При вчиненні адмінправопорушення у стані крайньої необхідності особа звільняється від відповідальності, а такі дії не розглядаються як правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини (ВС/КАС № 686/5225/17 від 21.12.2018)

Фабула судового акту: Статтею 18 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

У даній справі водія посадовою особою поліції притягнуто до адмінвідповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП з проїзд на забороняючий сигнал світлофора.

У зв’язку із притягненням до адмінвідповідальності водієм подано адмінпозов про визнання протиправними дії інспектора патрульної поліції, скасування вказаної постанови та закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення.

У позовній заяві водій не заперечував того, що порушив правила ПДД, проте зауважив, що діяв у стані крайньої необхідності, з метою усунення небезпеки, яка могла загрожувати його пасажирам, у зв'язку із складними погодними умовами (ожеледиця на дорозі). При цьому, його дії не спричинили шкоди жодним правам чи інтересам інших осіб.

Постановою місцевого суду позов частково задоволено – скасовано постанову про притягнення до адміністративної відповідальності, а справу про адміністративне правопорушення направлено на новий розгляд.

В свою чергу апеляційний адміністративний суд таке рішення скасував та прийняв нове, яким визнано протиправною та скасовано постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення та закрито провадження по справі про адміністративне правопорушення.

Постанову апеляційного суду патрульною поліцією було оскаржено у касаційному порядку з тих підстав, що висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для скасування оскаржуваної постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності є помилковими, оскільки вчинення позивачем адміністративного правопорушення ним не заперечується та підтверджується наданим до суду відеозаписом. Одночасно посилання позивача на складні погодні умови, у зв'язку з якими він діяв у стані крайньої необхідності, є безпідставними. Додатково УПП зазначило, що у судів відсутні повноваження для вирішення питання про малозначність вчиненого правопорушення та направлення справи про адміністративне правопорушення на новий розгляд, оскільки це відноситься до виключної компетенції органів патрульної поліції.

Оцінюючи зазначені доводи та аналізуючи законність попередні рішення судів КАС послався на те, що у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.

Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.

Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. На це прямо вказують слова тексту статті «для усунення небезпеки, яка загрожує».

При цьому у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.

Таким чином, з урахуванням обставин цієї справи, судам попередніх інстанції, для вирішення питання щодо правомірності винесення оскаржуваної постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, необхідно встановити чи були вчинені позивачем дії, які відповідачем кваліфіковано як адміністративне правопорушення, вчинені ним у стані крайньої необхідності.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КАС: Відеозапис із нагрудного відеореєстратора інстпектора, яким зафіксовано обставини зупинки автомобіля, є доказом, що може підтверджувати факт вчинення водієм порушення Правил дорожнього руху (ВС/КАС, справа №678/991/17, 15.11.18)

Суд: У разі закриття справи в у зв’язку із закінченням строків притягнення до адмінвідповідальності вина особи має встановлюватись в ОБОВ’ЯЗКОВОМУ порядку (Апеляційний суд Миколаївської області № 489/3418/18 від 27.08.2018)

Водіям, які в разі ввімкнення жовтого сигналу не можуть зупинити транспортний засіб не вдаючись до екстреного гальмування, дозволяється рухатися далі за умови забезпечення безпеки дорожнього руху (ВС/КАС № 552/5623/16-а від 31.07.2018)

Немає складу адмінправопорушення без зазначення технічного засобу у постанові про порушення ПДР за ст. 122 КУпАП, тому провадження підлягає закриттю на підставі ст. 247 КУпАП (ВС/КАС у справі №337/3389/16-а від 30 травня 2018р.)

А все ж таки інспектор патрульної поліції МАЄ право на місці зупинки ТЗ виносити постанову про притягнення водія до адмін. відповідальності за ст. 122 КУпАП за порушення ПДР! (Одеський апеляційний адмінсуд у справі № 489/2363/16-а)

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 грудня 2018 року

Київ

справа №686/5225/17

адміністративне провадження №К/9901/15521/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Білоуса О.В.,

суддів - Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління патрульної поліції у місті Хмельницькому Департаменту патрульної поліції на постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 квітня 2017 року (головуючи суддя - Стефанишин С.Л.) та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року (головуючий суддя - Граб Л.С., Біла Л.М., Гонтарук В.М) у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у місті Хмельницькому Департаменту патрульної поліції, інспектора 3 роти Управління патрульної поліції у місті Хмельницькому Департаменту патрульної поліції Міхалкова Євгена Михайловича про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,

У С Т А Н О В И В:

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції у місті Хмельницькому Департаменту патрульної поліції (далі - УПП у місті Хмельницькому ДПП), інспектора 3 роти УПП у місті Хмельницькому ДПП Міхалкова Є.М. про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, в якому просив:

- визнати протиправними дії інспектора патрульної поліції Міхалкова Є.М.;

- скасувати постанову від 21 лютого 2017 року серії АР № 923206 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425,00 грн. за частиною другою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП);

- закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не заперечує факт проїзду перехрестя на заборонений сигнал світлофора 10 лютого 2017 року, керуючи транспортним засобом «БОГДАН А-066», номерний знак «НОМЕР_1». Разом з тим, посилаючись на положення статті 18 КУпАП стверджує, що діяв у стані крайньої необхідності, з метою усунення небезпеки, яка могла загрожувати його пасажирам, у зв'язку із складними погодними умовами (ожеледиця на дорозі). При цьому, його дії не спричинили шкоди жодним правам чи інтересам інших осіб. Проте, вказані доводи безпідставно не були враховані інспектором патрульної поліції під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, а тому притягнення його до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення є протиправним.

Постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 квітня 2017 року адміністративний позов задоволено частково:

- скасовано постанову від 21 лютого 2017 року серії АР № 923206 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425,00 грн. за частиною другою статті 122 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення направлено на навий розгляд;

- в решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року скасовано постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 квітня 2017 року та прийнято нову, якою позовні вимоги задоволено частково:

- визнано протиправною та скасовано постанову від 21 лютого 2017 року серії АР № 923206 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425,00 грн. за частиною другою статті 122 КУпАП;

- закрито провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1

- в решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, УПП у місті Хмельницькому ДПП звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для скасування оскаржуваної постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності є помилковими, оскільки вчинення позивачем адміністративного правопорушення ним не заперечується та підтверджується наданим до суду відеозаписом. УПП у місті Хмельницькому ДПП зазначило, що посилання позивача на складні погодні умови, у зв'язку з якими він діяв у стані крайньої необхідності, є безпідставними. Додатково скаржник зазначив, що у судів відсутні повноваження для вирішення питання про малозначність вчиненого правопорушення та направлення справи про адміністративне правопорушення на новий розгляд, оскільки це відноситься до виключної компетенції органів патрульної поліції.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 липня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Справу згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 лютого 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Білоуса О.В. (суддя-доповідач), Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21 лютого 2017 року відповідачем, стосовно позивача, винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії АР № 923206, якою ОСОБА_1 визнано винним за частиною другою статті 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн.

У постанові зазначено, що 10 лютого 2017 року о 15 год. 23 хв. у місті Хмельницькому по вулиці Проспект Миру, 42, водій ОСОБА_1, керуючи автомобілем «БОГДАН А-066», номерний знак «НОМЕР_1», здійснив проїзд перехрестя на поєднання червоного та жовтого сигналів світлофора, що забороняє рух, чим порушив підпункт 8.7.3 (є) Правил дорожнього руху України.

Частково задовольняючи позовні вимоги та направляючи справу про адміністративне правопорушення на новий розгляд, суд першої інстанції виходив з того, що вчинене позивачем адміністративне правопорушення є малозначним. Суд першої інстанції зазначив, що при прийнятті рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідачем не було враховано обставини, зазначені у статті 33 КУпАП, а саме: характер вчиненого правопорушення, особу порушника, його майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжуються відповідальність. Також суд зазначив, що відповідачем не наведено мотиви, з яких до позивача не було застосовано положення статті 22 КУпАП.

Вінницький апеляційний адміністративний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходив з того, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів у підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 122 КУпАП.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх передчасними та зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон №580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

За змістом підпункту (є) пункту 8.7.3 ПДР України, сигнали світлофора мають таке значення - поєднання червоного і жовтого сигналів забороняє рух і інформує про наступне вмикання зеленого сигналу.

Згідно з пунктом 8.10 ПДР України, у разі подання світлофором (крім реверсивного) або регулювальником сигналу, що забороняє рух, водії повинні зупинитися перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), дорожнім знаком 5.62 "Місце зупинки", якщо їх немає - не ближче 10 м до найближчої рейки перед залізничним переїздом, перед світлофором, пішохідним переходом, а якщо і вони відсутні та в усіх інших випадках - перед перехрещуваною проїзною частиною, не створюючи перешкод для руху пішоходів.

Частиною другою статті 122 КУпАП встановлено, що порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що наявні підстави для скасування постанови від 21 лютого 2017 року серії АР № 923206 та направлення справи про адміністративне правопорушення на новий розгляд, відповідно до частини першої статті 293 КУпАП. До таких висновків суд першої інстанцій дійшов зазначаючи, що вчинене позивачем адміністративне правопорушення, передбачене частиною другою статті 122 КУпАП не становило великої суспільної небезпеки та не призвело до настання негативних наслідків. На думку суду першої інстанції відповідачем під час винесення оскаржуваної постанови не взято до уваги положення статей 33 та 22 КУпАП, а саме не враховано всіх обставин правопорушення та не наведено мотивів, з яких до позивача не застосовано наслідки малозначності вчиненого правопорушення.

Суд апеляційної інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що з відеозапису наданого відповідачем, в якості доказу вчинення позивачем правопорушення неможливо встановити, що саме позивач, керуючи автомобілем, здійснив рух на заборонений сигнал світлофора, оскільки не можливо встановити номерний знак автомобіля, зафіксованого на вказаному відеозаписі.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач не заперечує факт наявності вказаних у оскаржуваній постанові про притягнення його до адміністративної відповідальності обставин (тобто, проїзду на заборонений сигнал, керуючи автомобілем «БОГДАН А-066», номерний знак «НОМЕР_1» у дату та час зазначені в оскаржуваній постанові), однак зазначає про відсутність його вини, оскільки порушення Правил дорожнього руху України допустив у стані крайньої необхідності, що згідно з нормами КУпАПвиключає можливість притягнення до відповідальності та застосування до нього адміністративного стягнення.

Згідно з статтею 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

За змістом статей 10 11 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Відповідно до статті 18 КУпАП, не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

У разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.

Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.

Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності. На це прямо вказують слова тексту статті «для усунення небезпеки, яка загрожує».

Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об'єктивний, так і суб'єктивний критерії, проте визначальним має бути об'єктивний критерій.

Отже, положеннями КУпАП передбачено можливість звільнення особи від адміністративної відповідальності у випадках, коли вчинені нею дії, які мають ознаки правопорушення і за які КУпАП передбачена відповідальність, вчинені у стані крайньої необхідності.

Таким чином, з урахуванням обставин цієї справи, судам попередніх інстанції, для вирішення питання щодо правомірності винесення оскаржуваної постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, необхідно встановити чи були вчинені ОСОБА_1 дії, які відповідачем кваліфіковано як адміністративне правопорушення, вчинені ним у стані крайньої необхідності.

З огляду на приписи статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, далі - КАС України), обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

Однак, судами першої та апеляційної інстанцій не з'ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

За правилами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин Суд приходить до висновку, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.

При цьому, Суд зазначає, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 КАС України, частиною другою якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, судами першої та апеляційної інстанцій не з'ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, що є порушенням статей 9 242 308 КАС України.

При встановленні наведених фактів судами першої та апеляційної інстанцій порушені норми процесуального права, які призвели до прийняття необґрунтованого судового рішення і не можуть бути перевірені та усунуті судом касаційної інстанції.

За таких обставин справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 242 243 341 345 349 353 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Управління патрульної поліції у місті Хмельницькому Департаменту патрульної поліції задовольнити частково.

Постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 квітня 2017 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді