Для кваліфікацій дії за ст. 121 КК України повинен мати місце ПРЯМИЙ умисел на спричинення таких тілесних ушкоджень (ВС/ККС у справі № 1-100/11 від 12.02.2019)

Фабула судового акту: Диспозиція ст. 121 КК України передбачає кримінальну відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Водночас на відміну від вказаного складу злочину ст. 128 КК України має свої певні особливості, а саме за вказаною статтею Кримінального кодексу України кваліфікуються дії винної особи випадках, коли особа, заподіяла потерпілому тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість).

У даній справі особу засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України за те, що вона на ґрунті неприязних стосунків умисно вдарив кулаком потерпілого у ділянку голови ліворуч, від чого останній упав на тротуарну плитку й, ударившись правою частиною голови, отримав тяжкі тілесні ушкодження.

З такою кваліфікацією дій засудженого апеляційний суд погодився.

Натомість як вирок суду так і ухвала апеляційного суду були оскаржені засудженим у касаційному порядку у зв’язку із невірною кваліфікацією його дій оскільки у нього не було умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, а завдавши без застосування спеціальних прийомів одного удару в обличчя останньому він не передбачав, що той упаде на плитку, вдариться правою лобною частиною голови і внаслідок цього отримає тяжкі тілесні ушкодження. Тому висновки судів нижчих інстанцій щодо кваліфікації діяння є невмотивованими та неправильними.

Вирішуючи доводи касаційної скарги Касаційний кримінальний суд наголосив на тому, що розмежування умисного протиправного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень іншій людині (ч. 1 ст. 121 КК України) і необережне заподіяння таких ушкоджень (ст. 128 КК України) здійснюється як за об'єктивною, так і суб'єктивними сторонами цих злочинів.

Касаційним судом було проаналізовано матеріали справи, зокрема висновок судово-медичної експертизи, відповідно до якого малоймовірною є можливість отримання наявних у потерпілого тяжких тілесних ушкоджень від локального удару кулаком у лобну ділянку голови або від удару кулаком у ділянку лівої щелепи з подальшим падінням потерпілого на правий плечовий суглоб і контактуванням лобної кістки справа об пласке тверде покриття.

Засуджений, потерпілий та свідки стверджували, що під час конфлікту винна особа завдала одного удару кулаком в обличчя потерпілому, від чого той упав та вдарився головою об тротуарну плитку.

Таким чином, тяжке тілесне ушкодження було не безпосереднім наслідком заподіяного засудженим удару в ділянку голови потерпілого, а результатом падіння останнього й удару головою об тверду поверхню, чого засуджений хоч і не передбачав, але повинен був і міг передбачити.

Отже, в конкретному випадку мало місце не умисне, а необережне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, у зв'язку з чим дії засудженого підлягають перекваліфікації з ч. 1 ст. 121 КК України на ст. 128 КК України із призначенням йому покарання у межах санкції цього кримінального закону.

Аналізуйте судовий акт: ВС/ККС: Хаотичний, нецілеспрямований характер заподіяння тілесних ушкоджень не може свідчити про наявність умислу на вбивство (ВС/ККС № 753/14222/14-к від 20.12.2018)

ВС/ККС: Умисне тяжке тілесне ушкодження є злочином із матеріальним складом і змішаною формою вини (ВС/ККС № 760/4968/15-к від 09.10.2018)

ВС/ККС: Непоправимим зневіченням обличчя є таке, що саме собою зникнути не може та надає обличчю огидного, відразливого чи потворного вигляду (ВС/ККС № 711/9623/16-к від 29.11.2018)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 1-100/11

провадження 51-131 км 18

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої Григор'євої І. В.,

суддів Бущенка А. П., Голубицького С. С.,

за участю прокурора Гошовської Ю. М.,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Придніпровського районного суду м. Черкас від 25 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 1 березня 2016 року щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1),

засудженого за вчинення злочину, передбаченого, ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені обставини

За вироком Придніпровського районного суду м. Черкас від 25 грудня 2015 року, залишеним без змін апеляційним судом, ОСОБА_1 було засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі ст. 75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік і покладено на нього виконання обов'язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди 6618,69 грн та 25 000 грн відповідно.

Вирішено питання щодо речових доказів у справі.

Суд визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні за обставин, викладених у вироку, умисного тяжкого тілесного ушкодження.

Як установив суд, 10 липня 2009 року близько 23:00 біля магазину на перехресті вулиць Петровського та Горького у м. Черкасах ОСОБА_1 на ґрунті неприязних стосунків умисно вдарив кулаком ОСОБА_2 у ділянку голови ліворуч, від чого останній упав на тротуарну плитку й, ударившись правою частиною голови, отримав тяжкі тілесні ушкодження у вигляді забою головного мозку середнього ступеня, крововиливу під павутинну оболонку головного мозку, переламу кісток склепіння черепу (лобної кістки справа).

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У поданій скарзі засуджений, посилаючись на істотні порушення норм матеріального та процесуального права, просить змінити постановлені щодо нього судові рішення, перекваліфікувати його дії з ч. 1 ст. 121 на ст. 128 КК і на підставі ст. 49 вказаного Кодексузвільнити від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності. За твердженням скаржника, у нього не було умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, а завдавши без застосування спеціальних прийомів одного удару в обличчя останньому він не передбачав, що той упаде на плитку, вдариться правою лобною частиною голови і внаслідок цього отримає тяжкі тілесні ушкодження. На думку засудженого, висновки судів нижчих інстанцій щодо кваліфікації діяння є невмотивованими та неправильними.

Учасникам справи було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Крім того, такі відомості додатково розміщено на сторінці Верховного Суду (веб-портал «Судова влада України» у розділі «Громадянам»). Клопотань про відкладення розгляду не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції прокурор заперечив проти задоволення касаційних вимог засудженого.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, перевіривши матеріали справи та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія судів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 398 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК 1960 року) підставами для скасування або зміни вироку та ухвали є істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність цих підстав суд касаційної інстанції керується статтями 370-372 цього Кодексу.

У касаційній скарзі, як убачається з її змісту, засуджений не заперечує встановлених фактичних обставин кримінального провадження, однак не погоджується з кваліфікацією його дій за ч. 1 ст. 121 КК.

За нормативним визначенням умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК) з об'єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на здоров'я іншої людини, наслідками у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та причинним зв'язком між указаним діянням та наслідками, а із суб'єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти тяжкої шкоди здоров'ю потерпілого, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання (ст. 24 КК).

Необережне тяжке тілесне ушкодження (ст. 128 КК) характеризується аналогічними елементами об'єктивної сторони, а за суб'єктивною стороною проявляється в необережній формі вини у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості, визначення яких надано у ст. 25 КК.

Отже, розмежування умисного протиправного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень іншій людині (ч. 1 ст. 121 КК) і необережне заподіяння таких ушкоджень (ст. 128 КК) здійснюється як за об'єктивною, так і суб'єктивними сторонами цих злочинів.

З установлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи вбачається, що засуджений ОСОБА_1 під час конфлікту з ОСОБА_2 умисно вдарив останнього кулаком у ділянку голови ліворуч, від чого потерпілий упав на тротуарну плитку й, ударившись правою частиною голови, отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Проте місцевий суд, установивши обставини, за яких потерпілий отримав тяжке тілесне ушкодження, дав діям ОСОБА_1 неправильну юридичну оцінку, що залишив поза увагою суд апеляційної інстанції.

Як убачається з наявних у протоколах відтворення обстановки та обставин події даних, від завданого удару ОСОБА_1 у ліву частину обличчя ОСОБА_2 впав на правий бік.

Згідно з висновком експерта № 53-к, який ніким не оспорювався, малоймовірною є можливість отримання наявних у ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень від локального удару кулаком у лобну ділянку голови або від удару кулаком у ділянку лівої щелепи з подальшим падінням потерпілого на правий плечовий суглоб і контактуванням лобної кістки справа об пласке тверде покриття.

Тілесні ушкодження у вигляді травми голови із забоєм головного мозку середнього ступеня, крововиливом під павутинну оболонку головного мозку (субарахноїдальний крововилив), перелам кісток склепіння черепу (лобної кістки справа) ОСОБА_2 міг отримати від падіння на праву передню частину плечового поясу (яке стало наслідком удару в ліву щелепу) та подальшого удару лобною кісткою справа об пласке тверде покриття.

Засуджений, потерпілий та свідки стверджували, що під час конфлікту ОСОБА_1 завдав одного удару кулаком в обличчя ОСОБА_2, від чого той упав та вдарився головою об тротуарну плитку.

Таким чином, тяжке тілесне ушкодження було не безпосереднім наслідком заподіяного засудженим удару в ділянку голови потерпілого, а результатом падіння останнього й удару головою об тверду поверхню, чого засуджений хоч і не передбачав, але повинен був і міг передбачити.

Отже, в конкретному випадку мало місце не умисне, а необережне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, у зв'язку з чим дії ОСОБА_1 підлягають перекваліфікації з ч. 1 ст. 121 на ст. 128 КК із призначенням йому покарання у межах санкції цього кримінального закону.

Тому судові рішення у цій частині підлягають зміні на підставі, передбаченій п. 2 ч. 1 ст. 398 КПК 1960 року.

При призначенні покарання ОСОБА_1 колегія суддів ураховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який за законом є невеликої тяжкості, особу засудженого, який раніше не судимий, утримує малолітню дитину, має постійне місце проживання та роботи, де позитивно характеризується. Обставин, які обтяжують покарання, у справі не встановлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає можливим виправлення засудженого без ізоляції його від суспільства із застосуванням інституту умовного звільнення.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді обмеження або позбавлення волі.

Згідно з ч. 5 ст. 74 ККособу також може бути за вироком суду звільнено від покарання на підставах, передбачених ст. 49 цього Кодексу.

Санкцією ст. 128 КК визначено найбільш суворий вид покарання у виді обмеження волі; відповідно до ст. 12 вказаного Кодексу цей злочин віднесено до злочину невеликої тяжкості.

З матеріалів справи вбачається, що на час прийняття рішення апеляційним судом із моменту вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого ст. 128 КК, минуло більше трьох років, тобто строк давності закінчився.

Разом із тим, оскільки ОСОБА_1 до набрання вироку законної сили не подав клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності за вчинене кримінально каране діяння, то засуджений підлягає звільненню від призначеного покарання.

Тому подану касаційну скаргу слід задовольнити частково.

Керуючись статтями 394-396 КПК 1960 року, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Придніпровського районного суду м. Черкас від 25 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 1 березня 2016 року щодо ОСОБА_1 змінити.

Перекваліфікувати дії ОСОБА_1 з ч. 1 ст. 121 на ст. 128 КК і призначити йому за цим законом покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнити від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.

На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК звільнити ОСОБА_1 від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.