Відлік строку позовної давності при поділі майна колишнього подружжя через суд починається з моменту порушення права одного із співвласників іншим, а не датою розірвання шлюбу (ВС/КЦС, у справі № 203/304/17 від 06 листопада 2019 р.)

Фабула судового акту: Часто буває так, що подружжя розлучається але із вирішенням питання поділу спільно нажитого майна затягує. Точніше затягує із судом про вирішення спору про поділ такого майна. Тобто той на кого майно записане вважає, що це залишається його майном, а той на кого не записано – багатіє думкою про судовий позов. Така ситуація може тривати роками…

Юридичне питання тут полягає в тому, коли спливає строк позовної давності для звернення до суду із позовом про поділ майна подружжя після розлучення? І чи застосовується в цьому випадку загальновідомий строк у три роки?

Розповсюджена думка про те, що строк позовної давності для звернення до суду розпочинає свій відлік з дати розлучення є хибною. І через три роки придбане у шлюбі майно за спільні кошти залишається у спільній сумісній власності. Якщо нема спору. Але важливе наступне.

Наприклад, якщо співвласник, ім’я якого зазначено у Державному реєстрі прав на нерухоме майно як власника будинку, не дає іншому співвласнику користуватися цим будинком, то має місце «порушення права власності», яке підлягає захисту у суді. І тоді відлік строку позовної давності для звернення співвласника до суду розпочинається з моменту початку перешкоджання йому реалізації права власності на будинок, який стає спірним майном.

При цьому дійсно звернутися із позовом про поділ спірного майна співвласник відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України може протягом трьох років з моменту, коли йому стало відомо про перешкоджання. Після спливу трирічного строку суд згідно до ст. 267 ЦК України відмовляє співвласнику у захисті порушеного права, і фактично право співвласника на захист його права власності на будинок припиняється.

В цій справі судами першої та апеляційної інстанцій позивачу було відмовлено саме з причини пропуску ним строку позовної давності для звернення до суду із позовом про поділ спільного майна. Суди погодилися із відповідачем, що позивач знав про перешкоджання реалізації йому права власності на спірний будинок вже на наступний день після розірвання шлюбу. А оскільки він знав, то перебіг позовної давності розпочинається саме із дати коли він вперше «відчув» перешкоджання.

Проте суд касаційної інстанції скасував рішення суду апеляційної інстанції і направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 72 СК України «Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.»

ВС підкреслив, що у матеріалах справа відсутні докази, які б підтверджували, що позивач знав про перешкоджання відповідачем реалізації йому права власності на будинок, саме починаючи з наступного дня після розірвання шлюбу. Водночас відповідач для обґрунтування заяви про сплив строку позовної давності повинен довести суду, що перешкоджання розпочалося з цього моменту, а не пізніше. Чого зроблено не було. Іншими словами потрібні докази, а не лише заяви.

ВС також навів висновок ВСУ від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15: "Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності."

Аналізуйте судовий акт: Факт незвернення із позовом про розподіл майна подружжя не є підставою для припинення права власності на спільну сумісну власність (ВС/КЦС № 647/1683/15-ц від 28.02.2018)

ВП ВС відновлює презумпцію спільності права власності подружжя на майно набуте під час шлюбу навіть після розлучення (ВС ВП у справі № 372/504/17 від 21 листопада 2018р.)

Оскільки позивач не довів факт придбання частки квартири за особисті кошти, отримані від продажу успадкованої ним квартири, суд відмовив йому в позові про визнання цієї частки його особистою власністю (ВС/КЦС, справа № 334/9028/15-ц,13.03.19)

ДУРНЯ! Колегія ВС/КЦС на чолі з Луспеником поділяючи спільне майно просто переплутала позивача з відповідачем та скасувала абсолютно законне рішення суду першої інстанції (ВС/КЦС у справі № 464/7011/16-ц від 27 лютого 2019 р)

Користуйтеся консультацією: Позовна давність при поділі майна подружжя - початок відліку

"Цивільний" шлюб. Особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Постанова

Іменем України

06 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 203/304/17

провадження № 61-5400св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська, у складі судді Католікяна М. О., від 20 листопада 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Свистунової О. В., від 06 лютого 2019 року.

