Усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини: як бути батьком під час війни

Спілкування та участь батьків в житті дитини є вкрай важливими для їх гармонійного розвитку. Згідно із законодавством України обоє батьків мають рівні права та обов’язки щодо виховання та спілкування з дитиною. Розлучення батьків або ж їх окреме проживання жодним чином не впливає на обсяг їх прав та обов’язків щодо дитини.

Важливо, щоб той із батьків, з яким проживає дитина, не обмежував процес спілкування та виховання дитини батьком або ж матір’ю, які живуть окремо. Цю можливість передбачено законом, окрім, звісно, випадків, коли це може нашкодити самій дитині.

Але чи працює це в реальному житті? На жаль, на практиці трапляється дуже багато ситуацій, коли рівними правами та обов’язками батьків нехтують і незаконно обмежують спілкування з дитиною. Річ у тім, що в реальному житті більше можливостей до зловживань і маніпуляцій саме у того з батьків, з ким дитина проживає. Зазвичай такі ситуації виникають у результаті неприязні, суперечок та особистих почуттів, які виникають між батьками, що робить мало можливим раціональне вирішення конфлікту та шкодить самій дитини.

Повномасштабне вторгнення зумовило нові виклики для батьків у вихованні та спілкуванні з дітьми, які живуть окремо. Спрощена процедура перетину кордону, переміщення всередині країни та втрата зв’язку з тимчасово окупованими територіями – це лише деякі з моментів, що ускладнюють ситуацію і дозволяють порушувати права іншого з батьків.

У цій статті ми розглянемо, якими є юридичні шляхи усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини, чи та як працюють вони на практиці, а також проаналізуємо, як повномасштабне вторгнення ускладнило процес забезпечення батькам реалізації їхнього права на спілкування з власною дитиною.

Згадайте новину: При визначенні способів участі батька у вихованні дитини, яка перебуває за кордоном, суд може відстрочити виконання рішення в частині особистих зустрічей до закінчення воєнного стану, передбачивши спілкування в режимі відеозв'язку – КЦС ВС

Що каже законодавство стосовно прав дітей та батьків?

Право батьків, які проживають окремо, на участь у вихованні дітей та спілкування з ними гарантовано законодавством України, а саме статтями 141, 153 та 157 Сімейного Кодексу України. Ці права також захищені Конвенцією про права дитини, схваленою Генеральною асамблеєю ООН в 1989 році, яка була ратифікована Верховною Радою України в 1991 році.

Отже, законодавство України чітко вказує на те, що кожен із батьків, незалежно від взаємин між ними, спільного чи окремого проживання та сімейного стану, має право спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні.

Але що ж робити, якщо все-таки виникають перешкоди у спілкуванні з дитиною та її вихованні?

Юридичні заходи впливу, якщо один із батьків обмежує спілкування з дитиною

Якщо один із батьків таки обмежує спілкування дитини з батьком чи матір’ю, що живуть окремо, законодавство України пропонує такі механізми впливу на ситуацію:

• спроба вирішення конфлікту у досудовому порядку шляхом переговорів та/або уклавши договір щодо здійснення батьківських прав та виконання зобов’язань тим з батьків, хто живе окремо від дитини;
• звернення до органу опіки та піклування щодо отримання відповідного рішення, в якому буде прописано порядок зустрічей з дитиною;
• звернення до суду з позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною;
• звернення до суду із заявою про забезпечення позову до рішення суду, щоб не втрачати контакт з дитиною, поки йтиме судовий процес.

Користуйтеся консультацією: Як домогтися виконання встановленого порядку побачення з дитиною (мати перешкоджає)

Вирішення шляхом переговорів та укладанням договору

Звісно, усі суперечки та конфлікти оптимально вирішувати у досудовому порядку, не втягуючи в цей процес дітей. Тож, якщо діалог між батьками все ж можливий, гарною опцією може бути вирішення суперечки шляхом переговорів та знаходження мирного вирішення проблеми.

Таким рішенням може бути укладання договору щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим із них, хто проживає окремо від дитини, що передбачено частиною 4 статті 157 Сімейного кодексу України.

В договорі може бути встановлено час зустрічей з дитиною, визначено порядок матеріальної участі в утриманні дитини тим з батьків, хто проживає окремо, а також описані інші питання, пов’язані з дитиною. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

У разі ігнорування умов договору той з батьків, хто його не виконує, зобов’язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, заподіяну іншому з батьків.

Але, на жаль, не завжди вдається прийти до рішення мирним шляхом, оскільки сторони часто негативно налаштовані один до одного і не відкриті до діалогу. В таких випадках доцільно залучати третю сторону, як-от, наприклад, органи опіки та піклування.

Користуйтеся консультацією: Протиправна поведінка одного з батьків щодо обмеження спілкування з дитиною іншого із батьків

Звернення до органу опіки та піклування

Згідно зі статтею 158 Сімейного кодексу України батьки, яким перешкоджають у спілкуванні та вихованні дитини, мають право звернутися до органу опіки та піклування з відповідною заявою, щоб визначити способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею.

У разі відповідного звернення орган опіки та піклування має право перевіряти умови життя батьків дитини, їхнє ставлення до дитини, та інші обставини, що мають значення. Після дослідження всіх обставин, орган опіки та піклування складає висновок, на підставі якого приймається рішення про встановлення порядку участі батьків, які проживають окремо, у вихованні дитини, характер, місце, час, тривалість спілкування, іноді встановлюються особливі умови, за яких воно має здійснюватися.

Рішення органу опіки та піклування є обов’язковим для виконання батьками.

Проте на практиці рішення органу опіки та піклування має меншу силу і можливості для контролю за його виконанням, ніж рішення суду. Водночас така процедура може послужити додатковим доказом або підставою в суді у випадку правильної фіксації перешкод у спілкуванні для їх подальшого усунення.

Крім того, законодавством України передбачена можливість притягнення винної особи до адміністративної відповідальності за невиконання встановленого розпорядженням органу опіки та піклування графіка.

Користуйтеся консультацією: Виконання рішення українського суду про встановлення порядку та способу спілкування (контакт, доступ) з дитиною одного з батьків (інших законних представників) за кордоном

Позов до суду

Одним із найбільш поширених шляхів усунення перешкод у спілкуванні батьків із дитиною є звернення з позовом до суду. До цього варіанту краще (але не обов’язково) вдаватися, якщо мирним шляхом і діалогом питання точно не вдається вирішити або ж якщо той з батьків, з ким проживає дитина, ухиляється від виконання розпорядження органу опіки та спілкування.

У такому випадку згідно зі статтею 159 Сімейного кодексу України той з батьків, хто проживає окремо і не має змоги спілкуватися з дитиною, має право звернутися до суду з позовом щодо усунення перешкод.

Під час судового розгляду береться до уваги ставлення обох батьків до дитини та виконання ними своїх обов’язків, їхня участь у вихованні, вік, стать дитини, її прихильність до батьків, стан здоров’я дитини та інші важливі фактори. Крім того, суд також бере до уваги поведінку батьків, стан їхнього здоров’я, наявність шкідливих звичок тощо.

До уваги насамперед беруться інтереси самої дитини, також суд враховує її прихильність та думку щодо спілкування з батьками (якщо це дозволяє вік). Результатом судового процесу є винесення рішення щодо участі одного з батьків (формат, місце та час спілкування) у вихованні та спілкуванні з дитиною.

Наприклад, в деяких випадках суд може зупинитися на форматі спілкування з дитиною, де є обов’язковою присутність того з батьків, з ким проживає дитина. Це може бути зумовлено інтересами дитини, її побажаннями, або особливостями емоційного стану.

Рішення суду є обов’язковим для виконання кожною зі сторін. У разі його невиконання тим з батьків, з ким проживає дитина, позивач може звернутися до державного виконавця для відкриття виконавчого провадження та вжиття заходів щодо примусового виконання рішення.

У разі ескалації та подальшого ухиляння суд може прийняти рішення щодо передання дитини на постійне проживання позивачу та зобов’язати особу, яка ухиляється від виконання рішення суду, відшкодувати матеріальну та моральну шкоду тому з батьків, хто проживає окремо.

Користуйтеся консультацією: Як військовослужбовцю зменшити розмір аліментів на дитину

Заява про забезпечення позову для спілкування до ухвалення судом рішення

Досить частою є ситуація, коли той з батьків, кому перешкоджають у спілкуванні з дитиною, не має змоги контактувати з дитиною аж до прийняття відповідного рішення судом. У випадках, коли судовий процес є тривалим або ж затягується навмисно однією зі сторін, відсутність спілкування може бути критичною у побудові стосунків та емоційного зв’язку з дитиною у того з батьків, хто проживає окремо.

До того ж відновлення спілкування з дитиною після відповідного рішення суду також може бути ускладнене тим, що один з батьків та дитина тривалий час не спілкувалися.

Щоби зберегти емоційний контакт з дитиною протягом розгляду справи, рекомендованим є звернення до суду із заявою про забезпечення позову до винесення рішення суду. Таким чином, позивачеві необхідно просити суд встановити тимчасовий графік та формат спілкування з дитиною, який буде зберігатися до винесення рішення.

Правова позиція Верховного Суду щодо таких випадків, де можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення спілкування з малолітньою дитиною, сфокусована на сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з тим із батьків, у кого зараз наявні перешкоди в спілкуванні.

До прикладу, декілька з постанов ВС: 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19, 17 травня 2021 року у справі № 761/25101/20, 15 вересня 2021 року у справі № 752/6099/20, 26 жовтня 2022 року у справі № 752/1253/22, 16 березня 2023 року у справі № 520/13963/17, 16 серпня 2023 року у справі № 331/24/22, 05 грудня 2023 року у справі № 490/2077/23.

Крім того, <a data-cke-saved-href="https://hudoc.echr.coe.int/eng#" href="https://hudoc.echr.coe.int/eng#" rel="nofollow" %7b%22itemid%22:%5b%22001-191243%22%5d%7d"="">Європейський суд з прав людини також наголошує на необхідності та важливості контакту дитини з кожним із батьків під час судового процесу та за відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини.

Що ж змінилось із початком повномасштабного вторгнення?

На жаль, юридичні заходи впливу, описані вище, не завжди працюють на практиці, адже у відносинах завжди залишається місце ірраціональній поведінці батьків, почуттям та агресії, які досить часто переважають над бажаннями та потребами дитини.

Початок повномасштабного вторгнення додав нових викликів та перешкод до врегулювання спорів між батьками щодо можливості брати участь у спілкуванні та у вихованні власної дитини.

В умовах воєнного стану українське законодавство розширило перелік осіб, з якими дитина може виїхати за кордон, та спростило процедуру перетину кордону – з 24 лютого 2022 року дитина може покинути країну без нотаріальної посвідченої згоди одного з батьків.

Таке рішення, звісно, є обґрунтованим та зумовленим забезпеченням безпеки дітей, але водночас воно створило чимало ситуацій, де права того з батьків, який залишився в Україні, є порушеними. Передусім це стосується чоловіків, які не мають змоги покинути країну, щоб відновити спілкування з дітьми, яких без їхньої згоди вивезли за кордон матері.

Міжнародне викрадення дітей. Які ж механізми для вирішення таких ситуацій пропонує держава?

Якщо дитина вже незаконно перебуває за кордоном (у випадку, коли мати самостійно прийняла рішення про виїзд з дитиною за межі території України без згоди на це батька, або ж не повернулась у встановлений термін за умови надання відповідної згоди на виїзд дитини на певний період часу після його спливу), то батько має змогу звернутися до Міністерства юстиції України і залежно від їхніх цілей та обставин домагатися або забезпечення спілкування з дитиною за кордоном, або її повернення (в такому випадку можливо також звернення і до суду). Під час повномасштабного вторгнення рішення щодо повернення дитини до України є досить непоширеним, оскільки перебування тут несе безпосередню небезпеку для життя і здоров’я дитини.

Питання забезпечення реалізації права доступу до дитини або її повернення з-за кордону регулюється Порядком виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей. Наразі в практиці Верховного Суду є чимало рішень на користь того з батьків, чиї права на спілкування та виховання дитини порушили, вивізши дитину за кордон.

Отже, у таких випадках (особливо це стало актуально під час повномасштабного вторгнення та масового виїзду матерів з дітьми за кордон) поширеним рішенням суду є встановлення графіка щодо онлайн-побачень та спілкування з дитиною через відеозв’язок чи інші засоби, якими можна зв’язатися з дитиною. Наприклад, як у справі, де Рівненський апеляційний суд зобов’язав матір, яка розлучилась із чоловіком та виїхала за кордон, організовувати батькові спілкування з дітьми через відеозв’язок.

І все ж на практиці рішення судів виконуються не завжди, на жаль. Тож, якщо попри рішення суду онлайн-зв’язок з дитиною не забезпечується, судове рішення скеровується до Мін’юсту. І далі Міністерство юстиції повинно розпочати співпрацю з консульством та державними органами країни, де перебуває дитина, щоб забезпечити виконання рішення суду.

Здавалось би, враховані різні сценарії, але насправді процедура вирішення таких спорів під час війни потребує значного опрацювання, адже не враховує найголовніше – небажання викрадачів дитини виконувати рішення суду та бажання уникнути відповідальності будь-яким способом.

Випадок із практики

В одній з моїх останніх довготривалих справ, а саме у справі Д. Яковенка (клієнт дав письмову згоду на поширення його персональних даних та дозвіл на зазначення деталей його справи), склалася досить складна ситуація для батька малолітньої дитини, яку незаконно не повернули до України після поїздки за кордон та повністю заблокували можливість спілкування.

Свого часу під натиском та погрозами матері про повне обмеження спілкування із сином батько, громадянин Д. Яковенко, була надана згода на виїзд дитини з матір’ю за кордон (в обмежений перелік країн та на чітко визначений строк). Згоду було надано за проханням матері з’їздити з дитиною на спільний відпочинок у сусідні країни, оскільки під час розлучення було погоджено, що дитина надалі залишається проживати з батьком, а мати планує переїхати до Канади, це відбувалося ще до 24 лютого 2022 року. Таким чином мати з дитиною виїхали з країни в середині лютого 2022 року та у зв’язку з початком повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну не повернулись ні у визначений термін, ні пізніше (навіть незважаючи на те, що з-під Києва вже були відкинуті ворожі війська, в регіоні стало безпечно та велика кількість людей вже повернулась в Україну). За наявною в нашої сторони інформацією, мати забрала дитину із собою до Канади.

Нерегулярне та рідке спілкування з дитиною відбувалося лише за бажанням матері і тільки за умов її “гарного настрою”, незважаючи на інтереси та бажання самої дитини та прохання батька про розумний час спілкування, до звернення батька Д. Яковенка до суду відносно питання повернення дитини в Україну.

Після близько року спроб налагодити спілкування мирно не лишилось інших опцій, окрім як звернення до суду. Після чого мати взагалі перестала йти на контакт щодо питання спілкування батька з дитиною, навіть більше – повністю заблокувала батька дитини в телефоні та месенджерах, фактично відрізавши будь-які можливості для нього спілкуватись із дитиною (враховуючи вік дитини, в неї ще не було особистого телефону, а намагання батька подарувати дитині планшет двічі завершувалось поверненням відправленої посилки). При цьому мати дитини першою вдалася до комунікації через суд, подавши позов на сплату аліментів батьком, який до цього виплачував аліменти добровільно і без затримок.

Єдиний спосіб комунікації, який був залишений батьку, – листування за допомогою електронної пошти, яке було більше формальністю, щоби продемонструвати в майбутньому суду її намір врегулювати питання. Фактично майже всі листи батька лишались або ж без конструктивної відповіді щодо намагання ситуацію вирішити та домовитись, або ж без жодної відповіді взагалі.

Обмежений у спілкуванні з дитиною, батько не мав жодних інших опцій, крім звернення до суду з позовом про встановлення графіка участі у вихованні дитини та усунення перешкод, створених матір’ю.

В процесі судового розгляду ми зіштовхнулись із певними перепонами. По-перше, це штучні спроби затягування процесу з боку матері та її представника, які намагались це зробити будь-якими способами:

• наполягали на відеоконференції, усвідомлюючи неможливість суду забезпечити цей формат через обмежену кількість спеціально облаштованих залів судових засідань;
• просили відкласти засідання через те, що відеоконференцію не погоджено, а адвокат матері не може забезпечити свою участь у засіданні через те, що проживає за межами Києва та не може дістатись до місця проведення засідання (водночас всі клопотання були відправлені адвокатом матері з одного з найближчих територіально до суду поштових відділень, а в одному випадку адвокат матері ледь не за пів години до судового засідання зареєстрував тотожну за текстом заяву про відкладення засідання через канцелярію суду, розташовану в 20 м від зали засідання);
• мати дитини жодного разу не з’явилась на судові засідання в режимі відеоконференції, хоч її явка була визнана обов’язковою судом для надання пояснень;
• весь судовий процес сторона матері надавала заяви, що мати постійно сприяла спілкуванню дитини з батьком та створювала для цього всі необхідні умови, хоча жодного фактичного доказу стороною матері не було надано. Водночас нами було зафіксовано, що батько мав можливість востаннє поспілкуватись з дитиною на її день народження у 2023 році.

Водночас під час судового розгляду ми зіштовхнулись і з перепонами у формуванні графіка спілкування спільно з органом опіки і піклування, а саме орган опіки і піклування надав висновок про неможливість надати свої рекомендації відносно графіка, оскільки «дитина перебуває поза межами району, міста, країни, а тому в органу відсутня компетенція рекомендувати графік». Таким чином, орган опіки та піклування переклав відповідальність на суд, хоча чимало інших районних органів опіки та піклування у тотожних випадках все ж таки надавали свої рекомендації щодо графіка.

Як результат судового розгляду, нам вдалось відстояти позицію батька та отримати розгорнутий та оптимальний графік (встановлений рішенням суду), яким регламентовано участь батька у вихованні та спілкуванні з дитиною як під час перебування дитини в Україні, так і за кордоном. Наразі виконавчі документи пред’явлені до виконання, проте саме виконання рішення ускладнене перебуванням матері (боржника у виконавчому провадженні) за кордоном, і тому не виключене подальше звернення батько відповідно до процедур виконання рішення українського суду за кордоном.

За час своєї практики я бачив дуже багато різних випадків, де правами батьків зловживають, але у цій конкретній справі питання досягнення справедливості та відповідальності винних вийшло на новий рівень, адже громадянин Д. Яковенко – це приклад турботливого та небайдужого батька, який не шкодує зусиль, щоб мати можливість дбати про дитину, спілкуватися з нею та не залишати її без любові батька. Найприкріше у цій справі, що через незрозумілі амбіції та емоції матері та її небажання забезпечувати спілкування з батьком страждає більше за все дитина, якій необхідна повноцінна участь обох батьків у її житті та вихованні.

Проблематика у забезпеченні виконання рішень з усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини через прогалини у чинних процедурах була, на жаль, присутня ще до початку війни, але реаліями сьогодення ця проблема лише посилилась, масштабувалась і вимагає корегування нашого законодавства.

Автор статті: Платон Даниленко, адвокат АО «ЕКСПАТПРО»

Джерело: ЮП