Автор не вказаний
6
0
8481
1 лютого 2018 року колегія суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду ухвалила постанову, в якій роз’яснила поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві.
Це поняття включає повноваження суду обирати між законними альтернативами та діяльність суду з вирішення спірних правових питань.
Такі повноваження суду мають виходити із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин ситуації, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають:
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»).
ЄСПЛ у своїх рішеннях зазначає, що визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів повинно відповідати принципу верховенства права.
За результатами відповідного касаційного розгляду ухвалу суду апеляційної інстанції залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Аналізуйте судовий акт: Невідкриття матеріалів НСРД, у тому числі і ухвал суду про надання дозволу на їх проведення стороні захисту в порядку ст. 290 КПК є підставою для визнання таких доказів недопустимими (ВСУ від 16.03.2017 № 5-364кс16)
Постанова
Іменем України
01 лютого 2018 року
м. Київ
справа № 634/609/15-к
провадження № 51-658 км 17
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючого Щепоткіної В. В.,
суддів Кишакевича Л. Ю., Остапука В. І.,
за участю:
секретаря судового засідання Буланова О. П.,
прокурора Кравченко Є.С.,
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Пресс Г. С., котра брала участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 07 березня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015220420000225, за обвинуваченням
ОСОБА_1, громадянина України, котрий народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року в с. Антонівка Шполянського району Черкаської області, проживає на АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимий, останнього разу 12 листопада 2012 року Сахновщинським районним судом за ч. 1 ст. 304, ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років; звільнений 17 жовтня 2014 року на підставі ст. 2 Закону України «Про амністію у 2014 році», у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 122 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Сахновщинського районного суду Харківської області від 14 березня 2016 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців; за ч. 1 ст. 122 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК.
Цим вироком також засуджено ОСОБА_2, судові рішення щодо якого у касаційному порядку не оскаржено.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 01 березня 2015 року приблизно о 22.00 год., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння в домоволодінні, розташованому на АДРЕСА_2, в ході сварки умисно завдав ОСОБА_3 декілька ударів кулаком в обличчя, заподіявши потерпілому середнього ступеню тяжкості тілесні ушкодження.
03 квітня 2015 року приблизно о 15.00 год. ОСОБА_1, діючи повторно, за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_2, з метою незаконного заволодіння чужим майном проник на територію домоволодіння у АДРЕСА_3, звідки таємно викрав належне ОСОБА_4 майно на суму 280, 90 грн.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 07 березня 2017 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі з доповненнями прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. На думку прокурора, положення ст. 75 КК до ОСОБА_1 застосовані неправильно, що призвело до м'якості призначеного йому покарання. В порушення вимог ст. 419 КПК апеляційний суд належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги прокурора, правильної оцінки їм не дав та безпідставно залишив без зміни вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_1 покарання, чим істотно порушив кримінальний процесуальний закон.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Кравченко Є.С. вважала касаційну скаргу обґрунтованою і просила її задовольнити.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 3 ст. 185 і ч. 1 ст. 122 КК у касаційній скарзі не оспорюються.
Зі змісту скарги убачається, що прокурор фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Що стосується доводів прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і м'якість призначеного ОСОБА_1 покарання у зв'язку з безпідставним звільненням засудженого на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням, то вони не можуть вважатися обґрунтованими.
Мотивуючи своє рішення про призначення ОСОБА_1 покарання, суд врахував тяжкість вчинених злочинів, які є відповідно тяжким та злочином середньої тяжкості, дані про особу винного, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності, один із злочинів вчинив у стані алкогольного сп'яніння, при цьому характеризується позитивно, визнав вину, має постійне місце проживання.
Повною мірою врахувавши вказані обставини, суд призначив засудженому покарання за ч. 3 ст. 185 та ч. 1 ст. 122 КК, яке не є мінімальним у межах санкцій вказаних норм, та за сукупністю злочинів застосував принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим.
Разом з тим, зваживши на обставини, що пом'якшують покарання засудженого - щире каяття та сприяння слідству, незначну вартість викраденого майна, відсутність жодних претензій до засудженого з боку потерпілих, а також другорядну роль кари як мети покарання, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства та на підставі ст. 75 ККзвільнив його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки, який є достатнім для того, щоб засуджений в умовах здійснення контролю за його поведінкою довів своє виправлення.
Таке покарання, на переконання колегії суддів, є співмірним протиправному діянню, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів і не може вважатися явно несправедливим внаслідок м'якості чи недостатнім для досягнення мети покарання.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ній доводи, які є аналогічними доводам касаційної скарги, та визнав їх необґрунтованими, навівши належні й достатні мотиви спростування.
При прийнятті відповідного рішення апеляційний суд також врахував і те, що засуджений працює і має на утриманні малолітню доньку ІНФОРМАЦІЯ_2.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Переконливих доводів, які б спростовували висновки місцевого й апеляційного судів в частині призначеного покарання, а також свідчили б про неможливість виправлення засудженого без відбування покарання у виді позбавлення волі, прокурор у касаційній скарзі не навів.
За таких обставин, касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, колегія суддів
ухвалила:
Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 07 березня 2017 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
В.В. Щепоткіна Л.Ю. Кишакевич В.І. Остапук
Переглядів
Коментарі
Переглядів
Коментарі
Отримайте швидку відповідь на юридичне питання у нашому месенджері, яка допоможе Вам зорієнтуватися у подальших діях
Ви бачите свого юриста та консультуєтесь з ним через екран , щоб отримати послугу Вам не потрібно йти до юриста в офіс
Про надання юридичної послуги та отримайте найвигіднішу пропозицію
Пошук виконавця для вирішення Вашої проблеми за фильтрами, показниками та рейтингом
Переглядів:
11121
Коментарі:
0
Переглядів:
579
Коментарі:
0
Переглядів:
518
Коментарі:
0
Переглядів:
997
Коментарі:
0
Переглядів:
681
Коментарі:
0
Переглядів:
861
Коментарі:
0
Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.
Повний текстПриймаємо до оплати
Copyright © 2014-2024 «Протокол». Всі права захищені.