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Свої вимоги позивач мотивував тим,що він із ОСОБА_2 перебував у шлюбі з вересня 2007 року по вересень 2013 року. Від шлюбу сторони мають малолітню дитину. За час шлюбу сторони придбали 18/100 часток будинку АДРЕСА_1 . Наразі виникла необхідність у поділі спільного майна, оскільки відповідач заперечує його право на це майно. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом про визнання за ним права власності на 9/100 часток будинку АДРЕСА_1

Із урахуванням зазначеного, позивач просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв`язку із пропуском позивачем строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якої було заявлено відповідачем. За спірними правовідносинами початок перебігу позовної давності розпочався 07 грудня 2013 року (наступного дня після того, як позивач довідався про розірвання шлюбу) і закінчився відповідно 06 грудня 2016 року, а із цим позовом позивач звернувся 26 січня 2017 року. При цьому юридично значущим чинником є те, що про порушення свого права позивач дізнався ще під час шлюбу, коли одразу після придбання спірного майна відповідач стала перешкоджати йому користуватися та володіти цим майном. Факт перешкоджання позивачеві у реалізації права власності на спірне майно підтверджується змістом позовної заяви про поділ майна подружжя, поданої 29 січня 2014 року у цивільній справі № 203/594/14-ц.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2017 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом із пропуском строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , просить рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2019 рокускасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні спору судами неправильно застосовано положення частини другої статті 72 СК України, частини четвертої статті 267 ЦК України. Зазначає, що про порушення свого права йому стало відомо лише 29 січня 2014 року, коли відповідач повідомила йому, що повністю позбавляє його доступу до їхнього житлового будинку. У той же день позивачем було подано до суду позов про поділ майна подружжя, який у подальшому було повернуто позивачу, оскільки він не усунув недоліки позовної заяви. Позивач не усував недоліки у своєму позові, який було подано до суду у січні 2014 року, у зв`язку із тим що ОСОБА_2 змінила своє рішення і була досягнута домовленість про те, що позивач може спокійно користуватися домоволодінням, і воно залишиться у спільній власності назавжди. Свідки підтвердили, що вони бачили позивача у спірному будинку у 2014, 2015, 2016 роках, що підтверджує той факт, що він мав можливість ним вільно користуватися.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

05 липня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя призначено до судового розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 посилається на те, що при вирішенні спору судами правильно встановлено фактичні обставини справи, обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 28 вересня 2007 року між ОСОБА_1 , який є громадянином Російської Федерації, та ОСОБА_2 було укладено шлюб (а. с. 4 - 11).

Відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 від 23 січня 2008 року у сторін по справі народився син, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 12).

04 вересня 2012 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу частки домоволодіння, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Баден А. Є. і зареєстрований у реєстрі за № 828, за яким остання придбала 18/100 часток будинку АДРЕСА_1 (а. с. 51, 53).

25 березня 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу. Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 квітня 2013 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2013 року, у задоволенні позову було відмовлено (справа № 203/2094/13-ц).

01 липня 2013 року ОСОБА_2 повторно звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу. Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 вересня 2013 року у справі № 203/4194/13-ц шлюб, укладений між сторонами, було розірвано. Рішення набрало законної сили 08 жовтня 2013 року (а. с. 85).

Про розірвання шлюбу ОСОБА_1 довідався 06 грудня 2013 року, про що свідчить подана ним заяви про перегляд заочного рішення у справі № 203/4194/13-ц.

29 січня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про поділ майна подружжя, а саме: 18/100 часток будинку АДРЕСА_1 . Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2014 року у справі № 203/594/14-ц позовну заяву було визнано неподаною та повернуто позивачеві.

28 квітня 2017 року до суду першої інстанції ОСОБА_2 подано заяву про застосування строку позовної давності (а. с. 83-84).

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 60 Сімейного кодексу Українивизначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

У частині другій статті 72 СК України та пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Отже, початком перебігу позовної давності встановлено день, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.

Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15).

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ухвалюючи постанову про залишення рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд не враховав правову позицію, висловлену у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15, дійшов передчасного висновку про те, що відлік позовної давності слід відраховувати з 07 грудня 2013 року, тобто з наступного дня після того, як позивач довідався про розірвання шлюбу.

Висновок апеляційного суду про те, що про порушення свого права позивач дізнався ще під час шлюбу, коли одразу після придбання спірного майна відповідач стала перешкоджати йому користуватися та володіти цим майном, не підтверджено належними доказами. Матеріли справи не містять позовної заяви про поділ майна подружжя, поданої позивачем 29 січня 2014 року у цивільній справі № 203/594/14-ц, на яку посилався апеляційний суд. Апеляційним судом належним чином не перевірено та не встановлено момент виникнення спору між колишнім подружжям щодо набутого під час шлюбу нерухомого майна.

Вказане свідчить, що висновки апеляційного суду не ґрунтуються на досліджених судом доказах.

У відповідності до частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

З урахуванням встановлених обставин, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно об`єктивно дослідити вказані у цій постанові докази в сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку як доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович