Презумпція невинуватості застосовується лише у кримінальному праві. У дисциплінарному провадженні такої презумпції нема (ВС ВС у справі № 11-238сап20 від 08.04.2021)

Фабула судового акту: Презумпція невинуватості є однією з основних гарантій дотримання прав і свобод особи, яку притягують до відповідальності.

Очевидним є те, що дана презумпція застосовується при притягненні особи до кримінальної відповідальності. Але чи може дана гарантія бути застосована при притягненні до інших видів відповідальності? Велика Палата Верховного Суду категорично стверджує, що не може.

У даній справі Вища рада правосуддя притягнула суддю до дисциплінарної відповідальності.

Суддя із таким рішення ВРП не погодилась та подала до Великої Палати як суду першої інстанції скаргу у якій просила визнати вказане рішення протиправним та його скасувати.

Позовні вимоги судді було обґрунтовано тим, що ВРП порушила принцип презумпції невинуватості адже дисциплінарної скарги документи, зокрема протоколи допиту та негласних слідчих (розшукових) дій, отримані з порушенням норм діючого законодавства, є сфальсифікованими та не є належними, допустимими та достовірними доказами в дисциплінарному провадженні щодо судді.

В свою чергу Велика Палата дані доводи слушними не визнала та у задоволенні скарги відмовила.

Приймаючи таке рішення судді ВП ВС послались на те, що згідно відповідно до пункту 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.

Пунктом 1 частини восьмої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

У даній справі як убачається з її матеріалів, ВРП в межах наданих їй законом повноважень не вирішувала питання про обґрунтованість обвинувачення судді у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК, а лише перевірила викладені у скарзі НАБУ обставини на предмет дотримання суддею норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, забезпечення нею прав людини і основоположних свобод під час розгляду вказаної справи.

Встановлені ВРП під час дисциплінарного провадження факти і з`ясовані обставини мають значення виключно для прийняття дисциплінарним органом рішень у межах його компетенції та жодним чином не свідчать про доведеність вини особи у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення. У дисциплінарному провадженні діє принцип автономності, відповідно до якого дисциплінарне провадження розглядається незалежно від розгляду кримінального провадження.

Під час розгляду дисциплінарної справи дисциплінарний орган самостійно надає оцінку допустимості, належності та обґрунтованості наявним у матеріалах дисциплінарної справи доказам, встановлює в діях судді ознаки дисциплінарного проступку й ухвалює рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Водночас гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі. Відтак зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

Аналізуйте судовий акт: ВС/ВП: Отримання суддею адвокатського свідоцтва протирічить закону (ВС/ВП у справі № 822/1309/17 від 10.02.2021)

ВП/ВС: Ви серйозно? ВП вирішила, що у тривалому розгляді справ винен не кадровий голод, а неналежна організація суддями своєї роботи (ВП/ВС у провадженні № 11-247сап19 від 10.12.2020)

ВС/КЦС: Аморальність поведінки є оціночним поняттям (ВС/КЦС у справі № 522/24585/17 від 03.02.2021)

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 11-238сап20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді-доповідача Князєва В. С.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.

за участю:

секретаря судового засідання Орєшко Ю. О.,

представників скаржниці - Ніколенко А. В., Антоніва Р. В.,

представниці Вищої ради правосуддя - Нарольської Т. С.,

розглянула в судовому засіданні в режимі відеоконференції скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 16 липня 2020 року № 2168/0/15-20 «Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 13 березня 2020 року № 747/1дп/15-20 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Господарського суду Сумської області ОСОБА_1 »,

У С Т А Н О В И Л А :

Короткий зміст та обґрунтування наведених у скарзі вимог

1. У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою, в якій просила визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 16 липня 2020 року № 2168/0/15-20 «Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 13 березня 2020 року № 747/1дп/15-20 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Господарського суду Сумської області ОСОБА_1 ».

2. На обґрунтування наведених у скарзі вимог ОСОБА_1 зазначила, що в її діях немає складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», проте ВРП залишила поза увагою її доводи щодо відсутності підстав для притягнення її до дисциплінарної відповідальності та не навела у своєму рішенні достатніх мотивів у частині відхилення аргументів судді. На переконання скаржниці, ВРП, погодившись з висновками її Першої Дисциплінарної палати, порушила принцип презумпції невинуватості. Додані до дисциплінарної скарги документи, зокрема протоколи допиту та негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД), отримані з порушенням норм діючого законодавства, є сфальсифікованими та не є належними, допустимими та достовірними доказами в дисциплінарному провадженні щодо судді. ОСОБА_1 наполягає на тому, що долучення Національним антикорупційним бюро України (далі - НАБУ) матеріалів НСРД до матеріалів дисциплінарного провадження суперечить положенням чинного Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), якими передбачено можливість їх застосування виключно в кримінальному провадженні щодо особи. Скаржниця також стверджує, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення щодо неї ВРП не врахувала позитивну характеристику судді, значний досвід її перебування на посаді, а також відсутність фактів її притягнення до дисциплінарної відповідальності за весь час роботи на посаді судді. Вважає, що застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади суперечить принципу пропорційності.

Позиція ВРП

3. У відзиві на скаргу ВРП заперечує проти доводів ОСОБА_1 та просить залишити без змін оскаржуване рішення. Вважає наведені у скарзі мотиви щодо безпідставності притягнення її до дисциплінарної відповідальності та необґрунтованості й невмотивованості висновків ВРП такими, що не заслуговують на увагу.

4. ВРП не погоджується з доводами судді про неможливість використання у дисциплінарному провадженні доказів, здобутих під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, а також щодо порушення презумпції невинуватості. Зазначає, що під час розгляду дисциплінарної справи дисциплінарний орган самостійно надає оцінку допустимості, належності та обґрунтованості наявних у дисциплінарній справі доказів, встановлює наявність у діях судді ознак дисциплінарного проступку і ухвалює рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. При цьому ВРП зауважує, що встановлені її Першою Дисциплінарною палатою під час дисциплінарного провадження факти і з`ясовані обставини мають значення виключно для прийняття дисциплінарним органом рішень у межах його компетенції та жодним чином не свідчать про доведеність вини особи у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення. Разом із цим ВРП акцентує увагу на тому, що її Перша Дисциплінарна палата, перевіряючи наявність у діях судді ОСОБА_1 ознак дисциплінарного проступку, досліджувала не лише протоколи НСРД, а й інші матеріали, які у сукупності та взаємозв`язку свідчили про неналежну поведінку судді. ВРП також наголошує, що підстав, передбачених частиною першою статті 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», для скасування її рішення від 16 липня 2020 року немає.

5. В цілому наведені у відзиві доводи відтворюють ті мотиви, якими обґрунтовано рішення ВРП.

Рух скарги

6. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 08 вересня 2020 року відкрила провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення ВРП від 16 липня 2020 року № 2168/0/15-20 та витребувала у ВРП матеріали дисциплінарної справи, на підставі яких було ухвалено це рішення.

7. Ухвалою від 27 жовтня 2020 року суддя Великої Палати Верховного Суду, визначений доповідачем у цій справі, призначив її до розгляду в судовому засіданні, про що було повідомлено учасників справи.

Позиція учасників справи щодо скарги

8. У судовому засіданні 08 квітня 2021 року представники ОСОБА_1 скаргу на рішення ВРП підтримали та просили її задовольнити з наведених у ній мотивів.

9. Представниця ВРП у цьому ж засіданні просила відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 , а спірне рішення - залишити без змін.

Обставини справи

10. ОСОБА_1 Указом Президента України від 10 листопада 2009 року № 920/2009 призначена на посаду судді Господарського суду Сумської області строком на п`ять років, Указом Президента України від 28 вересня 2017 року № 296/2017 призначена на посаду судді Господарського суду Сумської області, рішенням ВРП від 30 травня 2019 року № 1438/0/15-19 відряджена для здійснення правосуддя до Господарського суду Харківської області строком на 1 рік з 14 червня 2019 року.

11. 18 липня 2019 року до ВРП надійшла дисциплінарна скарга НАБУ на дії судді ОСОБА_1 під час розгляду справи № 920/518/19.

12. Мотиви, якими НАБУ обґрунтувала свої доводи щодо вчинення суддею ОСОБА_1 дисциплінарного проступку зводяться до такого.

12.1 Низівська селищна рада Сумського району Сумської області рішенням від 19 вересня 2018 року відмовила ОСОБА_2 у наданні дозволу на розробку проекту землевідведення для зміни цільового статусу надання дозволу на проведення експертної грошової оцінки зазначеної земельної ділянки Низівської селищної ради для її купівлі.

12.2 20 березня 2019 року Низівська селищна рада прийняла рішення про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу цієї земельної ділянки.

12.3 Оскільки внаслідок виконання зазначеного рішення вказана земельна ділянка буде поділена та її частинам будуть присвоєні окремі кадастрові номери, що унеможливить придбання у власність такої ділянки ОСОБА_2 , то на прохання та в інтересах цієї особи ОСОБА_3 підготував проект позовної заяви до Господарського суду Сумської області про оскарження такого рішення.

12.4 З огляду на наявність сумнівів щодо підсудності вказаного спору ОСОБА_3 звернувся за порадою із цього питання до знайомої - судді Господарського суду Сумської області ОСОБА_1

12.5 07 травня 2019 року під час особистої зустрічі в приміщенні Господарського суду Сумської області за адресою: місто Суми, проспект Шевченка, 18/1 ОСОБА_3 запитав у судді ОСОБА_1 про можливість оскарження рішення Низівської селищної ради Сумського району Сумської області від 20 березня 2019 року, на що вона відповіла, що вивчить копії наданих ним документів та повідомить свою думку. При цьому суддя ОСОБА_1 зауважила, що може зробити так, щоб позов потрапив на розгляд саме їй, та попросила зателефонувати через декілька днів.

12.6 20 травня 2019 року ОСОБА_3 на прохання судді ОСОБА_1 зателефонував їй та запитав, чи дивилася вона надані документи, на що ОСОБА_1 відповіла, щоб ОСОБА_3 готував позов та прийшов до неї в суд 21 травня 2019 року.

12.7 21 травня 2019 року з 12:30 до 13:00 ОСОБА_3 прийшов до приміщення Господарського суду Сумської області, де зустрівся із суддею ОСОБА_1 , яка повідомила, що вивчила документи та вважає, що позов підсудний Господарському суду Сумської області, і вона готова розглянути справу. При цьому, як і в попередній розмові, суддя ОСОБА_1 запевнила ОСОБА_3 , що зробить так, щоб справа потрапила на розгляд саме їй, а тому позовну заяву необхідно залишити їй, а не здавати в канцелярію. Крім того, суддя ОСОБА_1 повідомила ОСОБА_3 , що за постановлення рішення на користь ОСОБА_2 їй необхідно буде надати неправомірну вигоду, суму якої вона назве пізніше. Після цього суддя ОСОБА_1 забрала у ОСОБА_3 папку із позовом та доданими матеріалами.

12.8 21 травня 2019 року ОСОБА_3 звернувся до НАБУ із заявою про вчинення суддею Господарського суду Сумської області ОСОБА_1 злочину. Цього ж дня до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 520/19000000000415 внесено відомості про вчинення суддею Господарського суду Сумської області ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК).

12.9 24 травня 2019 року до Господарського суду Сумської області надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Низівської селищної ради Сумського району Сумської області про скасування рішення від 20 березня 2019 року.

12.10 Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 24 травня 2019 року справу № 920/518/19 передано судді ОСОБА_1, яка ухвалою від 27 травня 2019 року відкрила у ній провадження та призначила до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження на 05 червня 2019 року.

12.11 31 травня 2019 року ОСОБА_3 , побачивши пропущений виклик від судді ОСОБА_1 , перетелефонував їй, проте відповіді не отримав.

12.12 03 червня 2019 року приблизно о 10:00 ОСОБА_3 знову зателефонував ОСОБА_1 , суддя відповіла, що все там буде добре і їм потрібно зустрітися ввечері, вона повідомить пізніше, де і коли. Того самого дня орієнтовно о 18:00 суддя ОСОБА_1 зателефонувала ОСОБА_3 та зазначила, щоб він під`їхав до АДРЕСА_1 , де вона його зустріне. Приблизно о 18:15 ОСОБА_3 прибув за вказаною адресою, його зустріла суддя ОСОБА_1 . Вони разом піднялися до квартири, де проживає суддя. Між ними відбулася розмова, під час якої суддя ОСОБА_1 запевнила, що у справі, що обговорювалась, все буде добре і вона ухвалить рішення на користь ОСОБА_2 . При цьому, маючи на меті отримати від ОСОБА_3 неправомірну вигоду, зазначила, що у цій справі спрощене провадження, рішення буде ухвалено в одному засіданні, тому 05 червня 2019 року зранку ОСОБА_3 має прийти до неї додому. На зауваження ОСОБА_3 , що у попередній розмові вони не домовилися про суму неправомірної вигоди, суддя ОСОБА_1 запропонувала йому назвати суму. ОСОБА_3 сказав, що йому дають п`ять тисяч доларів США, одну тисячу він хотів би залишити собі. ОСОБА_1 підтвердила, що погоджується отримати неправомірну вигоду у розмірі чотирьох тисяч доларів США. Крім того, суддя ОСОБА_1 повідомила, що «якщо питання не вирішиться в середу, то тоді вже ніяк, оскільки переносити засідання на інший день вона не буде, тому що збирається у відпустку».

12.13 05 червня 2019 року приблизно о 9:00 ОСОБА_3 , прибувши за місцем проживання судді ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , зателефонував їй, суддя попросила зачекати, за кілька хвилин зателефонувала ОСОБА_3 та сказала підніматися до неї у квартиру.

12.14 У квартирі між ОСОБА_3 та суддею ОСОБА_1 відбулася розмова, під час якої він запитав, чи можна буде одразу після судового засідання отримати рішення за результатами розгляду судової справи № 920/518/19. Суддя відповіла, що не встигне підготувати текст рішення. Після цього ОСОБА_3 передав безпосередньо в руки судді ОСОБА_1 раніше обумовлену неправомірну вигоду у розмірі чотирьох тисяч доларів США. Отримані грошові кошти суддя ОСОБА_1 поклала на полицю шафи у коридорі.

12.15 Цього самого дня рішенням Господарського суду Сумської області у справі № 920/518/19 (суддя ОСОБА_1) позов ОСОБА_2 до Низівської селищної ради Сумського району Сумської області про скасування рішення від 20 березня 2019 року задоволено. Визнано незаконним (нечинним) та скасовано рішення Низівської селищної ради Сумського району Сумської області від 20 березня 2019 року про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власност» з кадастровим номером 5924755500:05:001:0002 площею 0,7578 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

12.16 На думку НАБУ, указані обставини свідчать про те, що під час розгляду зазначеної справи суддя ОСОБА_1 знехтувала вимогами законодавства, допустила поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів.

13. Розгляд дисциплінарним органом ВРП дисциплінарної справи щодо судді ОСОБА_1

13.1 Ухвалою від 22 листопада 2019 року № 3104/1дп/15-19 Перша Дисциплінарна палата ВРП відкрила дисциплінарну справу стосовно цієї судді з підстав, передбачених підпунктом 3 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».

13.2 Дослідивши наявні у дисциплінарній справі докази, Перша Дисциплінарна палата ВРП установила, що суддя ОСОБА_1 допустила позапроцесуальні відносини під час розгляду справи № 920/518/19, зокрема, спілкуючись поза межами судового засідання з ОСОБА_3 - довіреною особою позивача ОСОБА_2 з метою сприяння йому у вирішенні на його користь спору, який перебував на розгляді судді.

13.3 Зазначені обставини дисциплінарний орган ВРП установив на підставі: заяви ОСОБА_3 від 21 травня 2019 року про вчинення злочину суддею ОСОБА_1 (прохання надати неправомірну вигоду за прийняття до розгляду та постановлення на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 рішення у справі № 920/518/19), протоколу допиту свідка ОСОБА_3 від 21 травня та 03 червня 2019 року, протоколу допиту свідка ОСОБА_3 від 05 червня 2019 року, протоколу огляду, ідентифікації та вручення грошових коштів ОСОБА_3 від 05 червня 2019 року, протоколу обшуку квартири за місцем проживання судді ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 від 07 червня 2019 року, протоколу огляду грошових коштів, вилучених під час обшуку квартири судді ОСОБА_1 від 07 червня 2019 року, протоколу допиту свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 від 07 червня 2019 року, протоколів за результатами проведення НСРД від 03 та 05 червня 2019 року.

13.4 Крім того, у засідання Першої Дисциплінарної палати ВРП з`явився свідок ОСОБА_3 , який підтвердив факт позапроцесуального спілкування із суддею ОСОБА_1 стосовно справи № 920/518/19 та ухвалення в ній рішення саме на користь позивача ОСОБА_2

13.5 На думку дисциплінарного органу ВРП, зазначені обставини щодо спілкування судді поза межами судового засідання, обговорення питання ухвалення судового рішення на користь позивача з подальшим його ухваленням свідчать про порушення суддею вимог щодо справедливого та неупередженого розгляду справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства та про порушення основоположного права на справедливий суд.

13.6 Указані дії судді ОСОБА_1 , які, на переконання Першої Дисциплінарної палати, вона вчинила свідомо та упереджено, також порушували стандарти безсторонності суду та етичні норми поведінки судді, встановлені статтею 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), статтями 1, 3, 14 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням XI з`їзду суддів України, пунктом 2.3 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, статтею 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

13.7 З огляду на ці обставини Перша Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку про наявність у діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду).

13.8 Ураховуючи характер порушення, такі дії судді, на думку дисциплінарного органу ВРП, охоплюються поняттям істотного дисциплінарного проступку в розумінні пункту 1 частини дев`ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду).

13.9 Дисциплінарний орган ВРП врахував позитивну характеристику судді, відсутність іншого дисциплінарного стягнення, однак, з огляду на умисний характер грубих порушень, допущених суддею Господарського суду Сумської області ОСОБА_1 , які свідчать про необ`єктивне та несправедливе здійснення правосуддя, вважав, що застосування дисциплінарного стягнення у виді подання ВРП про звільнення з посади судді є пропорційним вчиненому.

13.10 При цьому Перша Дисциплінарна палата ВРП акцентувала увагу на тому, що вона у межах дисциплінарної справи не вирішувала питання про обґрунтованість обвинувачення судді ОСОБА_1

13.11 Рішенням від 13 березня 2020 року № 747/1дп/15-20 Перша Дисциплінарна палата ВРП притягнула суддю Господарського суду Сумської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності і застосувала до неї дисциплінарне стягнення у виді подання ВРП про звільнення її з посади.

14. ОСОБА_1 оскаржила це рішення до ВРП.

15. Розгляд ВРП скарги ОСОБА_1 на рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП.

15.1 ВРП визнала обґрунтованим висновок її дисциплінарного органу про те, що спілкування судді ОСОБА_1 з довіреною особою позивача у справі № 920/518/19 поза межами судового засідання, обговорення питань щодо ухвалення рішення на користь позивача з подальшим його ухваленням за вказаних обставин, безумовно, суперечить завданням судочинства, визначеним статтею 129 Конституції України, статтею 2 ГПК, свідчить про упередженість судді та умисність її дій, оскільки вона не могла не усвідомлювати неправомірності своїх дій, які порушують засади справедливого, неупередженого розгляду господарської справи. Зазначені дії судді ОСОБА_1 , на думку ВРП, ставлять під сумнів її здатність здійснювати правосуддя безсторонньо, порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя.

15.2 Оцінюючи наявні у матеріалах дисциплінарного провадження докази, ВРП зазначила, що показання допитаного її дисциплінарним органом свідка повністю узгоджуються із хронологією та змістом процесуальних дій судді ОСОБА_1 під час розгляду справи № 920/518/19, а також відомостями, які містяться у протоколах за результатами проведення НСРД від 21 травня, 03 та 05 червня 2019 року.

15.3 Також ВРП наголосила на тому, що встановлені її Першою Дисциплінарною палатою під час дисциплінарного провадження факти і з`ясовані обставини мають значення виключно для прийняття дисциплінарним органом рішень у межах його компетенції та жодним чином не свідчать про доведеність вини особи у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення. У дисциплінарному провадженні діє принцип автономності, відповідно до якого дисциплінарне провадження розглядається незалежно від розгляду кримінального провадження. При цьому процедура доказування під час дисциплінарного провадження щодо суддів визначається спеціальним законодавством, яке не містить обмежень щодо допустимості доказів. Мотивування Дисциплінарної палати стосується не законності чи обґрунтованості судового рішення, а оцінки дій ОСОБА_1 як судді та висновку про невиконання обов`язків, покладених на неї Конституцією України та процесуальним законом, що не виходить за межі повноважень дисциплінарного органу.

15.4 За висновком ВРП, на підставі встановлених під час розгляду дисциплінарної справи фактів її Перша Дисциплінарна палата правильно вказала на наявність у діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, відповідальність за вчинення якого передбачена пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду). При цьому зазначені дії судді ОСОБА_1 правильно кваліфіковані Першою Дисциплінарною палатою ВРП як істотний дисциплінарний проступок.

15.5 На переконання ВРП, застосований її Першою Дисциплінарною палатою вид стягнення відповідає принципу пропорційності, закладеному в частині другій статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частині п`ятій статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

15.6 Із цих підстав ВРП рішенням від 16 липня 2020 року № 2168/0/15-20 залишила рішення її дисциплінарного органу без змін.

15.7 У розгляді скарги на рішення дисциплінарного органу взяли участь 11 членів ВРП. За результатами голосування всі 11 членів ВРП віддали голоси «за» залишення оспорюваного рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж перегляду рішення ВРП

16. Статтею 131 Конституції України визначено, що в Україні діє ВРП, яка, зокрема, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

17. З метою усунення прогалин національного законодавства, на які звернув увагу Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», Верховна Рада України прийняла Закон України «Про Вищу раду правосуддя», глава 4 якого визначає нову процедуру та порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.

18. Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено статтею 51 цього Закону, відповідно до частини першої якої право оскаржити таке рішення до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.

19. Статтею 52 зазначеного Закону передбачено порядок оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, та визначено вичерпний перелік підстав для його скасування, зокрема:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону;

4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

20. Як зазначає Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС), «дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду» (пункт 77 (v) Висновку № 3 КРЄС про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості (2002)).

21. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику ЄСПЛ як джерело права.

22. Згідно з практикою ЄСПЛ «навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов`язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції». У рамках скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (рішення ЄСПЛ від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», пункт 123).

23. Можливість оскаржити рішення по суті є важливим запобіжником суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому. Велика Палата Верховного Суду забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції та є визначеним статтею 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) судовим органом, який має повну юрисдикцію щодо розгляду скарг на рішення ВРП, зокрема на її рішення, ухвалені за результатом розгляду скарг на рішення її дисциплінарних палат про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.

24. Так, предметом оскаржуваного рішення ВРП було рішення її Першої Дисциплінарної палати від 13 березня 2020 року № 747/1дп/15-20 про притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

25. Велика Палата Верховного Суду переглядає ухвалене у спосіб, передбачений Законом України «Про Вищу раду правосуддя», рішення ВРП від 16 липня 2020 року № 2168/0/15-20, яким це рішення було залишено без змін.

26. Підстави для оскарження рішення ВРП, які наведені у скарзі ОСОБА_1 , свідчать про наявність у Великої Палати Верховного Суду повної юрисдикції щодо розгляду скарг на рішення ВРП.

27. Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

28. Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

29. Ураховуючи зазначені правові висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає за можливе розглянути вимоги ОСОБА_1 у межах наведених в її скарзі доводів, ретельно дослідивши дотримання ВРП при прийнятті спірного рішення положень частини першої статті 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Оцінка рішення ВРП та наведених у скарзі доводів

30. У своїй скарзі ОСОБА_1 стверджує про необґрунтованість висновків ВРП і її дисциплінарного органу щодо наявності підстав для притягнення її до дисциплінарної відповідальності, відсутність належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження вчинення нею дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», наполягає на незаконності застосування у дисциплінарному провадженні матеріалів НСРД, що порушує принцип презумпції невинуватості та прямо суперечить положенням КПК, якими визначено можливість їх використання лише у кримінальному провадженні, а також зазначає про порушення принципу пропорційності при обранні виду дисциплінарного стягнення.

31. Надаючи оцінку цим доводам судді ОСОБА_1 , Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.

32. Відповідно до частини першої статті 2 ГПК завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

33. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 2 ГПК однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є верховенство права.

34. Принцип верховенства права передбачає застосування норм Конвенції, яка є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

35. Статтею 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом (пункт 1).

36. Як зазначено ЄСПЛ у справі «Газета «Україна-Центр» проти України» (рішення від 15 липня 2010 року, пункти 28-32), відповідно до усталеної практики ЄСПЛ існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинне визначатися на підставі суб`єктивного критерію, в контексті якого слід враховувати особисті переконання та поведінку певного судді, що означає необхідність встановити, чи мав суддя у певній справі будь-яку особисту зацікавленість або упередженість, а також на підставі об`єктивного критерію, в контексті якого необхідно встановити, чи забезпечував суд і, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії аби виключити будь-які обґрунтовані сумніви щодо його безсторонності (див., серед іншого, рішення у справі «Фей проти Австрії» (Fey v. Austria) від 24 лютого 1993 року, пункти 27, 28 і 30, series А, nо. 255, і рішення «Ветштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland), заява № 33958/96, пункт 42, ECHR 2000-ХІІ). Таким чином, у кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (див. рішення у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства» (Pullar v. United Kingdom) від 10 червня 1996 року, пункт 38).

37. Як зазначається у пункті 11 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів, зовнішня незалежність не є прерогативою чи привілеєм, наданим для задоволення власних інтересів суддів. Вона надається в інтересах верховенства права та осіб, які домагаються та очікують неупередженого правосуддя. Незалежність суддів слід розуміти як гарантію свободи, поваги до прав людини та неупередженого застосування права. Неупередженість та незалежність суддів є необхідними для гарантування рівності сторін перед судом.

38. Крім того, КРЄС у пункті 12 Висновку № 1 (2001) наголошує: «Судовій владі повинні довіряти не лише сторони окремої судової справи, а й суспільство в цілому. Таким чином, суддя не просто повинен насправді бути вільним від будь-яких зв`язків, прихильностей, упередженості, він чи вона також повинні вважатися вільними від цього з точки зору розсудливого спостерігача. У протилежному випадку довіру до судової влади може бути підірвано». Отже, є тісний зв`язок між незалежністю і об`єктивною неупередженістю. З цієї причини ЄСПЛ зазвичай розглядає ці дві вимоги разом (рішення у справі «Фіндлі проти Сполученого Королівства», пункт 73).

39. У пункті 9 Висновку № 3 (2002) КРЄС констатовано, що довіра до судової системи є надзвичайно важливою в контексті глобалізації спорів та зростання доступу до судових рішень. Також у державі, що керується верховенством права, громадськість має право очікувати прийняття загальних принципів, які відповідали б вимогам справедливого суду та забезпечували б основоположні права. Обов`язки, покладені на суддів, мають визначатися таким чином, щоб гарантувати неупередженість суддів та їхню ефективну діяльність.

40. Відповідно до пункту 21 Висновку № 3 (2002) КРЄС судді повинні за всіх обставин діяти безсторонньо з тим, щоб забезпечити відсутність правомірних підстав у громадян підозрювати якусь упередженість. У цьому відношенні безсторонність повинна бути очевидною як під час виконання суддею судових функцій, так і інших дій.

41. Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, висновки ВРП і її дисциплінарного органу про наявність підстав для притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності мотивовані тим, що її дії під час здійснення судочинства у справі № 920/518/19, які полягали у спілкуванні з довіреною особою позивача поза межами судового засідання, обговоренні питань грошової винагороди судді за ухвалення рішення на користь позивача та подальше ухвалення такого рішення, свідчать про упередженість судді ОСОБА_1 , порушення вимог щодо справедливого та неупередженого розгляду справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства та порушення основоположного права на справедливий суд.

42. Зокрема, як установили під час розгляду дисциплінарної справи ВРП і її Перша Дисциплінарна палата, 03 червня 2019 року між ОСОБА_3 та суддею Господарського суду Сумської області ОСОБА_1 відбулась зустріч біля будинку АДРЕСА_1 , а також у квартирі АДРЕСА_4 у цьому ж будинку. Під час цих зустрічей між ОСОБА_3 та суддею Господарського суду Сумської області ОСОБА_1 відбувались розмови, і вони домовились, що в п`ятницю (05 червня 2019 року) відбудеться спрощене судове засідання у справі і рішення буде ухвалено на користь позивача. Суддя ОСОБА_1 також зазначила, що рішення буде ухвалено саме 05 червня 2019 року, оскільки потім вона іде у відпустку. Суддя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 домовились про надання судді неправомірної вигоди у розмірі чотирьох тисяч доларів США за ухвалення рішення у справі на користь позивача.

43. На переконання ВРП і її дисциплінарного органу, вказані дії судді мають умисний характер, оскільки вона, допускаючи позапроцесуальні відносини під час розгляду справи № 920/518/19, діяла свідомо, упереджено, не могла не усвідомлювати неправомірності своїх дій, чим завдала істотної шкоди авторитету правосуддя.

44. Зазначені обставини було встановлено за результатами аналізу інформації про рух справи № 920/518/19, а також на підставі наявних у матеріалах кримінального провадження № 52019000000000415 протоколів допиту свідка ОСОБА_3 від 21 травня, 03 та 05 червня 2019 року, протоколів за результатами проведення НСРД із застосуванням засобів аудіо-, відеоконтролю особи.

45. Крім цього, під час розгляду справи Першою Дисциплінарною палатою ВРП свідок ОСОБА_6 , якого було попереджено про кримінальну відповідальність за статтями 384 385 КК, підтвердив обставини позапроцесуального спілкування із суддею ОСОБА_1 щодо справи № 920/518/19 та ухвалення в ній рішення саме на користь позивача ОСОБА_2 . Також свідок підтвердив факт передачі ним судді ОСОБА_1 на її прохання позовної заяви із додатками, яка в подальшому була зареєстрована в суді та передана до провадження цієї судді, а також факт домовленості між ним та суддею ОСОБА_1 про розподіл майбутнього гонорару. Крім цього, зазначив, що між ним та суддею ОСОБА_1 дійсно відбулось спілкування за місцем її проживання та вони домовились, що у справі відбудеться лише одне судове засідання, в результаті якого буде ухвалено рішення на користь позивача ОСОБА_2 , а кошти мають бути передані судді до цього судового засідання.

46. Зазначені показання свідка ОСОБА_7 узгоджуються із хронологією та змістом процесуальних дій судді ОСОБА_1 під час розгляду справи № 920/518/19, а також відомостями, які містяться у протоколах за результатами проведення НСРД від 21 травня, 03 та 05 червня 2019 року.

47. Згідно з пунктом 2 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов`язаний дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

48. Відповідно до статей 1, 3 Кодексу суддівської етики, затвердженого XI з`їздом суддів України 22 лютого 2013 року, суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.

49. Згідно зі статтею 14 цього Кодексу суддя повинен уникати позапроцесуальних взаємовідносин з одним із учасників або його представником у справі за відсутності інших учасників процесу.

50. Недотримання вказаних вимог може призвести до втрати довіри до суду іншими учасниками судового процесу.

51. Як установлюють Бангалорські принципи поведінки суддів, схвалені резолюцією 2006/23 Економічної і соціальної ради ООН від 27 липня 2006 року, суддя повинен виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки суддів з метою зміцнення суспільної довіри до судових органів, що має першочергове значення для підтримання незалежності судових органів (пункт 1.6); поведінка судді під час засідання та за стінами суду має сприяти підтримці та зростанню довіри суспільства, представників юридичної професії та сторін у справі до об`єктивності суддів та судових органів (пункт 2.2); суддя за можливості повинен обмежувати себе в здійсненні дій, що можуть стати приводом для позбавлення його права брати участь у судовому засіданні та виносити рішення у справах (пункт 2.3).

52. Відповідно до пункту 8 Висновку № 3 (2002) КРЄС етичні аспекти поведінки суддів треба проаналізувати з кількох причин. Методи, які використовуються для вирішення спорів, мають завжди викликати довіру. Повноваження, що надані суддям, тісно пов`язані з цінностями правосуддя, справедливості та свободи. Стандарти поведінки, які застосовуються до суддів, випливають з цих цінностей і є передумовами довіри до здійснення правосуддя.

53. Згідно з пунктом 22 Висновку № 3 (2002) КРЄС суспільна довіра та повага до судової влади є гарантіями ефективності системи правосуддя: поведінка суддів у їхній професійній діяльності, зрозуміло, розглядається громадськістю як необхідна складова довіри до судів.

54. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.

55. Пунктом 1 частини восьмої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

56. Відповідно до пункту 1 частини дев`ятої статті 109 цього ж Закону істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний факт вчинення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

57. Згідно з пунктом 3 частини п`ятої статті 126 Конституції України підставою для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

58. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що ВРП і її дисциплінарний орган на підставі наявних у дисциплінарній справі матеріалів та установлених обставин повною мірою обґрунтували свої висновки про те, що дії судді ОСОБА_1 , які полягали у позапроцесуальних відносинах із довіреною особою позивача у справі № 920/518/19, обговорення питань ухвалення рішення на користь позивача з подальшим його ухваленням містять склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

59. Такі дії безумовно суперечать завданням судочинства, визначеним статтею 129 Конституції України, статтею 2 ГПК, свідчать про упередженість судді та умисність її дій, оскільки вона не могла не усвідомлювати їх неправомірності та спрямування на порушення засад справедливого, неупередженого розгляду справи. Зазначені дії судді ОСОБА_1 ставлять під сумнів її здатність здійснювати судочинство безсторонньо, порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя.

60. Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи ОСОБА_1 про необґрунтованість висновків ВРП і її дисциплінарного органу щодо наявності підстав для притягнення її до дисциплінарної відповідальності, відсутність належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження вчинення нею дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також умислу чи грубої недбалості, оскільки дослідженими як у ході дисциплінарного провадження, так і під час перегляду ВРП рішення її дисциплінарного органу доказами, поза всяким сумнівом, підтверджуються установлені Першою Дисциплінарною палатою ВРП обставини щодо фактів позапроцесуального спілкування судді ОСОБА_1 з довіреною особою позивача у справі № 920/518/19, змісту цього спілкування та умисності таких дій.

61. У своїй скарзі ОСОБА_1 наполягає на незаконності застосування у дисциплінарному провадженні матеріалів НСРД, вважає, що це порушує принцип презумпції невинуватості та прямо суперечить положенням КПК, якими визначено можливість їх використання лише у кримінальному провадженні. Зауважує, що оцінку цим доказам було надано до того, як таку оцінку надав суд у визначеному КПК порядку, при цьому ВРП і її Перша дисциплінарна палата презюмували обставини, які становлять зміст обвинувачення у кримінальному провадженні, та щодо яких не відбувся судовий розгляд.

62. Велика Палата Верховного Суду такі доводи скаржниці оцінює критично та зазначає, що, як убачається з матеріалів дисциплінарної справи, Перша Дисциплінарна палата ВРП в межах наданих їй законом повноважень не вирішувала питання про обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК, а лише перевірила викладені у скарзі НАБУ обставини на предмет дотримання суддею норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, забезпечення нею прав людини і основоположних свобод під час розгляду вказаної справи.

63. Встановлені Першою Дисциплінарною палатою ВРП під час дисциплінарного провадження факти і з`ясовані обставини мають значення виключно для прийняття дисциплінарним органом рішень у межах його компетенції та жодним чином не свідчать про доведеність вини особи у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення. У дисциплінарному провадженні діє принцип автономності, відповідно до якого дисциплінарне провадження розглядається незалежно від розгляду кримінального провадження.

64. Під час розгляду дисциплінарної справи дисциплінарний орган самостійно надає оцінку допустимості, належності та обґрунтованості наявним у матеріалах дисциплінарної справи доказам, встановлює в діях судді ознаки дисциплінарного проступку й ухвалює рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

65. Згідно з практикою ЄСПЛ не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 6 жовтня 1982 року у справі «X. v. Austria» про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 7 жовтня 1987 року у справі «C. v. the United Kingdom» про неприйнятність заяви № 11882/85). Більше того, гарантована пуктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2003 року у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97). Відтак зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

66. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) та 22 січня 2019 року у справі № 800/454/17 (П/9901/141/18).

67. Крім цього, як убачається з матеріалів справи, НАБУ, звертаючись до ВРП, долучило до скарги службову записку від 10 липня 2019 року відповідно до якої слідчим у кримінальному провадженні - детективом Другого відділу детективів Першого підрозділу детективів Головного підрозділу Жуковою В. І. в порядку статті 222 КПК надано письмовий дозвіл на розголошення таємниці досудового розслідування і використання матеріалів кримінального провадження № 52019000000000415 від 21 травня 2019 року для подання та подальшого підтримання скарги до ВРП, у тому числі в частині проведення НСРД.

68. Слід наголосити на тому, що ВРП і її дисциплінарний орган не надавали жодної оцінки твердженням НАБУ у скарзі щодо вчинення суддею умисного корисливого корупційного злочину.

69. Водночас Велика Палата Верховного Суду враховує, що обставини вчинення суддею ОСОБА_1 дисциплінарного проступку ВРП і її Перша Дисциплінарна палата встановили на підставі сукупності доказів, у тому числі не пов`язаних з матеріалами НСРД, зокрема показань свідка ОСОБА_3 , які у взаємозв`язку свідчили про неналежну поведінку судді.

70. Твердження скаржниці про суперечливість та невідповідність наданих ОСОБА_3 показань під час засідання Першої Дисциплінарної палати ВРП не можуть бути визнані обґрунтованими, оскільки не відповідають фактичним обставинам. Водночас матеріалами справи підтверджується, що цього свідка було попереджено про кримінальну відповідальність за статтями 384 385 КК за завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з підстав, що не передбачені законом.

71. Крім цього, у скарзі суддя ОСОБА_1 зазначила, що не має жодного процесуального статусу у кримінальному провадженні № 52019000000000415 від 21 травня 2019 року, стосовно неї було здійснено провокацію, на яку вона не піддалась, оскільки сам ОСОБА_3 неодноразово телефонував та під`їжджав до неї.

72. Зазначені доводи Велика Палата Верховного Суду відхиляє, оскільки ці обставини не спростовують факту позапроцесуальних стосунків судді з довіреною особою позивача в згаданій справі та не свідчать про те, що суддя намагалася уникати таких стосунків, відповідно не мають значення для висновку про наявність у діях судді складу дисциплінарного проступку.

73. Посилання судді на те, що з ОСОБА_3 мала звичайні зустрічі, які не стосувалися судового розгляду справи № 920/518/19, а також що їй не було відомо про ту обставину, що ОСОБА_3 був довіреною особою ОСОБА_2 спростовуються наявними у справі доказами.

74. У своїй скарзі ОСОБА_1 також зазначає, що ВРП і її дисциплінарний орган вийшли за межі своїх повноважень, вдавшись до перевірки законності процесуальних рішень судді, а саме надавши оцінку відмові у відкладенні розгляду справи за клопотанням відповідача та у поновленні строку на подання відзиву на позовну заяву; розгляду справи лише за наданими позивачем доводами та доказами без розгляду та вивчення доводів відповідача. Скаржниця наполягає на тому, що такі повноваження мають лише суди вищих інстанцій.

75. Велика Палата Верховного Суду ці доводи скаржниці відхиляє з огляду на таке.

76. Відповідно до абзацу другого частини першої статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.

77. Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного умислу або грубої необережності (пункт 66 Рекомендації від 17 листопада 2010 року CM/Rec(2010)12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки). А згідно з пунктом 69 цієї Рекомендації дисциплінарне провадження може бути ініційоване, якщо суддя не виконав свої обов`язки ефективно та належним чином.

78. Крім того, Європейська комісія «За демократію через право» (Венеціанська комісія) і Директорат з прав людини Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи вважають, що дія чи бездіяльність судді можуть бути підставою для дисциплінарної відповідальності, якщо вони вчинені умисно або з грубою необережністю (пункт 19 Спільного висновку щодо проекту Закону «Про дисциплінарну відповідальність суддів Республіки Молдова»), а дисциплінарне провадження, як правило, має порушуватися в разі грубої і неприпустимої професійної поведінки судді (пункт 35 цього Спільного висновку).

79. Декларацією щодо принципів незалежності судової влади, прийнятою 14 жовтня 2015 року Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи (о. Бріюні, Хорватія) закріплено принципи, які встановлюють стандарти незалежності судової влади як однієї з трьох гілок державної влади, згідно з якими жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.

80. Таким чином, орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, не уповноважений перевіряти законність судового рішення, а зобов`язаний перевірити дії судді під час ухвалення такого рішення в частині наявності порушень, які є підставою для застосування дисциплінарної відповідальності, та оцінити наслідки саме цих дій.

81. Зі змісту оскаржуваного рішення ВРП убачається, що вона не ревізувала процесуальних рішень судді ОСОБА_1 , не надавала оцінки доказам та наведеним суддею висновкам. Водночас в основу мотивів щодо притягнення цієї судді до дисциплінарної відповідальності покладено не оцінку законності судового рішення, а обґрунтування того, у чому виражено вчинення суддею дисциплінарного проступку.

82. У своїй скарзі ОСОБА_1 також стверджує про порушення принципу пропорційності при обранні виду дисциплінарного стягнення, зазначає, що ВРП і дисциплінарний орган не врахували позитивну характеристику судді, значний досвід її перебування на посаді, а також відсутність жодного випадку притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за весь час роботи на посаді судді.

83. За правилами частини другої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і частини п`ятої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

84. Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, ВРП та її дисциплінарний орган врахували позитивну характеристику судді, відсутність іншого дисциплінарного стягнення, однак, з огляду на умисний характер грубих порушень, допущених суддею Господарського суду Сумської області ОСОБА_1 , які свідчать про необ`єктивне та несправедливе здійснення правосуддя, дійшли висновку, що застосування дисциплінарного стягнення у виді подання ВРП про звільнення її з посади є пропорційним вчиненому нею дисциплінарному проступку, зважаючи на всі досліджені у ході дисциплінарного провадження обставини.

85. Таким чином, надавши оцінку всім основним доводам та мотивам, якими ОСОБА_1 обґрунтувала вимоги своєї скарги на спірне рішення ВРП, Велика Палата Верховного Суду вважає, що вони не спростовують обґрунтованості висновків ВРП щодо наявності правових підстав для притягнення цієї судді до дисциплінарної відповідальності та пропорційності застосованого до неї дисциплінарного стягнення у виді внесення подання про звільнення з посади.

Висновки за результатами розгляду скарги

86. Оцінивши в сукупності отримані докази, беручи до уваги аргументи та доводи сторін, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ВРП, приймаючи оскаржуване рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України «Про Вищу раду правосуддя», з дотриманням принципу пропорційності у визначенні дисциплінарного стягнення, і таке рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких ВРП дійшла висновку про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Наведені у скарзі судді ОСОБА_1 доводи висновків ВРП не спростовують.

87. Передбачені статтею 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» підстави для скасування рішення ВРП наразі відсутні. Робота ВРП не характеризувалася недоліками, які б могли поставити під сумнів принципи незалежності та неупередженості, як це було встановлено ЄСПЛ у рішеннях у справах «Олександр Волков проти України» і «Куликов та інші проти України». Водночас подальший перегляд справи Великою Палатою Верхового Суду з урахуванням усіх ключових аргументів ОСОБА_1 гарантує відсутність впливу будь-яких недоліків на результат дисциплінарного провадження.

88. З огляду на встановлені обставини Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 до ВРП про визнання протиправним та скасування її рішення.

Керуючись статтями 266 341 344 355 356 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Вищої ради правосуддя від 16 липня 2020 року № 2168/0/15-20 «Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 13 березня 2020 року № 747/1дп/15-20 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Господарського суду Сумської області ОСОБА_1 » залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді