Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.02.2019 року у справі №2-4825/11

Ухвала

Іменем України

30 травня 2019 року

м. Київ

справа № 2-4825/11

провадження № 61-2343ск19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати

Касаційного цивільного суду: Штелик С. П., (суддя-доповідач),

Лесько А. О., Мартєва С. Ю., розглянув касаційну скаргу Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області на постанову Миколаївського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року у справі за скаргою ОСОБА_1 про скасування постанови головного державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Буділовської Олени Олександрівни про повернення виконавчого документу стягувачу,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на постанову головного державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Буділовської О. О. про повернення виконавчого документу стягувачу.

Скарга мотивована тим, що постановою головного державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Буділовською О. О. від 24 вересня 2018 року у виконавчому проваджені № ~organization0~ їй було повернуто виконавчий лист, виданий Заводським районним судом м. Миколаєва 28 квітня 2018 року на підставі пункту 4 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VII від 02 червня 2016 року, у зв'язку з несплатою авансового внеску.

Вказувала, що вона є інвалідом І групи, тому оскаржувана постанова є незаконною, оскільки державним виконавцем не було застосовано положення частини 2 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", якою інваліди І та ІІ групи звільнені від сплати авансового внеску.

Просила визнати незаконною та скасувати постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, винесену 24 вересня 2018 року у виконавчому проваджені № ~organization1~ та повернути виконавчий лист до виконавчої служби для виконання.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 08 листопада 2018 року в задоволенні скарги відмовлено.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 08 листопада 2018 року скасовано.

Скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову головного державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Буділовської О. О. від 24 вересня 2018 року про повернення виконавчого документу, виданого 28 квітня 2014 року у справі № 2/412/570/12 стягувачу ОСОБА_1 визнано неправомірною та скасовано.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року, Заводський відділ державної виконавчої служби міста Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що на державного виконавця не покладено обов'язку перевірки статусу стягувача щодо наявності групи інвалідності, що є підставою для звільнення від сплати авансового внеску з підстав, визначених статтею 26 Закону України "Про виконавче провадження". Задовольняючи скаргу ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що виконавчий документ було повернуто на підставі статті 43 Закону України "Про виконавче провадження", яка визначає умови, коли необхідне обов'язкове додаткове авансування стягувачем витрат виконавчого провадження.

Також касаційна скарга містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження постанови апеляційного суду з посиланням на те, що строк пропущено з поважних причин, оскільки вперше касаційну скаргу було подано у визначений законом строк, проте визнано неподаною у зв'язку з неналежним виконанням ухвали Верховного Суду від 19 грудня 2018 року, якою було надано строк для усунення недоліків касаційної скарги та, які не було усунуто в повному обсязі внаслідок помилкового розуміння вказаної ухвали суду щодо надання документів на підтвердження повноважень представника.

Відповідно до частин 2 , 3 статті 390 ЦПК України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених участин 2 , 3 статті 390 ЦПК України.

Зважаючи на те, що строк на касаційне оскарження пропущено з поважних причин, наявні підстави для його поновлення.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного судувважає, що підстави для відкриття касаційного провадження відсутні, виходячи з наступного.

Серед основних засад (принципів) цивільного судочинства є обов'язковість судового рішення (стаття 18 ЦПК України).

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб), що являє собою сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження", що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження", іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Відповідно частини 2 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру та рішень про забезпечення позову - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Авансовий внесок у виконавчому провадженні - це кошти, внесені стягувачем на окремий небюджетний рахунок, які використовуються виконавцем для організації та проведення виконавчих дій у спосіб та порядок, встановлений Міністерством юстиції України.

Згідно з пунктом 8 частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене пункту 4 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа.

Статтею 43 Закону України "Про виконавче провадження" визначено додаткове авансування витрат виконавчого провадження, зокрема: у разі якщо витрати на залучення до проведення виконавчих дій суб'єктів господарювання на платній основі, виготовлення технічної документації на майно, здійснення витрат на валютообмінні фінансові операції та інших витрат, пов'язаних із перерахуванням коштів, перевищують суму сплаченого авансового внеску, стягувач зобов'язаний додатково здійснити авансування таких витрат.

Після закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу авансовий внесок повертається стягувачу, якщо інше не передбачено Статтею 43 Закону України "Про виконавче провадження".

З аналізу вказаних норм можна дійти висновку, що Закон України "Про виконавче провадження" надає право державному виконавцю, при здійсненні виконавчого провадження, вимагати від стягувача здійснення додаткового авансування витрат виконавчого провадження, а у випадку відмови стягувача, не позбавлений можливості повернути виконавчий документ без виконання відповідно до пункту 4 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".

За змістом пункту 8 частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання на підставі вказаної норми здійснюється державним виконавцем за умов відсутності документа про сплату авансового внеску.

Разом із тим, частиною 2 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що від сплати авансового внеску звільняються державні органи, інваліди війни, інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп, громадяни, віднесені до категорій 1 та 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у разі їх звернення до органів державної виконавчої служби.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторона виконавчого провадження має право звернутися до суду із скаргою, якщо вважає, що рішенням та дією державного виконавця під час виконання судового рішення порушено її права чи свободи.

Судом установлено, що рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 04 квітня 2014 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 80 000
грн та 1 500 грн витрат пов'язаних з проведенням експертизи.

28 квітня 2014 року було видано виконавчий лист, який подано до примусового виконання до Заводського відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва, за яким 30 квітня 2014 року було відкрито виконавче провадження.

25 липня 2015 року вказане виконавче провадження було приєднане до зведеного виконавчого провадження відносно одного боржника - ОСОБА_2

Державним виконавцем здійснювались процесуальні дії за вказаним виконавчим провадженням, в тому числі 15 червня 2017 року здійснено опис та арешт Ѕ частки квартири АДРЕСА_1, що належить боржнику.

28 липня 2017 року державним виконавцем призначено суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні з метою проведення оцінки арештованого майна, вартість послуг якого визначено у розмірі 1 500 грн.

16 серпня 2017 року та 02 лютого 2018 року головним державним виконавцем Буділовською О. О. на адресу стягувача ОСОБА_1 направлено пропозиції про здійснення авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій в розмірі 1 500 грн, які адресатом не отримані за закінченням терміну зберігання у поштовому відділенні.

30 липня 2018 року ОСОБА_1 отримано пропозицію державного виконавця, на яку подано відповідну заяву щодо відмови від сплати авансового внеску з посиланням на: тривалість здійснення виконавчих дій; відкриття виконавчого провадження до внесення змін у законодавство щодо необхідності сплати авансового внеску; те, що стягувач є інвалідом І групи та відповідно до статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" звільнена від сплати авансового внеску.

Постановою головного державного виконавця від 24 вересня 2018 року виконавчий документ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 80 000 грн та 1 500 грн повернуто стягувачу на підставі пункту 4 частини 1 статті 37, статті 43 Закону України "Про виконавче провадження", так як стягувач не здійснила авансування витрат виконавчого провадження.

Установивши, що ОСОБА_1, яка є стягувачем у виконавчому провадженні, є інвалідом І групи, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вона звільнена від сплати авансового внеску з підстав, визначених частиною 2 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження".

Доводи, викладені у касаційній скарзі, зазначених висновків не спростовують.

За приписами частини 2 статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Зі змісту касаційної скарги та оскарженого судового рішення не вбачається неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального права, а також порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 5 статті 394 ЦПК України, у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач. Якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись пунктом 5 частини статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Поновити Заводському відділу державної виконавчої служби міста Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області строк на касаційне оскарження постанови Миколаївського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області на постанову Миколаївського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року у справі за скаргою ОСОБА_1 про скасування постанови головного державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Буділовської Олени Олександрівни про повернення виконавчого документу стягувачу.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв