Демонстрація зовнішності особи тому хто впізнає до проведення впізнання тягне за собою недопустимість такого доказу (ВС/ККС № 761/2021/16-к від 18.12.2019)

Фабула судового акту: Судове рішення, яке пропонується до уваги, є яскравим прикладом того, як недолугість органу досудового розслідування та його бажання «дмухати на холодне» призвело до визнання єдиного доказу винності особи у скоєнні злочину недопустимим і, відповідно, виправдувального вироку.

У даній справі особу було виправдано за ч. 1 ст. 186 КК України з підстав недоведеності її вини у вчиненні інкримінованого злочину.

Апеляційний суд виправдувальний вирок «засилив».

Але ж прокурор спробував відстояти позицію сторони обвинувачення у Касаційному кримінальному суді, але його спроба знову ж таки виявилася марною.

Так, ККС у своїй постанові погодився із висновками районного та апеляційного судів в частині того, що протокол пред`явлення особи для впізнання потерпілою є недопустимим доказом, оскільки він отриманий з порушення вимог ст. 228 КПК України, згідно з якою перед тим, як пред`явити особу для впізнання, слідчий, прокурор попередньо з`ясовує, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, але може впізнавати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, що повинна бути пред`явлена для впізнання, та надавати інші відомості про прикмети цієї особи.

Згідно матеріалів справи, зокрема показань потерпілої та свідка вбачається, що обвинуваченого перед впізнанням, яке було здійснено у відділенні міліції, пред`явили потерпілій на вулиці. При цьому інші особи для впізнання їй не пред`являлися в цей час. Також потерпіла вказала, що впізнання на досудовому розслідуванні по фотознімкам відбулося за її участі вже після того, як працівник міліції попередньо продемонстрував їй на вулиці затриманого, як схожого по її описам чоловіка, якого вона пізніше впізнавала в ході слідчої дії, а тому протокол впізнання особи НЕ МОЖЕ бути визнано допустимим доказом.

Аналіз матеріалів кримінального провадження показав, що протокол пред`явлення особи для впізнання у даній справі відігравав вирішальну роль, оскільки був об`єднуючим, закріплюючим елементом, адже протокол огляду місця події, протокол слідчого експерименту за участю потерпілої є непрямими доказами, і вони мали значення для доведення вини виправдного лише в сукупності із протоколом пред`явлення особи для впізнання.

Аналізуйте судовий акт: Отримання доказів до внесення відомостей до ЄРДР тягне за собою визнання таких доказів недопустимими (ВС/ККС № 607/14707/17 від 07.08.2019)

Не роз’яснення підозрюваному права щодо відмови свідчити проти себе під час проведення слідчої дії є підставою для визнання доказу недопустимим (ВС/ККС № 586/1121/16-к від 03.07.2018)

Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, і суд не може на нього посилатися при ухваленні судового рішення (ВС/ККС, справа № 398/5735/14-к,01.03.18)

Постанова

Іменем України

18 грудня 2019 р.

м. Київ

справа № 761/2021/16-к

провадження № 51-3904км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - Іваненка І. В.,

суддів: Анісімова Г. М., Булейко О. Л.,

секретаря судового засідання Швидченко О. В.,

за участю:

прокурора Сулятицького І.С.,

захисника Медіна В. Г.,

виправданого ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 24 листопада 2017 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 07 травня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100100008365, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 24 листопада 2017 року ОСОБА_1 визнаний невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК України, та виправданий, у зв`язку з недоведеністю його участі у вчиненні кримінального правопорушення.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що досліджені в судовому засіданні докази, надані стороною обвинувачення, не підтвердили участі ОСОБА_1 у вчиненні цього кримінального правопорушення.

УхвалоюКиївського апеляційного суду від 07 травня 2019 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він 18 липня 2015 року о 12.20 год., маючи умисел на заволодіння чужим майном, біля будинку № 22-А по вул. Грекова у м. Києві відкрито заволодів належним ОСОБА_2 золотим кулоном вартістю 1700 грн.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 внаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно визнав недопустимим доказом протокол пред`явлення особи для впізнання від 18.07.2015 року та не дав оцінки всім іншим доказам, які були надані стороною обвинувачення, з точки зору належності та допустимості. Зазначає, що ухвала не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, оскільки суд, дослідивши повторно докази, не дав їм відповідно до ст. 94 КПК України належної оцінки.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні не підтримав подану касаційну скаргу.

Захисник та виправданий просили скаргу прокурора залишити без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_1 - без зміни.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.

Мотиви суду

Згідно ст. 433 КПКУкраїни суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

При перевірці судових рішень не встановлено обставин, які б ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України вказані висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судами відповідно до положень ст. 94 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 17 КПК Україниособа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Стаття 373 КПК України передбачає, що обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні наряду з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Згідно зі змістом ст. 92 КПК Україниобов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.

Ретельно перевіривши зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_1 було висунуте обвинувачення, місцевий суд навів детальний аналіз усіх досліджених доказів та дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку. При цьому встановив, що жоден із цих доказів не доводить поза розумним сумнівом, що інкримінований злочин вчинив саме ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу прокурора в межах своїх повноважень та з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, повторно дослідив докази і дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення цієї скарги. Своє рішення суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України належним чином мотивував. Крім того, суд виклав аналіз доказів і навів детальні мотиви ухваленого рішення, спростувавши твердження сторони обвинувачення щодо безпідставності виправданняОСОБА_1 та щодо наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону.

Зокрема суди обох інстанцій обґрунтовано зазначили, що протокол пред`явлення особи для впізнання потерпілою ОСОБА_2 від 18.07.2015 року є недопустимим доказом, оскільки він отриманий з порушення вимог ст. 228 КПК України, згідно з якою перед тим, як пред`явити особу для впізнання, слідчий, прокурор попередньо з`ясовує, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, але може впізнавати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, що повинна бути пред`явлена для впізнання, та надавати інші відомості про прикмети цієї особи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6, 7 ст.228 КПК Українивстановлений порядок впізнання особи по фотознімкам. Однак, судом були встановлені порушення вказаних норм.

З показань потерпілої ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_3 вбачається, що обвинуваченого перед впізнанням, яке було здійснено у відділенні міліції, пред`явили потерпілій на вулиці. При цьому інші особи для впізнання їй не пред`являлися в цей час. Також потерпіла вказала, що впізнання на досудовому розслідуванні по фотознімкам відбулося за її участі вже після того, як працівник міліції попередньо продемонстрував їй на вулиці затриманого ОСОБА_1 , як схожого по її описам чоловіка, якого вона пізніше впізнавала в ході слідчої дії. Зазначала, що особи, які пред`являлися їй для впізнання, мали інші ознаки зовнішності за тілобудовою, по віку, зросту, були старші за ОСОБА_1 . Також під час впізнання були відсутні поняті.

Сам же ОСОБА_1 заперечував щодо вчинення грабежу відносно потерпілої ОСОБА_2 . Також він зазначав про те, що його повторно представили для впізнання потерпілій серед осіб, які за зовнішністю не були подібні до нього, мали суттєві відмінності.

У сукупності доказів, на яких базувалось обвинувачення, протокол пред`явлення особи для впізнання відігравав вирішальну роль, він був об`єднуючим, закріплюючим елементом, адже протокол огляду місця події від 18.07.2015 року, протокол слідчого експерименту за участю потерпілої від 11.08.2015 року є непрямими доказами, і вони мали значення для доведення вини ОСОБА_1 лише в сукупності із протоколом пред`явлення особи для впізнання. Тому твердження прокурора, що судами не надано належної оцінки вищевказаним доказам, не вбачається обґрунтованим.

Суди належно вказали на те, що зазначенні вище докази не можуть бути достатньою підставою для висновку суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні ним 18 липня 2015 року грабежу щодо потерпілої ОСОБА_2 .

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, які б вказували на безумовне скасування судових рішень, не вбачається. За таких обставин касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433 434 436-438 КПК України, колегія суддів

ухвалила:

Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 24 листопада 2017 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 07 травня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді