ВП ВС: Проведення перевірки виконавцем факту виконання боржниками рішень, не має імперативного характеру, а є дискреційним повноваженням виконавця, і, відповідно, не є обов'язковою процесуальною дією в кожному випадку. (ВП ВС №580/3888/24 від 18.12.2025 р.)

Фабула судового акту: Боржник у виконавчому провадженні звернувся до окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, у якому просило визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця про арешт коштів боржника на суму 2 101 515 991,42 грн, тоді як загальна сума заборгованості боржника станом на час винесення спірної постанови складає 1 359 487 484,21 грн, що значно менше, ніж вказано у постанові.

За доводами позивача, державний виконавець порушив вимоги Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), оскільки не здійснив перевірки виконання боржником судових рішень, чим не дотримався засад справедливості, неупередженості, об'єктивності та співмірності заходів примусового виконання судових рішень.

Суди першої та апеляційної інстанції задовольнили позов боржника, підкресливши, що невідповідність розміру актуальної заборгованості відповідача, на яку накладено арешт, свідчить про недотримання державним виконавцем вимог Закону № 1404-VІІІ. Доводи відповідача про те, що позивач не повідомляв державного виконавця про добровільну сплату ним частини боргу в інших виконавчих провадженнях, суди обох інстанцій відхилили, вказавши на те, що відповідно до положень Закону № 1404-VIII до повноважень державного виконавця належить проведення перевірки виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню.

Водночас, іншу правову позицію зайняла ВП ВС у цій справі. Касаційний суд вирішив, що справа підлягає передачі на новий розгляд.

Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII установлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Положеннями пункту 1 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.

Аналіз наведеної норми вказує на те, що в межах здійснення виконавчого провадження законодавець наділяє виконавця повноваженням здійснювати перевірку виконання боржниками рішень, які підлягають примусовому виконанню відповідно до цього Закону.

Здійснення такої перевірки є правом виконавця, реалізація якого залежить від його розсуду, а не імперативно обов`язковою дією у кожному виконавчому провадженні чи перед кожною процесуальною виконавчою дією.

Отже - на думку ВС, Закон № 1404-VIII установлює чіткі та стислі строки для прийняття виконавцем постанови про арешт майна (коштів) боржника - під час відкриття виконавчого провадження або не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. За цих умов арешт майна (коштів) боржника є процесуальною дією, що має забезпечувальний характер, і вчиняється виконавцем автоматично, без попередньої перевірки стану виконання рішення боржником у розумінні пункту 1 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII, оскільки застосування цього заходу безпосередньо пов`язане з настанням визначеного юридичного факту (відкриття виконавчого провадження чи виявлення майна).

Надзвичайно стислі строки, у межах яких слід застосувати вказаний захід примусового виконання рішень, фактично унеможливлює проведення виконавцем перевірки виконання боржником рішень у цей час.

Наведене свідчить, що законодавець не пов`язує прийняття постанови про арешт майна (коштів) з проведенням перевірки виконавцем стану виконання боржником рішення, яке підлягає примусовому виконанню. Отож відсутність такої перевірки сама собою не свідчить про порушення виконавцем принципів неупередженості, ефективності, своєчасності і повноти вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні.

Слід також враховувати, що відповідно до частини четвертої статті 19 Закону № 1404-VIII сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Тобто законодавець визначив механізм отримання виконавцем актуальної інформації щодо стану виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню, в разі їх добровільного повного чи часткового виконання боржниками: оперативне інформування виконавця покладається на сторони виконавчого провадження шляхом обов`язкового повідомлення про вказані обставини.

Настання негативних наслідків для боржника через невиконання покладених на нього Законом обов`язків, зокрема щодо інформування виконавця, не можна розцінювати як результат протиправних дій (бездіяльності) виконавця щодо перевірки виконання боржником рішення під час прийняття постанови про арешт майна (коштів) боржника.

Отже у цій справі: Так, у позовній заяві позивач вказує на те, що боржник в добровільному порядку за рішеннями судів сплатив на користь стягувачів частину боргу, а також врегулювало зі стягувачами частину заявленої позивачем до стягнення суми заборгованості, надаючи при цьому копії платіжних інструкцій та акти зарахування зустрічних однорідних вимог згідно з договорами як доказ зменшення заборгованості.

Водночас суди попередніх інстанцій не встановили, що позивач подавав державному виконавцю або до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України документи, які підтверджують сплату частини боргу.

Тому ВП ВС звертає увагу судів попередніх інстанцій на необхідність врахування того, що встановлення факту подання або неподання боржником документів на підтвердження сплати частини боргу до винесення постанови про арешт є істотною обставиною для правильного вирішення справи щодо обґрунтування накладання виконавцем арешту.

Разом із цим, ВП ВС відступила від попередніх правових позицій:

А саме - від висновку Касаційного господарського суду, викладеного в постанові від 01 квітня 2024 року у справі № 4/69/07, щодо застосування пункту 1 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII, вказавши, що проведення перевірки виконавцем під час здійснення виконавчого провадження виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону, не має імперативного характеру, а є дискреційним повноваженням виконавця, і, відповідно, не є обов'язковою процесуальною дією в кожному випадку.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що вона відступає не від постанови у конкретній справі, а від висновку щодо застосування норм права. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 521/21255/13-ц).

Не можна назвати цей висновок однозначним - адже виходить, що у виконавчому провадженні виконавець не має обов’язку робити те - що зобов’язаний згідно принципів та засад виконавчого провадження. Чомусь ВП ВС не звернуло увагу, що саме виконавець зобов’язаний забезпечити засаду справедливості, неупередженості та об’єктивності та засаду співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями (статті 2 Закону № 1404-VIII).

Аналізуйте судовий акт: Якщо інформація про адресу боржника, у виконавчому документі, не викликає сумнівів в її достовірності, виконавець не має підстав для перевірки цієї інформації (ВС КАС №640/35340/21 від 11.01.2024 р.);

Збереження арештів, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження виконання судового рішення - є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном (ВС КЦС №947/36027/21 від 28.08.2024 р.);

Перевірки майнового стану боржника мають вчинятися виконавцем систематично, у терміни чітко вказані в законі (ст. 48), а не одноразово. (ВС КГС №910/10211/21 від 05.11.2024р.);

Начальник органу виконавчої служби має контролювати законність, повноту і своєчасність дій державних виконавців. ВС визнав протиправною бездіяльність за нездійснення такого контролю (Постанова КАС ВС від 08.09.2022 р. у справі №802/921/18-а).

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2025 року

м. Київ

cправа № 580/3888/24

провадження № 11-324апп25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Шевцової Н. В.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Гімона М. М., Губської О. А., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Ткача І. В., Уркевича В. Ю.,

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 травня 2024 року (суддя Гаврилюк В. О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2024 року (судді Файдюк В. В., Губська Л. В., Мєзєнцев Є. І.) в адміністративній справі № 580/3888/24 за позовом Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови,

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. Публічне акціонерне товариство «Черкасиобленерго» (далі - ПАТ «Черкасиобленерго») звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, у якому просило визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної' виконавчої служби Міністерства юстиції України Торбинської Оксани Миколаївни про арешт коштів боржника від 02 квітня 2024 року у виконавчому провадженні № 74225920 в межах зведеного виконавчого провадження № 73774348 щодо накладення арешту на грошові кошти Відокремленого структурного підрозділу «Уманські енергетичні мережі» ПАТ «Черкасиобленерго».

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що спірна постанова є протиправною, адже державний виконавець наклав арешт у виконавчому провадженні № 74225920 в межах зведеного виконавчого провадження № 73774348 на суму 2 101 515 991,42 грн, тоді як загальна сума заборгованості ПАТ «Черкасиобленерго» станом на час винесення спірної постанови складає 1 359 487 484,21 грн, що значно менше, ніж указано в постанові.

3. За доводами позивача, державний виконавець порушив вимоги Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), оскільки не здійснив перевірки виконання боржником судових рішень, чим не дотримався засад справедливості, неупередженості, об`єктивності та співмірності заходів примусового виконання судових рішень.

4. Крім того, позивач зазначив, що спірна постанова не відповідає вимогам Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, оскільки не містить найменувань усіх стягувачів, переліку всіх виконавчих проваджень, що перебувають у зведеному виконавчому провадженні № 73774348, а також дати об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження № 73774348.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

5. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 10 травня 2024 року позов задоволено повністю.

6. Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Торбинської О. М. про арешт коштів боржника від 02 квітня 2024 року у виконавчому провадженні № 74225920 в межах зведеного виконавчого провадження № 73774348 щодо накладення арешту на грошові кошти Відокремленого структурного підрозділу «Уманські енергетичні мережі» ПАТ «Черкасиобленерго».

7. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2024 року апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишено без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 травня 2024 року - 6ез змін.

8. Суди обох інстанцій погодилися з доводами позивача, що орган державної виконавчої служби прийняв оскаржувану постанову необґрунтовано, оскільки сума, на яку накладено арешт, не відповідає фактичній сумі заборгованості.

9. Суди виходили з того, що відповідно до Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець зобов`язаний проводити перевірку виконання боржниками рішень та накладати арешт лише на ту суму коштів, що відповідає сумі стягнення, задля забезпечення реального виконання рішення.

10. Як установили суди, державний виконавець не здійснював перевірки стану виконання боржником судових рішень під час прийняття оскаржуваної постанови. Вказане дає підстави погодитися з доводом позивача, що державний виконавець не дотримався засад справедливості, неупередженості, об`єктивності та співмірності заходів примусового виконання судових рішень.

11. Суди підкреслили, що невідповідність розміру актуальної заборгованості відповідача станом на 02 квітня 2024 року сумі грошових коштів, на яку накладено арешт, свідчить про недотримання державним виконавцем вимог Закону № 1404-VІІІ.

12. Доводи відповідача про те, що позивач не повідомляв державного виконавця про добровільну сплату ним частини боргу в інших виконавчих провадженнях, суди обох інстанцій відхилили, вказавши на те, що відповідно до положень Закону № 1404-VIII до повноважень державного виконавця належить проведення перевірки виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню.

13. Таких висновків суди попередніх інстанцій дійшли, керуючись правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний господарський суд), викладеною в постанові від 01 квітня 2024 року у справі № 4/69/07.

Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог та позиція інших учасників справи

14. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просив скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

15. Касаційну скаргу подано з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), з огляду на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 18, частини четвертої статті 19, статей 48, 56 Закону № 1404-VIII, пункту 8 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29 вересня 2016 року № 2832/5).

16. За доводами скаржника, висновок судів попередніх інстанцій про невідповідність суми арештованих коштів фактичній сумі заборгованості позивача у межах зведеного виконавчого провадження на час прийняття спірної постанови є помилковим. Суди не врахували вимог статті 48 Закону № 1404-VIII, згідно з якими стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. При цьому наведена норма надає державному виконавцеві право самостійно визначати розмір та обсяг арешту майна (коштів) боржника для забезпечення реального виконання рішення. Крім того, скаржник указував, що позивач не надав доказів на підтвердження факту повідомлення державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про добровільну сплату частини боргу в інших виконавчих провадженнях, що має істотне значення для оцінки правомірності дій державного виконавця.

17. Скаржник також наполягав на необґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій про непроведення державним виконавцем перевірки стану виконання боржником судових рішень та недотримання ним у зв`язку із цим засад справедливості, неупередженості, об`єктивності та співмірності заходів примусового виконання судових рішень. Щодо цього скаржник зазначив, що частина третя статті 18 Закону № 1404-VIII надає державному виконавцю право, а не обов`язок проводити перевірку виконання боржниками судових рішень. 3акон не зобов`язує державного виконавця здійснювати таку перевірку саме на момент прийняття постанови про арешт. Натомість у подальшому державний виконавець вживав заходи щодо перевірки виконання боржником рішень, що підлягають виконанню, зокрема направляв відповідні запити до стягувачів щодо залишку заборгованості у межах зведеного виконавчого провадження № 73774348.

18. Окремо скаржник указав, що суди попередніх інстанцій безпідставно врахували правову позицію Касаційного господарського суду, викладену в постанові від 1 квітня 2024 року у справі № 4/69/07. На його погляд, правовідносини у вказаній справі не є тотожними до спірних, а тому правова позиція Верховного Суду у наведеній справі не могла бути застосована судами при вирішенні цього спору.

Рух касаційної скарги

19. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) від 08 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 травня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2024 року у цій справі.

20. ПАТ «Черкасиобленерго» подало відзив на касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просило залишити касаційну скаргу без задоволення.

21. Ухвалою Касаційного адміністративного суду від 21 серпня 2025 року справу № 580/3888/24 за позовом ПАТ «Черкасиобленерго» до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

22. 18 вересня 2025 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 580/3888/24 та призначила її до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників у приміщенні Верховного Суду.

Короткий зміст ухвали Касаційного адміністративного суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

23. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 346 КАС України, Касаційний адміністративний суд виснував, що наявні правові підстави для відступлення від висновку Касаційного господарського суду, викладеного у постанові від 01 квітня 2024 року у справі № 4/69/07, щодо застосування пункту 1 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII.

24. Мотивуючи ухвалу про передачу справи, Касаційний адміністративний суд зазначив, що Касаційний господарський суд, аналізуючи положення частини третьої статті 18 Закону № 1404-VІII, у своїй постанові від 01 квітня 2024 року у справі № 4/69/07 фактично сформулював правовий висновок про те, що невиконання державним виконавцем обов`язку з перевірки фактичного стану виконання судових рішень боржником перед прийняттям постанови про арешт майна боржника є порушенням принципів справедливості, неупередженості, об`єктивності та співмірності заходів примусового виконання судових рішень ( пункт 3.6 цієї постанови).

25. Касаційний адміністративний суд не погодився з таким висновком Касаційного господарського суду та вважає, що наявні підстави для відступу від цього висновку, зазначивши, що норма пункту 1 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII не встановлює обов`язку виконавця проводити перевірку виконання рішень у кожному провадженні. Закон передбачає лише право на таку перевірку, що виключає тлумачення її як імперативної.

26. Крім того, Касаційний адміністративний суд врахував, що настання негативних наслідків для боржника через невиконання покладених на нього Законом обов`язків, зокрема щодо інформування виконавця, не можна розцінювати як результат протиправних дій (бездіяльності) виконавця щодо перевірки виконання боржником рішення під час прийняття постанови про арешт майна (коштів) боржника.

27. З огляду на викладене Касаційний адміністративний суд вважає, що наявні правові підстави для відступлення від висновку Касаційного господарського суду, викладеного в постанові від 01 квітня 2024 року у справі № 4/69/07, щодо застосування пункту 1 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

28. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що необхідність відступу від висновку щодо застосування норми (норм) права виникає з певних визначених об`єктивних причин, які повинні бути чітко окреслені та аргументовані. До того ж відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.

29. У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя є незалежним та керується верховенством права, здійснюючи правосуддя (стаття 129 Конституції України).

30. У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.

31. У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

32. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), зміни суспільного контексту.

33. У пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень зазначено, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.

34. Першим ключовим питанням, яке належить з`ясувати в цьому касаційному провадженні, є правильність застосування судами попередніх інстанцій правової позиції, висловленої Касаційним господарським судом у постанові від 01 квітня 2024 року у справі № 4/69/07.

35. Частиною п`ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

36. Згідно з системним аналізом норм адміністративного процесуального законодавства, під час вирішення справ суди враховують не будь-які висновки Верховного Суду, а ті, які висловлені Верховним Судом у подібних правовідносинах.

37. У пунктах 25- 27, 39 постанови від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для цілей застосування приписів процесуальних законів подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовним, суб`єктним та об`єктним критеріями.

38. З-поміж цих критеріїв змістовний (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

39. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, потрібним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.

40. На предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність потрібно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

41. У справі № 4/69/07 боржник - Відкрите акціонерне товариство «Енергопостачальна компанія «Миколаївобленерго» (далі - АТ «Миколаївобленерго») звернувся до господарського суду зі скаргою на рішення та дії державного виконавця, в якій просив:

- визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сніжинського Тараса Євгенійовича щодо винесення постанови про арешт коштів боржника від 03 липня 2023 року у виконавчому провадженні № 3642797 на загальну суму 196 824 587,15 грн;

- визнати неправомірною та скасувати постанову про арешт коштів боржника від 03 липня 2023 року у виконавчому провадженні № 3642797 на загальну суму 196 824 587,15 грн.

42. Скарга обґрунтована тим, що у виконавчому провадженні № 3642797, до якого зведено виконавчі провадження про стягнення боргу з АТ «Миколаївобленерго» на користь стягувача - Державного підприємства «Енергоринок» за п`ятьма виконавчими документами, 03 липня 2023 року державний виконавець прийняв постанову про арешт коштів боржника на загальну суму 196 824 587,15 грн, з яких: 178 931 470,14 грн - залишок боргу за виконавчими документами, 17 893 147,01 грн - виконавчий збір. На думку скаржника, дії державного виконавця щодо накладення арешту на рахунки його філій на загальну суму 196 824 587,15 грн, яка значно перевищує фактичну суму боргу - 178 911 066,32 грн, за відсутності постанови про стягнення з боржника виконавчого збору є безпідставними й такими, що порушують права АТ «Миколаївобленерго».

43. За умовами частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1). Однак на порушення наведених положень Закону державним виконавцем під час прийняття оскаржуваної постанови перевірки виконання боржником судових рішень проведеного не було, чим не дотримано засад справедливості, неупередженості, об`єктивності та співмірності заходів примусового виконання судових рішень.

44. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2024 року у справі №4/69/07 зазначив, що за умовами частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1).

45. Касаційний господарський суд указав, що, як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, на порушення наведених положень Закону державним виконавцем при винесенні оскаржуваної постанови від 03 липня 2023 року не було проведено перевірки виконання боржником судових рішень, чим не дотримано засад справедливості, неупередженості, об`єктивності та співмірності заходів примусового виконання судових рішень.

46. Зокрема, відповідно до довідки АТ «Миколаївобленерго» щодо стану заборгованості перед Державним підприємством «Енергоринок» за судовими рішеннями Господарського суду Миколаївської області у справах № 3/177, № 11/274, № 9/217/6, № 12/472/07 та № 4/69/07 загальна сума заборгованості станом на 31 травня 2023 року складала 183 426 247,81 грн, а станом на 30 червня 2023 року та відповідно на дату накладення арешту 03 липня 2023 року - 178 911 066,32 грн. Втім в оскаржуваній постанові від 03 липня 2023 року зазначено, що станом на день винесення постанови залишок боргу за виконавчими документами становить 178 931 470,14 грн.

47. Таким чином, Касаційний господарський суд констатував, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що оскаржувана постанова від 03 липня 2023 року на загальну суму 196 824 587,15 грн прийнята державним виконавцем безпідставно, оскільки сума, на яку накладений арешт, не відповідає дійсності.

48. У справі, що розглядається, боржник - ПАТ «Черкасиобленерго» звернувся до адміністративного суду з позовом до державного виконавця, в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Торбинської Оксани Миколаївни від 02 квітня 2024 року про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № 74225920 в рамках зведеного виконавчого провадження № 73774348.

49. Позов обґрунтовано тим, що державний виконавець безпідставно наклав арешт на кошти боржника у виконавчому провадженні № 74225920 в рамках зведеного виконавчого провадження № 73774348 на суму 2 101 515 991,42 грн, оскільки загальна сума заборгованості ПАТ «Черкасиобленерго» станом на час прийняття оскаржуваної постанови складала 1 359 487 484,21 грн, що значно менше від суми, зазначеної в постанові. Окрім того, зазначено, що спірна постанова не відповідає вимогам Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5.

50. Здійснивши порівняльний аналіз за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями, Касаційний адміністративний суд правильно зазначив, що правовідносини, з яких виник спір у цій справі, є подібними з правовідносинами у справі № 4/69/07. Зокрема, в обох справах боржниками заявлено вимоги про визнання неправомірною та скасування постанови про арешт коштів в рамках зведеного виконавчого провадження, обґрунтовані, серед іншого, невідповідністю суми арешту фактичному розміру заборгованості на дату прийняття постанови.

51. Отже, правова позиція Касаційного господарського суду в постанові від 01 квітня 2024 року у справі № 4/69/07 щодо застосування частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII є релевантною у контексті розгляду питання про необхідність проведення державним виконавцем перевірки виконання боржником судових рішень під час прийняття постанови про арешт коштів боржника у тому числі й у межах зведеного виконавчого провадження.

52. Таким чином, твердження скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправомірно врахували зазначену правову позицію Касаційного господарського суду, викладену в постанові від 01 квітня 2024 року у справі № 4/69/07, під час вирішення цього спору, є необґрунтованими.

53. Наступним ключовим питанням, яке підлягає вирішенню в цьому касаційному провадженні, є правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема частини третьої статті 18, частини четвертої статті 19, статей 48, 56 Закону № 1404-VIII, пункту 8 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29 вересня 2016 року № 2832/5).

54. Вирішуючи зазначене питання, Касаційний адміністративний суд врахував, що Касаційний господарський суд, аналізуючи положення частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII у своїй постанові від 01 квітня 2024 року у справі № 4/69/07, фактично сформулював правовий висновок про те, що невиконання державним виконавцем обов`язку з перевірки фактичного стану виконання судових рішень боржником перед прийняттям постанови про арешт майна боржника є порушенням принципів справедливості, неупередженості, об`єктивності та співмірності заходів примусового виконання судових рішень.

55. Касаційний адміністративний суд не погодився з таким висновком Касаційного господарського суду та вважає, що є підстави для відступу від нього з огляду на таке.

56. Так, Касаційний господарський суд постановою від 01.04.2024 касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишив без задоволення, а ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 06.10.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 у справі № 4/69/07 залишив без змін.

57. Касаційний господарський суд у постанові від 01.04.2024 у справі № 4/69/07 зазначив, що за умовами частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1). Однак, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, на порушення наведених положень Закону державним виконавцем при винесенні оскаржуваної постанови від 03.07.2023 не було проведено перевірку виконання боржником судових рішень, чим не дотримано засад справедливості, неупередженості, об`єктивності та співмірності заходів примусового виконання судових рішень.

58. Велика Палата Верховного Суду не погоджується із вказаним висновком з таких міркувань.

59. Так, законодавець передбачив чіткий порядок вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні. Державний виконавець наділений відповідними повноваженнями, він повинен дотримуватись цих вимог законодавства з метою забезпечення максимального дотримання засад, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».

60. Вчинення державним виконавцем дій, визначених законом для виконання судового рішення, буде вважатися належними у разі вжиття останнім усіх необхідних (можливих) заходів у їх передбаченій нормативно-правовим актом певній послідовності для повного виконання виконавчого документа у встановлені законом строки, з дотриманням прав учасників виконавчого провадження - стягувача та боржника.

61. Статтею 1 Закону № 1404-VІІІ визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

62. Згідно зі статтею 2 Закону № 1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

63. Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та в передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

64. Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII установлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

65. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

66. Отже, під час здійснення виконавчого провадження виконавець зобов`язаний неупереджено, ефективно, своєчасно та в повному обсязі вживати заходів щодо примусового виконання рішень, дотримуючись способу та порядку виконання, встановлених виконавчим документом і цим Законом.

67. Положеннями пункту 1 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.

68. Аналіз наведеної норми вказує на те, що в межах здійснення виконавчого провадження законодавець наділяє виконавця повноваженням здійснювати перевірку виконання боржниками рішень, які підлягають примусовому виконанню відповідно до цього Закону.

69. Здійснення такої перевірки є правом виконавця, реалізація якого залежить від його розсуду, а не імперативно обов`язковою дією у кожному виконавчому провадженні чи перед кожною процесуальною виконавчою дією.

70. Крім того, в абзаці третьому частини другої статті 56 Закону № 1404-VIII установлено, що постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

71. Отже, Закон № 1404-VIII установлює чіткі та стислі строки для прийняття виконавцем постанови про арешт майна (коштів) боржника - під час відкриття виконавчого провадження або не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. За цих умов арешт майна (коштів) боржника є процесуальною дією, що має забезпечувальний характер, і вчиняється виконавцем автоматично, без попередньої перевірки стану виконання рішення боржником у розумінні пункту 1 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII, оскільки застосування цього заходу безпосередньо пов`язане з настанням визначеного юридичного факту (відкриття виконавчого провадження чи виявлення майна).

72. Надзвичайно стислі строки, у межах яких слід застосувати вказаний захід примусового виконання рішень, фактично унеможливлює проведення виконавцем перевірки виконання боржником рішень у цей час.

73. Наведене свідчить, що законодавець не пов`язує прийняття постанови про арешт майна (коштів) з проведенням перевірки виконавцем стану виконання боржником рішення, яке підлягає примусовому виконанню. Отож відсутність такої перевірки сама собою не свідчить про порушення виконавцем принципів неупередженості, ефективності, своєчасності і повноти вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні.

74. Слід також враховувати, що відповідно до частини четвертої статті 19 Закону № 1404-VIII сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

75. Тобто законодавець визначив механізм отримання виконавцем актуальної інформації щодо стану виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню, в разі їх добровільного повного чи часткового виконання боржниками: оперативне інформування виконавця покладається на сторони виконавчого провадження шляхом обов`язкового повідомлення про вказані обставини.

76. Настання негативних наслідків для боржника через невиконання покладених на нього Законом обов`язків, зокрема щодо інформування виконавця, не можна розцінювати як результат протиправних дій (бездіяльності) виконавця щодо перевірки виконання боржником рішення під час прийняття постанови про арешт майна (коштів) боржника.

77. Так, у позовній заяві позивач вказує на те, що ПАТ «Черкасиобленерго» в добровільному порядку за рішеннями судів сплатило на користь стягувачів частину боргу, а також врегулювало зі стягувачами частину заявленої позивачем до стягнення суми заборгованості, надаючи при цьому копії платіжних інструкцій та акти зарахування зустрічних однорідних вимог згідно з договорами як доказ зменшення заборгованості.

78. Водночас суди попередніх інстанцій не встановили, що позивач подавав державному виконавцю або до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України документи, які підтверджують сплату частини боргу.

79. Крім того, згідно із частиною восьмою статті 19 Закону № 1404-VIII особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

80. Аналіз статті 19 Закону № 1404-VIII свідчить, що обов`язки сторін виконавчого провадження- це нормативно закріплені вид та межі правової поведінки стягувача та боржника, дотримання яких є обов`язковим.

81. Отже, невиконання обов`язків можна характеризувати як уникнення сторонами виконавчого провадження, зокрема боржником, здійснення покладених на них законами та підзаконними актами обов`язків та зобов`язань під час примусового виконання судового рішення, що призвело чи може призвести до негативних наслідків або заподіяння шкоди.

82. Таким чином, винесення державним виконавцем оскаржуваної постанови про арешт коштів боржника від 02 квітня 2024 року у ВП № 74225920 у межах зведеного ВП № 73774348 відповідно до статті 56 Закону № 1404-VIII є складовою частиною примусового виконання рішення. А тому державний виконавець під час виконання своїх обов`язків у ВП №74225920 діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

83. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Касаційного господарського суду, викладеного в постанові від 01 квітня 2024 року у справі № 4/69/07, щодо застосування пункту 1 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII, вказавши, що проведення перевірки виконавцем під час здійснення виконавчого провадження виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону, не має імперативного характеру, а є дискреційним повноваженням виконавця, і, відповідно, не є обов`язковою процесуальною дією в кожному випадку.

84. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).

85. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.

86. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 05.12.2018 у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43, 44) і № 818/1688/16 (пункти 44, 45), від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44, 45), від 21.08.2019 у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30.06.2020 у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09.09.2020 у справі № 260/91/19 (пункти 58, 59), від 29.09.2020 у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 09.02.2021 у справі № 381/622/17 (пункт 41), від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18 (пункт 29), від 08.06.2021 у справах № 346/1305/19 (пункт 32) та № 487/8206/18 (пункт 95), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 09.11.2021 у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 (пункт 49), від 08.06.2022 у справі № 362/643/21 (пункт 45).

87. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вона відступає не від постанови у конкретній справі, а від висновку щодо застосування норм права. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 521/21255/13-ц).

Розгляд справи по суті

88. З метою визначення меж розгляду справи Велика Палата Верховного Суду має застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до якої суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

89. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

90. Ухвалою Касаційного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року касаційне провадження було відкрите на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

91. Велика Палата Верховного Суду, перевіривши доводи касаційної скарги виходячи з меж касаційного перегляду, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла таких висновків.

92. Суди попередніх інстанцій установили, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває зведене виконавче провадження № 73774348 щодо стягнення коштів з боржника - ПАТ «Черкасиобленерго», до складу якого, зокрема, входить виконавче провадження № 74225920 (з виконання наказу Господарського суду Черкаської області № 17-14-01/1494 (925/909/23), виданого 08 січня 2024 року про стягнення з ПАТ «Черкасиобленерго» на користь ПрАТ «НЕК» «Укренерго» 454 658 418,55 грн боргу; 68 790 053,02 грн інфляційних втрат; 24 134 930,83 грн -три проценти річних та 939 400,00 грн судового збору.

93. 02 квітня 2024 року державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийняв постанову про арешт коштів у виконавчому провадженні № 74225920, якою наклав арешт на грошові кошти, що належать Відокремленому структурному підрозділу «Уманські енергетичні мережі ПАТ «Черкасиобленерго», в межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження у сумі 2 101 515 991,42 грн.

94. Уважаючи, що відповідач протиправно наклав у виконавчому провадженні № 74225920 арешт на суму 2 101 515 991,42 грн, оскільки загальна сума заборгованості позивача у зведеному виконавчому провадженні № 73774348 є меншою через сплату ним частини заборгованості у добровільному порядку, позивач звернувся з цим позовом до суду.

95. Ураховуючи мотиви, наведені у попередніх розділах цієї постанови, Велика Палата Верховного Суду констатує, що суди попередніх інстанцій, розглянувши цю справу по суті, дійшли помилкового висновку щодо обов`язку виконавця відповідно до Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження проводити перевірку виконання боржниками рішень та лише після такої перевірки вчиняти дії щодо накладання арешту.

96. Разом з тим суди попередніх інстанцій не встановили та матеріали справи не підтверджують подання позивачем державному виконавцю або до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України документів на підтвердження сплати частини боргу, як того імперативно вимагає частина четверта статті 19 Закону № 1404-VIII.

97. Також суди не врахували приписів частини четвертої статті 19 Закону № 1404-VIII щодо обов`язку сторони невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником.

98. Велика Палата Верховного Суду, ухвалюючи рішення у цій справі, вважає за необхідне звернути увагу судів попередніх інстанцій на необхідність врахування того, що встановлення факту подання або неподання боржником документів на підтвердження сплати частини боргу до винесення постанови про арешт є істотною обставиною для правильного вирішення справи щодо обґрунтування накладання виконавцем арешту.

99. Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції обмежений у праві встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

100. З огляду на зазначену процесуальну вимогу Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості встановити факт подання боржником документів на підтвердження сплати частини боргу до винесення постанови про арешт, а тому вважає за необхідне направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

101. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

102. Оскільки порушень норм матеріального права припустилися суди обох інстанцій, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України підлягає частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 243 341 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задовольнити частково.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 травня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2024 року в адміністративній справі № 580/3888/24 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Черкаського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. В. Шевцова

Судді: О. О. Банасько О. Л. Булейко І. А. Воробйова М. М. Гімон О. А. Губська А. А. Ємець Л. Ю. Кишакевич В. В. Король С. І. КравченкоО. В. Кривенда М. В. Мазур С. Ю. Мартєв К. М. Пільков С. О. Погрібний Н. С. Стефанів І. В. Ткач В. Ю. Уркевич