суду так і на ухвалу апеляційного суду було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що рішення про виправдання за ч. 4 ст. 296 КК України є необґрунтованим, оскільки потерпіла стала випадковою жертвою, привід помститись за те, що вона підсипала в каву невідому речовину, є малозначним, діями винної особи було зупинено роботу закладу на 4 години і вони були спрямовані саме на порушення громадського порядку та вчинені з мотивів явної неповаги до суспільства.

Касаційний кримінальний суд із такими доводами прокурора не погодився і його скаргу залишив без задоволення.

Приймаючи таке рішення ККС зазначив, що суди попередніх інстанцій законно та обґрунтовано вказали у своїх рішеннях про те, що дії обвинуваченого були направлені з мотивів помсти лише проти потерпілої потерпілої, у нього не було умислу та ним не вчинено дій, які б утворювали об`єктивну сторону хуліганства, громадський порядок не був порушений, у залі закладу нікого не було, неправомірні дії в часі були динамічними і нетривалими та не мали хуліганського мотиву, у судовому засіданні не встановлено достатніх доказів про наявність в діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.

Для юридичної оцінки діяння за ст. 296 КК України обов`язковим є поєднання ознак об`єктивної сторони цього злочину у виді грубого порушення громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, і суб`єктивної сторони, зокрема, мотиву явної неповаги до суспільства.

За відсутності відповідного мотиву, коли застосування насильства зумовлене неприязними стосунками з потерпілим і прагненням завдати шкоди конкретній особі з особистих спонукань, сам собою факт вчинення протиправних дій у громадському місці в присутності сторонніх осіб не дає достатніх підстав для кваліфікації їх як хуліганства.

Згідно матеріалів цієї справи засуджений показав, що завдав ударів потерпілій з мотивів помсти, оскільки вона підсипала якусь речовину йому в каву. При цьому відповідно до встановлених судом першої інстанції фактичних обставин, які не оспорюються в касаційній скарзі, засуджений діяв лише щодо потерпілої, в приміщенні пункту розповсюдження державних лотерей відвідувачів не було, його дії були динамічними і нетривалими, а тому в його діях склад злочину, передбачений ч. 4 ст. 296 КК України був відсутнім.

Аналізуйте судовий акт: ВС/Велика Палата: Сам собою факт вчинення протиправних дій у громадському місці в присутності сторонніх осіб не дає достатніх підстав для кваліфікації їх як хуліганства (ВС/ВП від 03.07.2019, справа № 288/1158/16-к)

Хуліганство – ч.4 ст. 296 КК України: що таке предмет спеціально пристосований або заздалегідь заготовлений для нанесення тілесних ушкоджень – роз’яснення (ВС/ККС у справі № 749/1092/16-к від 12 березня 2019 р.)

Для кваліфікації дій особи за ст. 296 КК обов'язковим є наявність умисла винного саме на порушення громадського порядку (№ 5-17кс12 від 04.10.2012)

Постанова

Іменем України

18 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 720/990/18

Номер провадження в апеляційному суді 11-кп/822/544/19

Провадження № 51 - 1461 км 20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Наставного В.В.,

суддів: Марчука О.П., Матієк Т.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Замкового І.А.,

прокурора Сидоренко А.Л.,

захисника засудженого ОСОБА_1 адвоката Апетракіоає Г.В. у режимі відеоконференції,

розглянув у закритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018260120000056 від 22 лютого 2018 року, щодо

ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Магала Новоселицького району Чернівецької області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

за ст. 15 ч. 3, ст. 115 ч. 2 п. 7, ст. 296 ч. 4 КК України,

за касаційною скаргою прокурора в кримінальному провадженні Король Т.О. на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 17 грудня 2019 року щодо ОСОБА_1 .

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Новоселицького районного суду Чернівецької області від 17 жовтня

2019 року ОСОБА_1 засуджено за ст. 15 ч. 3, ст. 115 ч. 1 КК України із застосуванням ст. 68 ч. 3, ст. 69 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 вказано рахувати з 17 жовтня 2019 року, в строк покарання ОСОБА_1 зараховано попереднє ув`язнення з 14 березня

2018 року по 23 березня 2018 року.

До набрання вироком законної сили ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та взято його під варту в залі суду.

Цим же вирком ОСОБА_1 за ст. 296 ч. 4 КК України виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Ухвалено заставу в сумі 140 960 гривень повернути заставодавцю ОСОБА_2 після набрання вироком законної сили.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.

Так, він 22 лютого 2018 року о 04 годині 50 хвилин із заздалегідь заготовленим колючо-ріжучим предметом для нанесення тілесних ушкоджень зайшов до приміщення пункту розповсюдження державних лотерей ТОВ «Лото-Центр» під назвою « Золотий Тріумф» за адресою: Чернівецька область, м. Новоселиця, вул. Центральна, 53/3а, у якому на добовій зміні знаходилась ОСОБА_3 .

Перебуваючи у приміщенні зазначеного закладу та впевнившись, що відвідувачі відсутні, у ОСОБА_4 виник злочинний намір на вбивство ОСОБА_3 з мотивів помсти. З цією метою приблизно о 05 годині він вийшов з приміщення закладу на вулицю, де заготовив другий предмет для нанесення тілесних ушкоджень, а саме уламок цеглини.

Повернувшись через декілька хвилин до приміщення закладу, ОСОБА_1 замовив каву та, підібравши момент, коли потерпіла повернулася до нього спиною, з умислом на заподіяння смерті з мотивів помсти завдав їй удар уламком цегли в задню праву частину голови та в послідуючому один удар кулаком в обличчя, від чого

ОСОБА_3 впала на підлогу. Після цього ОСОБА_1 кинувся на потерпілу та гострим колючо-ріжучим предметом, який схожий на ніж, завдав не менше восьми ударів в область розташування життєво-важливих органів, а саме верхню ділянку тулуба, в область грудей та живота, в наслідок чого заподіяв їй легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. Проте ОСОБА_1 не вчинив всіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки не зміг подолати активний опір ОСОБА_3 .

Крім того, органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він 22 лютого 2018 року приблизно о 04 годині 50 хвилин із заздалегідь заготовленим колючо-ріжучим предметом для нанесення тілесних ушкоджень зайшов до приміщення пункту розповсюдження державних лотерей ТОВ «Лото-Центр» під назвою « Золотий Тріумф » за адресою: Чернівецька область, м. Новоселиця, вул. Центральна, 53/3а, у якому на добовій зміні знаходилась ОСОБА_3 , наблизився до останньої та, грубо порушуючи громадський порядок, демонструючи явну неповагу до суспільства, з особливою зухвалістю, нехтуючи загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, безпричинно, реалізуючи свій злочинний намір на умисне заподіяння смерті ОСОБА_3 з хуліганських мотивів, завдав їй удар заздалегідь заготовленим уламком цегли в задню праву частину голови та в послідуючому один удар кулаком в обличчя, від чого ОСОБА_3 впала на підлогу. Продовжуючи порушувати громадський порядок, реалізуючи злочинний намір на заподіяння смерті ОСОБА_3 з хуліганських мотивів, колючо-ріжучим предметом, а саме лезом ножа, завдав ряд ударів в область розташування життєво-важливих органів, заподівши їй легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. Такі дії ОСОБА_1 органом досудового розслідування були кваліфіковані за ст. 15 ч. 3, ст. 115 ч. 2 п. 7, ст. 296 ч. 4 КК України.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 17 грудня 2019 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без зміни, а апеляційні скарги захисника Апетракіоає Г.В. та прокурора в кримінальному провадженні Король Т.О. - без задоволення.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала, а також короткий зміст поданих заперечень

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що судом першої інстанції неправильно перекваліфіковано дії ОСОБА_1 зі ст. 15 ч. 3, ст. 115 ч. 2 п. 7 КК на ст. 15 ч. 3,

ст. 115 ч. 1 КК України та безпідставно його виправдано за ст. 296 ч. 4 КК України, оскільки ОСОБА_3 стала випадковою жертвою, привід помститись за те, що вона підсипала в каву невідому речовину, є малозначним, його діями було зупинено роботу закладу на 4 години і вони були спрямовані саме на порушення громадського порядку та вчинені з мотивів явної неповаги до суспільства. Зазначає про неправильне застосування ст. 69 КК України та призначення ОСОБА_1 м`якого покарання, зокрема, при призначенні покарання суд не врахував час, місце, спосіб вчинення злочину, характер застосування насильства, дріб`язковість мотивів. Указує на невідповідність рішення апеляційного суду вимогам ст. 370 КПК України, який безпідставно погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 296 ч. 4 КК України, та про застосування ст. 69 КК України при призначенні покарання.

У запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисник засудженого - адвокат Апетракіоає Г.В. зазначає про необґрунтованість наведених у ній доводів і просить залишити її без задоволення.

Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокуроране надходило.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні вважала касаційну скаргу прокурора необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.

Захисник засудженого ОСОБА_1 - адвокат Апетракіоає Г.В. у судовому засіданні вважав касаційну скаргу прокурора необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Фактичні обставини кримінального провадження та висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні незакінченого замаху на умисне вбивство у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.

Суд апеляційної інстанції дотримався зазначених вимог кримінального процесуального закону.

Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ст. 17 ч. 1 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).

Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.

Виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Згідно з вимогами ст. 373 ч. 1 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої ст. 284 цього Кодексу.

Ухвалюючи вирок, суд першої належним чином врахував зазначені вимоги закону.

Мотивуючи своє рішення про виправдання ОСОБА_1 , суд першої інстанції зазначив, що дії обвинуваченого були направлені з мотивів помсти лише проти потерпілої ОСОБА_3 , у нього не було умислу та ним не вчинено дій, які б утворювали об`єктивну сторону хуліганства, громадський порядок не був порушений, у залі закладу нікого не було, неправомірні дії в часі були динамічними і нетривалими та не мали хуліганського мотиву, у судовому засіданні не встановлено достатніх доказів про наявність в діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 296 ч. 4 КК України.

Суд відповідно до вимог ст. 94 КПКУкраїни у судовому засіданні перевірив зібрані під час досудового розслідування та судового провадження докази, на які посилалася сторона обвинувачення, оцінив їх з точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності, надав належну оцінку як окремим доказам, так і їх сукупності, навів детальний аналіз досліджених доказів, а саме: показанням обвинуваченого ОСОБА_1 , потерпілої ОСОБА_3 , свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ; показанням експерта ОСОБА_8 ; даним, які містяться у в протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 22 лютого 2018 року, протоколі огляду місця події від 22 лютого 2018 року, протоколі огляду та перегляду відеозапису від 12 березня 2018 року, протоколі пред`явлення особи для впізнання від 12 березня 2018 року; висновку судово-медичної експертизи від

12 березня 2018 року № 18екс-Н та висновку комісійної судово-медичної експертизи від 06 червня 2018 року № 063; висновку судово-імунологічної експертизи від 06 квітня 2018 року № 348; висновку комплексної судово-криміналістичної та судово-медичної експертизи від 27 червня 2019 року № 32-ІТ.

Безпосереднім об`єктом кримінально-правової охорони за ст. 296 КК України є громадський порядок, тобто суспільні відносини, що сформовані внаслідок дії правових норм, а також морально-етичних засад, звичаїв, традицій та інших позаюридичних чинників і полягає в дотриманні усталених правил співжиття.

Підтримання громадського порядку є одним із важливих чинників захисту честі, гідності, здоров`я, безпеки громадян, їх спокійного відпочинку та безперешкодної праці, втілення інших природних, соціальних і культурних прав членів людської спільноти.

Кримінально каране хуліганство з об`єктивної сторони полягає в посяганні на ці охоронювані законом цінності, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Таке посягання, як правило, здійснюється у людних або громадських місцях, зазвичай з ініціативи правопорушника, супроводжується нецензурною лайкою та/або фізичним насильством, пошкодженням майна і призводить до заподіяння моральної та матеріальної шкоди.

Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок. Проявами особливої зухвалості під час цих дій є нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з насильством, знищення або пошкодження майна, тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту тощо. Винятковим цинізмом у контексті ст. 296 КК України визнаються дії, що демонструють брутальну зневагу до загальноприйнятих норм моралі, зокрема прояви безсоромності чи грубої непристойності, публічне оголення, знущання з хворих, дітей, людей похилого віку, осіб, що знаходяться у безпорадному стані.

Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства. Домінування у свідомості винного такого внутрішнього спонукання і відсутність особистого мотиву посягання на потерпілого є головним критерієм відмежування хуліганства як злочину проти громадського порядку та моральності від злочинів проти особи.

Хоч хуліганські дії нерідко супроводжуються фізичним насильством і заподіянням тілесних ушкоджень, головною їх рушійною силою є бажання не завдати шкоди конкретно визначеному потерпілому, а протиставити себе оточуючим узагалі, показати свою зверхність, виразивши явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки. Означені дії не зумовлені особистими мотивами й конкретною метою, а за своїми внутрішніми чинниками фокусуються в напрямку тотального негативізму й ворожого ставлення до суспільства. Протиправні діяння вчиняються за відсутності зовнішнього приводу або з незначного приводу і зазвичай спрямовані на випадкові об`єкти. Якщо хуліганству передує конфлікт винного з потерпілим (потерпілими), такий конфлікт провокується самим винним як зухвалий виклик соціальному оточенню, і реакція інших на провокуючі дії, в тому числі спроба їх припинити, стають приводом для подальшого насильства.

З урахуванням зазначеного дії, що супроводжувалися погрозами вбивства, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, обумовлені особистими неприязними стосунками, підлягають кваліфікації за статтями КК України, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Таким чином, для юридичної оцінки діяння за ст. 296 КК України обов`язковим є поєднання ознак об`єктивної сторони цього злочину у виді грубого порушення громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, і суб`єктивної сторони, зокрема, мотиву явної неповаги до суспільства.

За відсутності відповідного мотиву, коли застосування насильства зумовлене неприязними стосунками з потерпілим і прагненням завдати шкоди конкретній особі з особистих спонукань, сам собою факт вчинення протиправних дій у громадському місці в присутності сторонніх осіб не дає достатніх підстав для кваліфікації їх як хуліганства.

Зміст і спрямованість протиправного діяння, що має істотне значення для його правової оцінки, в кожному конкретному випадку визначається виходячи з часу, місця, обстановки й інших обставин його вчинення, характеру дій винного, а також поведінки потерпілого і стосунків, що склалися між ними.

Така позиція щодо кримінально-правової оцінки діяння, передбаченого ст. 296 ч. 4 КК України, містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа № 288/1158/16-к).

У ході всього кримінального провадження ОСОБА_1 заперечував факт грубого порушення громадського порядку, зазначав, що завдав ударів ОСОБА_3 з мотивів помсти, оскільки вона підсипала якусь речовину йому в каву. Відповідно до встановлених судом першої інстанції фактичних обставин, які не оспорюються в касаційній скарзі, ОСОБА_1 діяв лише щодо потерпілої ОСОБА_3 , в приміщенні пункту розповсюдження державних лотерей ТОВ «Лото-Центр» під назвою « Золотий Тріумф» відвідувачів не було, його дії були динамічними і нетривалими.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність у діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 296 ч. 4 КК України, та про кваліфікацію його дій за ст. 15 ч. 3,

ст. 115 ч. 1 КК України. При цьому як суд першої інстанції, так і апеляційний суд дослідили обставини зупинення роботи закладу після заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій та дали цьому належну оцінку, правильно зазначивши, що саме по собі зупинення роботи закладу після заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій є недостатнім для кваліфікації дій ОСОБА_1 як хуліганство, а тому доводи прокурора цій частині безпідставні.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування ст. 69 КК України і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості є необґрунтованими і не спростовують висновки суду щодо призначеного ОСОБА_1 покарання з огляду на наступне.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Статтею 69 ч. 1 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

При призначені покарання ОСОБА_1 суд першої інстанції дотримався зазначених вимог закону та врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, дані про особу ОСОБА_1 , який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, позитивно характеризується за місцем проживання і навчання, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, виріс у багатодітній та неповній сім`ї. Обставинами, які пом`якшують покарання, суд визнав вчинення злочину в неповнолітньому віці, повне відшкодування заподіяної матеріальної та моральної шкоди, а обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.

Врахувавши наявність кількох обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_1 , які знижують ступінь суспільної небезпечності особи винного і вчиненого ним злочину, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про можливість призначення йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України, призначивши покарання у виді позбавлення волі нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ст. 115 ч. 1 КК України.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні Король Т.О. та захисника Апетракіоає Г.В. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 , належним чином перевірив доводи прокурора, які аналогічні доводам касаційної скарги, у тому числі, шляхом повторно дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження. Так, за клопотанням прокурора в порядку ст. 404 ч. 3 КПК України апеляційним судом було допитано обвинуваченого ОСОБА_1 , досліджено письмові докази, а також переглянуто відеозапис з камер візуального спостереження з приміщення пункту розповсюдження державних лотерей ТОВ «Лото-Центр». Апеляційний суд зазначив про правильність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо відсутності в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 296 ч. 4 КК України, а тому доводи апеляційної скарги прокурора обґрунтовано визнав безпідставними, мотивувавши своє рішення. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Покарання, призначене ОСОБА_1 , за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, воно відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги прокурора, скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436 438 КПК України, Суд

ухвалив:

Ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 17 грудня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора в кримінальному провадженні Король Т.О. - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді