23.07.2018 | Автор: Кірюшин Артем Андрійович
Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту (ВС/ККС № 688/788/15-к від 04.07.2018)

Фабула судового акту: У даній справі особу засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України, а саме за спричинення тяжкого тілесного ушкодження, яке потягло смерть потерпілого.

Відповідно до матеріалів досудового розслідування у приміщенні магазину перебували засуджений, потерпілий, який протягом дня на території цього закладу вживав алкогольні напої, а також продавчиня та її чоловік.

Засуджений дістав з кишені розкладний ніж та почав хизуватися перед потерпілим. Останній просив засудженого дати йому ніж, однак той відмовився виконати це прохання, і з цього приводу між ними раптово виник конфлікт. В цей час засуджений стояв навпроти потерпілого та тримав розкладний ніж в правій руці на рівні розташування паху. В ході конфлікту, маючи за мету заподіяти тяжких тілесних ушкоджень, засуджений умисно вдарив ножем потерпілого в праву пахову ділянку тіла, незважаючи на те, що останній намагався припинити протиправні дії та, захищаючись, схопив лезо ножа лівою рукою.

У результаті злочинних дій засудженого потерпілому було заподіяно тілесного ушкодження у вигляді рани пахової ділянки з ушкодженням правої стегнової вени та артерії, яке відноситься до категорії тяжкого тілесного ушкодження як небезпечне для життя в момент спричинення, що призвело до смерті.

На вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду засудженим та його захисником подано касаційні скарги, які обґрунтовано тим, що докази, досліджені в суді першої інстанції, доводять відсутність між потерпілим і засудженим неприязних відносин та будь-якого конфлікту в минулому, а також безпосередньо перед подією, спричинення поранення діями самого потерпілого, який, перебуваючи у стані сильного алкогольного сп'яніння, намагався вирвати з рук засудженого ножа.

Переглядаючи цю справу ККС закрив у ній провадження підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості та вичерпанням можливості їх отримати.

Таке своє рішення було обґрунтовано тим, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону. Зокрема, у справах, в яких наявність та/або характер умислу має значення для правової кваліфікації діяння, суд у своєму рішення має пояснити, яким чином встановлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, який є необхідним елементом складу злочину, і виключають можливу відсутність умислу або інший характер умислу.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.

Для того, щоб за наявності таких обставин визнати, що поранення спричинено діями саме засудженого, а не потерпілого, обвинувачення мало спростувати версію такого розвитку подій, яку було запропоновано стороною захисту. Обвинувачення не надало будь-яких доказів, які б виключали таку можливість. Однак суд, порушуючи вимоги частин другої та четвертої статті 17 КПК, за наявності неспростованих обставин, що підтверджували версію сторони захисту, надав перевагу версії обвинувачення.

Аналізуйте судовий акт: ВС/ККС: Проведення огляду місця події до внесення відомостей до ЄРДР є законним лише у разі наявності інформація про вчинення кримінального правопорушення, зафіксованої у процесуальній формі (ВС/ККС № 740/5066/15-к від 07.06.2018)

Виправдувальний вирок: ВС роз’яснив, що таке необхідна оборона та відмовився засудити обвинуваченого за частиною 1, ст. 121 КК України (ВС/ККС від 19 квітня 2018р. у справі № 722/1981/16--к)

ВС/КС: Встановлення МОТИВУ вчинення злочину є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 115 ч. 1 КК України (ВС/КС № 466/9158/14-к від 01.03.2018)

ВСУ: Зізнання засудженого у вбивстві або іншому злочині без присутності адвоката незважаючи на інші докази вини на момент зізнання є підставою для скасування вироку (ВСУ від 9 жовтня 2017р. у справі № 5-159кс(15)17)

ВССУ: Визначальним для кваліфікації дій винної особи за ст. 115 КК України є спрямованість умислу винного та бажання настання смерті потерпілого (справа № 646/10855/15-к від 28.09.2017)

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 липня 2018 року            

м. Київ

справа № 688/788/15-к

провадження № 51-597км17

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                             Бущенка А.П.,

суддів                                                                         Голубицького С.С.,                                                                                     МариничаВ.К.,

за участю:

секретаря судового засідання                            Манацької І.А.,

прокурора                                                                 Руденко О.П.,

засудженого (в режимі відеоконференції)        ОСОБА_2,

розглянув у судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_2 та його захисника Чорного Ю.О. на вирок Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 27 серпня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 08 серпня 2016 року щодо

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м.Дальнєрєченська Приморського краю Російської Федерації, жителя АДРЕСА_1

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Рух справи і зміст оскаржених судових рішень

1.  Вироком Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 27 серпня 2015 року ОСОБА_2 було визнано винуватим в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, яке спричинило смерть потерпілого, і засуджено за частиною другою статті 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.На підставі частини 1 статті 71 КК до покарання за цим вироком частково приєднано покарання за попереднім вироком цього ж суду від 14 жовтня 2013 року, і за сукупністю вироків засудженому призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

2.  Суд першої інстанції визнав його винуватим у вчиненні злочину за таких обставин:

06 грудня 2014 року близько 23:00 у приміщенні магазину «Алексейчик» на вул. Старокостянтинівське шосе, 31 у м. Шепетівці перебували ОСОБА_2, ОСОБА_4, який протягом дня на території цього закладу вживав алкогольні напої, а також продавчиня ОСОБА_5 та її чоловік ОСОБА_6

ОСОБА_2 дістав з кишені розкладний ніж та почав хизуватися перед ОСОБА_4 Останній просив ОСОБА_2 дати йому ніж, однак той відмовився виконати це прохання, і з цього приводу між ними раптово виник конфлікт. В цей час ОСОБА_2 стояв навпроти ОСОБА_4 та тримав розкладний ніж в правій руці на рівні розташування паху. В ході конфлікту, маючи за мету заподіяти тяжких тілесних ушкоджень, ОСОБА_2 умисно вдарив ножем ОСОБА_4 в праву пахову ділянку тіла, незважаючи на те, що останній намагався припинити протиправні дії та, захищаючись, схопив лезо ножа лівою рукою.

У результаті злочинних дій ОСОБА_2  ОСОБА_4 було заподіяно тілесного ушкодження у вигляді рани пахової ділянки з ушкодженням правої стегнової вени та артерії, яке відноситься до категорії тяжкого тілесного ушкодження як небезпечне для життя в момент спричинення, що призвело до смерті.

3.  Апеляційний суд Хмельницької області ухвалою від 10 листопада 2015 року зазначений вирок залишив без змін.

4.  14 червня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ), частково задовольнивши касаційну скаргу захисника в інтересах засудженого, скасував вказане рішення через його невідповідність вимогам статей 404, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

5. В ухвалі касаційний суд зазначив, серед іншого, що апеляційна інстанція у своїх висновках виходила лише із самого факту заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, не проаналізувала доказів у справі та не надала ґрунтовних відповідей на доводи апеляції з приводу обставин, які мали суттєве значення і могли свідчити про спрямованість умислу засудженого. Зокрема, апеляційний суд не надав належної оцінки висновку експерта від 2 липня 2015 року, який не виключав можливості заподіяння тілесних ушкоджень самим потерпілим, показанням свідків, які заперечували будь-який конфлікт між потерпілим і засудженим та панічний стан останнього відразу після події.

6.  Після повторного розгляду Апеляційний суд Хмельницької області ухвалою від 08 серпня 2016 року вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги і доводи касаційних скарг

7.  У касаційних скаргах засуджений та захисник, посилаючись на пункти 1 та 2 частини першої статті 438 КПК, просять скасувати вирок від 27 серпня 2015 року і ухвалу від 08 серпня 2016 року. Засуджений просить призначити новий розгляд у суді першої інстанції, а захисник - закрити кримінальне провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК у зв'язку з відсутністю в діянні засудженого складу злочину.

8.  Доводи сторони захисту зводяться до того, що суд першої інстанції неправильно кваліфікував діяння засудженого за частиною другою статті 121 КК, оскільки у справі не міститься беззаперечних доказів на підтвердження його умислу заподіяти потерпілому тяжких тілесних ушкоджень.

9.  Обґрунтовуючи таку позицію, сторона захисту стверджує, що докази, досліджені в суді першої інстанції, доводять відсутність між потерпілим і засудженим неприязних відносин та будь-якого конфлікту в минулому, а також безпосередньо перед подією, спричинення поранення діями самого ОСОБА_4, який, перебуваючи у стані сильного алкогольного сп'яніння, намагався вирвати з рук засудженого ножа.

10.  Захист посилається на висновки судово-медичних експертів, зокрема висновок № 149 від 02 липня 2015 року, та показання свідків, допитаних у суді, які жодним чином не доводять умислу засудженого на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.

11.  Ухвала апеляційного суду, на думку скаржників, не відповідає вимогам статті 419 КПК, оскільки суд належним чином не спростував доводів апеляційної скарги засудженого щодо невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи та неправильної кваліфікації його діяння.

12.  Захисник вважає, що апеляційний суд порушив вимоги закону щодо безпосередності дослідження доказів, побудувавши свої висновки на показаннях свідків, які в цьому суді не допитувались, та документах, які цим судом не досліджувались.

13.  Засуджений також вказує на порушення апеляційним судом вимог частини другої статті 439 КПК, який не виконав вказівок касаційного суду при повторному розгляді справи.

Позиції інших учасників судового провадження

14.  Учасникам провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.

15. Захисник Чорний Ю.О. повідомив Суду про можливість здійснення касаційного розгляду без його участі.

16. Засуджений в судовому засіданні підтримав свою касаційну скаргу і касаційну скаргу свого захисника.

17. Прокурор заперечила проти задоволення касаційних вимог сторони захисту та просила судові рішення залишити без змін, вважаючи їх законними і обґрунтованими.

Оцінка Суду

18.  Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши наведені у скаргах доводи, Суд дійшов висновку, що скарги підлягають частковому задоволенню на таких підставах.

Загальні засади

19.  Відповідно до статті 433 КПК Суд не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

20.  Проте касаційний суд зобов'язаний перевірити в межах доводів, висловлених в касаційних скаргах, чи були додержані судами першої і апеляційної інстанцій процесуальні норми, що регулюють розгляд судами пред'явленого обвинувачення, у тому числі положення, що стосуються оцінки доказів з  точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупності доказів - їх достатності для висновків суду.

21.  При вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами другою та четвертою статті 17 КПК, що передбачають:

«2.  Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом…

4.  Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи».

22.  Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

23.  Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону. Зокрема, у справах, в яких наявність та/або характер умислу має значення для правової кваліфікації діяння, суд у своєму рішення має пояснити, яким чином встановлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, який є необхідним елементом складу злочину, і виключають можливу відсутність умислу або інший характер умислу.

24.  Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

25. Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

26. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.

Оцінка рішень судів

27.  Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що обвинувачення і захист не згодні щодо кількох, але ключових обставин.

(а)  Щодо об'єктивної сторони діяння: обвинувачення стверджує, що смертельний удар ножем був завданий засудженим; захист наполягає на тому, що поранення було заподіяно самим потерпілим.

(б)  Щодо суб'єктивної сторони: обвинувачення стверджує про наявність умислу на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, захист - про відсутність жодного умислу спричинити шкоду здоров'ю потерпілого.

28.  Суд розгляне доведеність поза розумним сумнівом кожної із цих обставин.

Об'єктивна сторона інкримінованого діяння

29.  Сторона захисту наполягає на тому, що удар було завдано самим потерпілим, який, несподівано вирвавши ніж із руки засудженого, не зміг вчасно зупинити рух своєї руки, яка при цьому набрала прискорення, і влучив ножем у пахову ділянку свого тіла, що призвело до трагічних наслідків.

30.  Суд першої інстанції встановив під час судового засідання і визнав достовірним опис події, який надав єдиний її очевидець,' свідок ОСОБА_6, у своїх показаннях у суді та при проведенні слідчого експерименту під час досудового розслідування. Виходячи з цих показань свідок спілкувався із засудженим і потерпілим безпосередньо перед трагічною подією. Він категорично заперечив, що між ними відбувався якийсь конфлікт, зазначивши: «Вони як два друга стояли і розмовляли» (т. 1, а.с. 74). Потім, зі слів свідка, він

«… вийшов на 20?30 секунд, щоб закрити павільйон. Коли повернувся, то побачив, що ОСОБА_9 та ОСОБА_4 стояли один проти одного, їхні руки були зімкнені, потім вони зігнулися один до одного, і одразу кров з'явилась, а через секунду ОСОБА_9 закричав: «Викликай швидку!» (с. 3 вироку).

31.  Більш детально свідок описує події, які відбулися через 20-30 секунд після того, як він залишив засудженого і потерпілого за дружнім спілкуванням, у протоколі слідчого експерименту від 8 грудня 2014 року, на який посилається суд першої інстанції:

«Я побачив, як ОСОБА_9 та ОСОБА_4 … один навпроти одного щось тримали в руках. … ОСОБА_9 тримав однією рукою, а ОСОБА_4 - двома руками. Що там було в руках, я не бачив… Руки були в самому низу, опущеними, витягнутими на всю довжину… Вони якось нагнулися, потім один взявся за живіт, нагнувся, і хлюпнула кров» (т.1, а.с. 71-72). «Я навіть не можу сказати, чи він його тримав за руку чи за ніж. Вони не сварилися і не сперечалися. Вони вели себе як два друга. Я навіть не зрозумів, чому вони так стоять. Вони вдвох ніби зігнулися, і цей одразу взявся руками за живіт» (т.1, а.с. 73). «Це все було в секунді» (т.1, а.с. 74).

32.  Судово-медичний  експерт у висновку від 2 липня 2015 року на питання про те, чи міг потерпілий сам собі заподіяти ушкодження у праву пахову ділянку, відповів, що такої можливості не виключається; на питання про те, чи могли виникнути тілесні ушкодження у потерпілого за обставин, указаних обвинуваченим під час слідчого експерименту, а саме коли потерпілий виривав ніж в обвинуваченого, відповів, що могли.

33.  Таким чином, суд встановив, що через 20-30 секунд після того, як засуджений і потерпілий розмовляли «як два друга», свідок побачив, що потерпілий тримався обома руками за руку засудженого або за ніж.

34.  Суд не пояснив у своєму вироку, яким чином ці встановлені ним обставини спростовують пояснення події, надане засудженим під час судового розгляду:

«Я стояв з ОСОБА_4, тримав цей ножик в руках, сам дивився. Валік казав: «ОСОБА_6 мені в руки». Я казав: «Ні», показував йому в своїх руках. Дивився-дивився, він його схопив однією рукою, за ножика, за саму ручку, почав тягнути на себе. Я кажу: «ОСОБА_4, віддай, не дам я тобі ножика». Він схопив другою рукою, одразу вирвав, буквально в двох секундах це все сталося, він собі одразу порізав, попав собі».

35.  Для того, щоб за наявності таких обставин визнати, що поранення спричинено діями саме засудженого, а не потерпілого, обвинувачення мало спростувати версію такого розвитку подій, яку було запропоновано стороною захисту. Обвинувачення не надало будь-яких доказів, які б виключали таку можливість. Однак суд, порушуючи вимоги частин другої та четвертої статті 17 КПК, за наявності неспростованих обставин, що підтверджували версію сторони захисту, надав перевагу версії обвинувачення.

36. Більше того, суд першої інстанції всупереч вимозі всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин події навіть не згадав у своєму вироку висновки експерта (див. пункт 32 вище), незважаючи на їх безсумнівну належність і виключну важливість для з'ясування обставин справи.

37. Єдина обставина, на яку послався суд для спростування версії захисту про завдання смертельного поранення власною рукою потерпілого, - це наявність на пальцях потерпілого неглибоких ножових поранень. Суд у вироку визнав, що ці поранення потерпілий отримав, коли «захищаючись, схопив лезо ножа лівою рукою».

Однак та обставина, що ушкодження спричинено саме внаслідок намагання потерпілого захиститися від удару ножем, також вимагала від обвинувачення спростування іншої версії отримання цих ушкоджень за обставин, встановлених судом.

38. Суд нагадує свій висновок, що представленими обвинуваченням доказами не спростовано можливості того, що потерпілий вирвав ножа в засудженого, тримаючись ніж за клинок (див. пункт 31 вище). Висновки експертів також не містять об'єктивних даних, які би виключали можливість спричинення ушкоджень при вириванні ножа.

39.  Однак у вироку не наведено пояснень, на підставі яких доказів суд визнав неможливим спричинення цих ушкоджень при вириванні ножа. За наявності неспростованого пояснення причини виникнення цих ушкоджень, яке випливає з версії події, що відстоювала сторона захисту, висновок суду про те, що ушкодження спричинені внаслідок намагання потерпілого захиститися від удару ножем, не можна вважати безсумнівним.

40.  Апеляційний суд під час перевірки справи в порядку апеляційної процедури зазначених порушень не усунув. Натомість на спростування версії захисту зазначив в ухвалі, що засуджений визнавав, що це він вдарив ОСОБА_4, сказавши: «Боже, це я його штрикнув», посилаючись на показання свідка ОСОБА_5

41.  Суд зазначає, що ці показання свідка є показаннями з чужих слів і не є допустимим доказом для доведення правдивості інформації, почутої свідком (частина 6 статті 97 КПК). Таким чином, висновок апеляційного суду про те, що засуджений визнав завдання удару потерпілому, ґрунтується на недопустимому доказі.

42.  Крім того, навіть якщо залишити осторонь недопустимість цього доказу, засуджений, як підтвердили всі очевидці події, після того, що сталося, перебував у панічному стані, що викликало хаотичні і суперечливі дії і вислови. Але апеляційний суд не пояснив, чому з цих висловів він взяв до уваги лише «Це я його штрикнув», але відкинув інший - «Це не я, це ти сам».

43.  На підставі викладеного Суд дійшов висновку, що суди першої і апеляційної інстанцій не навели підстав із посиланням на конкретні докази, чому вони, попри існування неспростованих доказів, що підтверджують версію захисту, вважали протилежну версію подій, висунуту обвинуваченням, доведеною поза розумним сумнівом.

44. Недоведеність об'єктивної сторони пред'явленого обвинувачення вже саме собою є достатньою підставою для визнання недоведеним обвинувачення в цілому. Однак Суд вважає за необхідне проаналізувати також доведеність поза розумним сумнівом суб'єктивної сторони інкримінованого злочину.

Суб'єктивна сторона

45.  Суд повторює, що поза розумним сумнівом має бути доведений кожен елемент складу злочину, у тому числі й наявність певного виду умислу, у цьому випадку умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.

46.  Для кваліфікації дій обвинуваченого за статтею 121 КК необхідно довести спрямованість умислу (прямого або непрямого) на заподіяння не будь-якого, а саме тяжкого тілесного ушкодження. Це узгоджується з усталеною судовою практикою, згідно з якою «висновок суду про наявність у засудженого умислу заподіяти тяжкі тілесні ушкодження повинен відповідати фактичним обставинам справи і не викликати сумніву» (див., серед інших, ухвалу СККС ВСУ від 27 вересня 1994 року - БЗ і ЮПУ, 1996, № 3, с. 97). Інше тлумачення закону могло б призвести до ставлення в провину наслідків, що настали, незалежно від вини.

47.  Суди першої та другої інстанцій погодилися з обвинуваченням у тому, що тілесне ушкодження було заподіяно засудженим за умислом, який сформувався внаслідок «раптово виниклого конфлікту». Захист стверджував, що як наявність такого умислу, так і будь-який попередній конфлікт між засудженим та потерпілим не підтверджуються жодними доказами.

Наявність конфлікту

48.  Питання наявності конфлікту з'ясовувалося під час судового розгляду в суді першої інстанції. Обвинувачений з самого початку заперечував будь-який конфлікт між ним і потерпілим. Два свідки, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які були в приміщенні безпосередньо під час події, не вагаючись, також заперечили будь?який конфлікт між засудженим і потерпілим:

«ОСОБА_9 і ОСОБА_4 стояли один проти одного…, спокійно розмовляли між собою» «як два друга», «штовханини між ними не було».

49.  Під час слідчих експериментів, на який посилається суд першої інстанції, ці ж свідки категорично стверджували, що жодних ознак конфлікту вони не спостерігали. Інші свідки, допитані в суді, підтвердили, що між потерпілим і засудженим не було неприязних відносин, які давали б підстави для виникнення конфлікту.

50.  Таким чином, висновок суду першої інстанції, який був підтверджений апеляційним судом, про наявність «раптово виниклого конфлікту» не ґрунтується на жодному доказі, дослідженому в суді, взятому окремо чи в сукупності з будь-яким іншим доказом.

Умисел на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень

51.  Суд першої інстанції наявність «раптово виниклого конфлікту» вважав ключовою обставиною, що доводить умисел засудженого на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень. Як зазначено Судом вище, ця обставина не підтверджується дослідженими судом доказами і не може бути взятою до уваги.

52.  Разом із тим суди на доведення наявності в засудженого умислу на заподіяння тілесних ушкоджень також посилаються на його поведінку після події. Зокрема, апеляційний суд в ухвалі зазначив, що засуджений «визнавав, що це він штрикнув потерпілого» (аналіз цього доказу наведено вище - див. пункт 42), але «намагався запевнити ОСОБА_4, що він сам себе поранив»; просив, щоб свідок ОСОБА_5 говорила, що нічого не бачила, що його (ОСОБА_2) тут не було; не пояснив бригаді швидкої допомоги обставин події; викинув ніж. Навіть спроби засудженого зупинити кровотечу і миттєве прохання після події викликати швидку допомогу, апеляційний суд витлумачив як обставини, що доводять намагання ОСОБА_2 приховати обставини злочину і уникнути відповідальності за свої дії.

53. Суд не погоджується з такою оцінкою суду судів і повторює висновок ВССУ в ухвалі від 14 червня 2016 року, де зазначено, що апеляційний суд не звернув уваги на показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які послідовно стверджували, що «одразу після отримання потерпілим травми ОСОБА_9 сильно злякався, перебував у паніці і було видно, що він не очікував такого розвитку подій, терміново просив їх викликати швидку допомогу, залишався біля потерпілого і намагався надати йому допомогу, закриваючи рану рукою».

54.  Суд знову наголошує, що неможливість того, що всі ці хаотичні дії і вислови засудженого були наслідком паніки і розгубленості, також має бути доведеною поза розумним сумнівом. Однак у рішеннях судів не наведено обґрунтування з посиланням на досліджені докази, чому паніка і розгубленість не можуть пояснити таку поведінку засудженого.

55. Також суди не обґрунтували, чому паніка і хаотичні дії і вислови засудженого не можуть бути пояснені несподіваним і непередбачуваним для нього розвитком подій, що свідчить, скоріше, про відсутність умислу, оскільки умисел по своїй суті включає передбачення наслідків відповідних дій.

56.  Суд нагадує, що події, які призвели до трагедії, тривали лічені секунди. Тому виглядає маловірогідним, - за відсутності безсумнівних доказів зворотного, - що за ці секунди, за відсутності конфлікту, засуджений міг сформувати не тільки умисел на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, але ще й план ухилення від відповідальності за вчинений злочин.

Висновки

57. Ураховуючи, що судами першої і апеляційної інстанцій не наведено переконливих аргументів, чому вони визнали обвинувачення доведеним поза розумним сумнівом за наявності неспростованих обставин, які підтверджують те пояснення події, що надана стороною захисту, рішення судів першої і апеляційної інстанцій підлягають скасуванню.

58. Оскільки, рішення апеляційної інстанції вже скасовувалося ВССУ і було предметом повторного розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого обвинувачення не представило і не намагалося представити нові докази на спростування версії захисту, Суд вважає, що в цій справі вичерпано можливості такі докази отримати.

59. На підставі викладеного, Суд частково задовольняє касаційні скарги засудженого, який просив скасувати оскаржені судові рішення і направити справу на новий судовий розгляд, і його захисника, який наполягав на скасуванні судових рішень і закритті провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК, і вважає, що рішення судів підлягають скасуванню, а кримінальне провадження - закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК (в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), Суд

ухвалив:

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_2 та його захисника Чорного Ю.О. задовольнити частково.

Вирок Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької  області від 27 серпня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 08 серпня 2016 року щодо ОСОБА_2 скасувати. Кримінальне провадження за обвинуваченням у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 121 КК, закрити на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК у зв'язку з невстановленням  достатніх доказів для доведення винуватості та вичерпанням можливості їх отримати.

Звільнити ОСОБА_2 з-під варти.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

16
Подобається
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення