УХВАЛА

09 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 523/7609/17

Провадження № 14-70цс21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Штелик С. П.,

суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор'євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л.

М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В.,

перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", ОСОБА_1, закритого акціонерного товариства "ОТП Банк", третя особа - ОСОБА_2, про визнання недійсним договору іпотеки та скасування записів про державну реєстрацію та обтяження

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 07 вересня 2018 року у складі судді Шепітка І. Г. та постанову Одеського апеляційного суду від 26 червня 2019 року у складі колегії суддів

Журавльова О. Г., Комлевої О. С., Кравця Ю. І.

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2017 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (ТОВ "ОТП Факторинг Україна"), ОСОБА_1, закритого акціонерного товариства "ОТП Банк" (далі - ЗАТ "ОТП Банк"), третя особа - ОСОБА_2, про визнання недійсним договору іпотеки та скасування записів про державну реєстрацію та обтяження.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 під час укладення іпотечного договору не мала необхідний обсяг правомочностей власника спірного майна,

а тому позивач просив: визнати недійсним договір іпотеки, укладений між

ОСОБА_1 та ЗАТ "ОТП Банк" 14 серпня 2007 року, яким передано в іпотеку нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 220,9 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1; скасувати запис про державну реєстрацію іпотеки спірного нежитлового приміщення, під номером запису про іпотеку 16288663; скасувати запис про державну реєстрацію обтяження спірного нежитлового приміщення, під номером запису про обтяження 5479182; вирішити питання щодо судових витрат.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 07 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 26 червня 2019 року, позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задоволено.

Визнано недійсним договір іпотеки, укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ "ОТП Банк" 14 серпня 2007 року, яким передано в іпотеку нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 220,9 кв. м, що розташоване за адресою:

АДРЕСА_1.

Скасовано запис про державну реєстрацію іпотеки нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 220,9 кв. м, що розташоване за адресою:

АДРЕСА_1, під номером запису про іпотеку 16288663.

Скасовано запис про державну реєстрацію обтяження нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 220,9 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, під номером запису про обтяження5479182. Вирішено питання щодо судових витрат.

Рішення судів мотивовано тим, що ОСОБА_1 під час укладення іпотечного договору не мала необхідний обсяг правомочностей власника спірного майна, тому не була уповноважена на розпорядження ним. ТОВ "ОТП Банк" не доведено, що позивач міг дізнатися раніше про укладення договору іпотеки щодо спірного нерухомого майна, оскільки звертаючись з цим позовом Департамент комунальної власності Одеської міської ради посилався на інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28 березня 2017 року, з якої Департаменту стало відомо, що вказаний об'єкт комунальної власності є предметом іпотеки відповідно до оспорюваного іпотечного договору від 14 серпня 2007 року.

У серпні 2019 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно не з'ясовано обставини справи, оскільки договір купівлі-продажу на момент укладання іпотечного договору був чинним, право власності на спірне приміщення зареєстровано за ОСОБА_1. Крім того, судом не застосовано позовну давність за заявою ТОВ "ОТП Факторинг Україна".

У жовтні 2019 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що оскаржені рішення

є законними і обґрунтованими, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року зазначену справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до частини 3 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.

Частинами 1 та 4 статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у Частинами 1 та 4 статті 404 ЦПК України.

У спірних правовідносинах суди встановили, що нежитлове приміщення першого поверху загальною площею 220,9 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 передано в оренду приватному підприємцю ОСОБА_3 за договором оренди нежитлового приміщення № 12/96 від 03 березня 2006 року, укладеним з Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (далі - Представництво) та є об'єктом комунальної власності територіальної громади м. Одеси.

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 19 вересня

2006 року по справі № 2-4902 за позовом ОСОБА_3 до Одеської міської ради про визнання права власності за ОСОБА_3 визнано право власності на нежитлове приміщення площею 220,9 кв. м, розташоване за адресою:

АДРЕСА_1.

07 травня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 220,9 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

14 серпня 2007 року між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту, посвідчений приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Іллічовою Н. А., який забезпечений договором іпотеки від 14 серпня 2007 року. Предметом зазначеного договору є нежитлове приміщення першого поверху загальною площею 220,9 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Право вимоги щодо спірного об'єкту нерухомості передано відповідно до договору купівлі-продажу прав вимоги ТОВ "ОТП Факторинг Україна".

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 30 травня 2007 року заочне рішення від 19 вересня 2006 року скасовано. Ухвалою від 24 липня 2007 року провадження по справі закрито, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та роз'яснено, що з зазначеним позовом слід звертатися до господарського суду.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2010 року по справі № 2-1129/2010 рік позовні вимоги Представництва задоволені, договір купівлі-продажу від 07 травня 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, визнаний недійсним, майно витребуване у ОСОБА_1.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 09 березня 2011 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 07 липня 2011 року зазначене рішення залишене без змін.

Відповідно до рішення Одеської міської ради від 31 січня 2011 року № 273-VI "Про затвердження виконавчих органів, загальної чисельності апарату Одеської міської ради" було змінено найменування виконавчого органу з Представництва на Департамент комунальної власності Одеської міської ради.

Згідно положення "Про Департамент комунальної власності Одеської міської ради", що затверджене рішенням Одеської міської ради від 28 лютого 2011 року № 384-VI, Департамент комунальної власності Одеської міської ради

є правонаступником Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради.

Обґрунтовуючи підставу для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначила про необхідність відступу від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у складі колегій суддів Касаційного господарського суду у постановах від 11 березня 2020 року у справі № 904/5903/18 та від 26 червня 2018 року у справі № 910/19633/17, вказати, що якщо на момент укладення договору іпотеки власником майна переданого в іпотеку згідно даних реєстру речових прав на нерухомістьбув іпотекодавець, іпотекодержатель покладався на відповідні дані і обставин щодо його недобросовісності при укладенні такого договору суди не встановили, підстави для визнання недійсним договору іпотеки відсутні.

Зокрема колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначала, що наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Оскільки на момент укладення договору іпотеки згідно даних реєстру речових прав на нерухомість ОСОБА_1 була власником нежитлового приміщення переданого в іпотеку,

а іпотекодержатель покладався на відповідні дані, обставин щодо недобросовісного іпотекодержателя суди у цій справі не встановили, підстав для визнання недійсним договору іпотеки, а також похідних вимог щодо скасування записів про державну реєстрацію та обтяження, немає. Разом з тим, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 червня 2018 року у справі № 910/19633/17 та постанові від 11 березня 2020 року у справі № 904/5903/18 вказано про наявність підстав для визнання недійсними спірних угод, оскільки на момент укладення правочинів щодо забезпечення виконання зобов'язань нерухомим майном іпотекодавці не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Аналіз вказаних постанов Касаційного господарського суду свідчить, що підставою для недійсності вказано (а) суперечність положенням статті 5 Закону України "Про іпотеку" та (б) відсутність обсягу цивільної дієздатності. При цьому відсутній аналіз щодо допустимості/недопустимості врахування добросовісності іпотекодержателя.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, мотиви, з яких справу передано для розгляду, Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для прийняття справи до свого розгляду, з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 червня 2018 року у справі № 910/19633/17 вказано, що "як встановлено судами, позивачем в обґрунтування обставин щодо визнання спірних іпотечних договорів недійсними доведено, що договір міни від 13 серпня 2009, на підставі якого спірні об'єкти нерухомості відчужені на користь ПАТ "АКБ "Київ", а пізніше були заставлені - визнаний недійсним в судовому порядку. Тому попередні судові інстанції дійшли вірних висновків про те, що відповідачі не мали повноважень на вчинення правочинів забезпечення виконання зобов'язань нерухомим майном, належним ТОВ "Київщина-Інвест" за обставин вибуття земельних ділянок поза волею власника. Поряд із цим, згідно з приписами статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статті 215 ЦК . Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). У відповідності до частин 1 та 2 статті 203 ЦК зміст правочину не може суперечити частин 1 та 2 статті 203 ЦК , іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) й настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання недійсними спірних угод, оскільки на момент укладення правочинів щодо забезпечення виконання зобов'язань нерухомим майном, іпотекодавці не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності".

У постанові від 11 березня 2020 року у справі № 904/5903/18 Верховний Суд

у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зроблено висновок, що "предметом іпотеки може бути нерухоме майно, яке належить іпотекодавцю на праві власності, а вказаними вище рішеннями судів підтверджується, що іпотекодавцем за спірним іпотечним договором - ТОВ "ТУЛС" право власності на спірне нерухоме майно не набувалось (з огляду на визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна та витребування майна з чужого незаконного володіння в порядку визначеному статтею 388 ЦК України), судами попередніх інстанцій зроблено абсолютно правильні висновки про те, що оспорюваний іпотечний договір в частині передачі нежитлових приміщень суперечить положенням статті 5 Закону України "Про іпотеку", а тому вимоги прокурора про визнання такого Іпотечного договору недійсним є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

У спірних правовідносинах за подібних до справ № 910/19633/17 та № 904/5903/18обставин - вибуття спірного майна з володіння власника поза його волею, витребування цього майна на користь законного власника та передачі нерухомості в іпотеку неналежним іпотекодавцем, суди дійшли аналогічного висновку щодо недійсності оспорюваного договору іпотеки, зазначаючи, що ОСОБА_1 (іпотекодавець) під час укладення іпотечного договору не володіла необхідним обсягом правомочностей власника спірного майна, тому права розпорядження ним не мала.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначає про необхідність відступу від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у складі колегій суддів Касаційного господарського суду у постановах від 11 березня 2020 року у справі № 904/5903/18 та від 26 червня 2018 року у справі № 910/19633/17, посилаючись на те, що господарський суд у наведених справах та суди у цій справі не дослідили обставин щодо добросовісності іпотекодержателя при укладенні оспорюваного правочину.

При цьому колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду послалася на висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року (справа № 449/1154/14, провадження № 61-1137св18), за змістом яких "добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Суди встановили, що на момент укладення договору іпотеки ОСОБА_4 був власником житлового будинку переданого в іпотеку, була згода його дружини на укладення цього договору, інших зареєстрованих співвласників на той час не існувало. Право власності на 1/2 частку будинку за його батьком не було зареєстроване. І лише рішенням Перемишлянського районного суду 27 квітня 2015 року було визнано право власності на частки в цьому будинку як за спадкоємцями ОСОБА_4 (який помер у 2006 році) так і спадкоємцями ОСОБА_1 - батька іпотекодавця ОСОБА_4 (який помер в 2008 році). Банк, як добросовісний іпотекодержатель, який поклався на дані реєстру прав на нерухомість, про те, що ОСОБА_4 був одноособовим власником житлового будинку, і тому уклав договір іпотеки. В такій ситуації відмова у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки суперечить захисту інтересів добросовісного іпотекодержателя".

Разом з тим, у справі № 449/1154/14 на відміну від господарських справ, щодо відступу від висновків судових рішень у яких порушується питання, та обставин спірних правовідносин не встановлено факту вибуття спірного майна поза волею власника і витребування цього майна у порядку статті 388 ЦК України. Крім того, у справі № 449/1154/14 належність особи іпотекодавця оспорена після укладення іпотечного договору, а в справах № 910/19633/17, № 904/5903/18 та справі, яка переглядається у касаційному порядку, обставини відсутності в іпотекодавця обсягу правомочностей власника спірного майна існували на момент укладення договору іпотеки.

Відповідно до вимог ЦПК України Велика Палата Верховного Суду уповноважена відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів іншого касаційного суду.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

У справах № 910/19633/17, № 904/5903/18, справі, яка переглядається у касаційному порядку, порівняно із справою № 449/1154/14 суди встановили різні фактичні обставини справи, в зв'язку з чим матеріально-правове регулювання спорів є різним, а спірні правовідносини у цих справах не є подібними.

Не підтверджують необхідність відступу від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у складі колегій суддів Касаційного господарського суду у постановах від 11 березня 2020 року у справі № 904/5903/18 та від 26 червня 2018 року у справі № 910/19633/17, й посилання колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19) у справі за позовом про визнання недійсними рішень органів державної влади та місцевого самоврядування, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, визнання недійсним договору іпотеки та витребування земельної ділянки. В указаній справі вимоги про витребування спірного майна й визнання недійсним договору іпотеки заявлено одночасно, у зв'язку з чим суд вказав на ефективність судового захисту (витребування майна у порядку статті 388 ЦК України), та відсутні висновки щодо дослідження добросовісності іпотекодержателя при укладенні оспорюваного правочину, на що спрямовані мотиви відступу від висновків колегій суддів Касаційного господарського суду.

Велика Палата Верховного Суду вважає висновки про наявність підстав для передачі справи на розгляд згідно з частиною 3 статті 403 ЦПК України передчасними та недостатньо обґрунтованими.

Крім того, в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року взагалі не зазначено, від висновку щодо застосування якої норми права колегія має намір відступити.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд.

Згідно з частиною 6 статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об'єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала.

Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об'єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

За викладених обставин Велика Палата Верховного Суду повертає справу на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.

Керуючись статтею 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Повернути справу за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", ОСОБА_1, закритого акціонерного товариства "ОТП Банк", третя особа - ОСОБА_2, про визнання недійсним договору іпотеки та скасування записів про державну реєстрацію та обтяження на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С. П. Штелик Судді: В. В. Британчук В. С. Князєв Ю. Л. Власов Г.

Р. Крет І. В. Григор'єва Л. М. Лобойко М. І. Гриців О. Б. Прокопенко Д. А.

Гудима Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік Л. Й. Катеринчук В. М. Сімоненко І. В. Ткач

/підпис/ /підпис/