Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.04.2020 року у справі №344/1805/18

Ухвала

24 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 344/1805/18

провадження № 61-7193ск20

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

розглянувши касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 листопада 2019 року тапостанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 березня 2020 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2018 року ПАТ КБ "ПриватБанк" (згодом АТ КБ "ПриватБанк") звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивувало тим, що 28 грудня 2006 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № IFU0GK00000297, згідно якого позивач надав відповідачу кредит в розмірі 30 000 дол. США на термін до 28 грудня 2019 року, а відповідач зобов'язувалась повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитним коштами в строки та в порядку, встановлені договором.

Банк виконав свої зобов'язання по кредитному договору, однак відповідач не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору, у зв'язку з чим станом на 17 листопада 2017 року у неї утворилась заборгованість у розмірі 35 738,09 дол. США, яка складається з наступного: 17 505,76 дол. США - заборгованість за тілом кредиту, 7 939,81 дол. США - заборгованість по відсотках за користування кредитом, 2 280,00 дол. США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 8 012,52 дол. США - пеня з несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

З огляду на наведене та з урахуванням того, що кредитодавець на свій розсуд має право вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, просило стягнути заборгованість за тілом кредиту в розмірі 17 505,76 дол. США, що за курсом НБУ станом на 17 листопада 2017 року складає 463 377,47 грн.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 листопада 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що договором викупу (відступлення) прав вимоги від 14 квітня 2016 року право вимоги за кредитними договорами не передавалось, а перейшло право вимоги за іпотечними договорами, які підлягали відповідній реєстрації та внесенні змін до реєстру про іпотекодержателя. При цьому в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо квартири ОСОБА_1 іпотекодержателем зазначено "Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ", а позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що після укладення договору купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги від 19 лютого 2007 року до позивача знову перейшло право вимоги на стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № IFU0GК00000297 від 28 грудня 2006 року.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 11 березня 2020 року рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 листопада 2019 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що з 19 лютого 2007 року до 14 квітня 2016 року право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № IFU0GК00000297 від 28 грудня 2006 року не належало ПАТ КБ "ПриватБанк" в силу його відступлення на користь третьої особи, а компанія "Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ" не мала права здійснювати нарахування та стягнення процентів та комісії за даним договором. Тому, беручи до уваги суму сплачених позичальником коштів на погашення тіла кредиту, процентів, нарахованої пені і комісії згідно наданого банком розрахунку, суму кредиту та заявленої до стягнення заборгованості по тілу кредиту, слід вважати, що відповідач погасила заборгованість по тілу кредиту, а тому відсутні підстави для стягнення із ОСОБА_1 заборгованості по тілу кредиту в розмірі 17 505,76 дол. США.

17 квітня 2020 року Сокуренко Н. В., яка діє від імені АТ КБ "ПриватБанк", за допомогою засобів поштового зв'язку звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 листопада 2019 року тапостанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 березня 2020 року в указаній вище справі.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 9 статті 19 ЦПК України встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено що з 1 січня 2020 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу становить 2
102,00 грн.

З огляду на положення статті 19 у системному зв'язку з нормами статей 274, 389 та 394 ЦПК України суд вправі віднести справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду.

Предметом позову у цій справі є вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором. Ціна позову у цій справі станом на 01 січня 2020 року не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102,00
грн х 250 = 525 500,00 грн) та становить 463 377,47 грн. Справа є незначної складності, ціна позову не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та, виходячи із приписів частини 4 статті 274 ЦПК України, не входить до переліку тих справ, що підлягають обов'язковому розгляду в порядку загального позовного провадження.

Обґрунтовуючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження заявник покликається на підпункти "а ", "в" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що судами проігнорована усталена судова практика, чим порушено формування єдиної правозастосовчої практики, а також дана справа має виняткове значення для заявника.

Посилання АТ КБ "ПриватБанк" у касаційній скарзі на те, що справа має виняткове значення для банку не є достатніми для застосування пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Враховуючи, що розмір заборгованості за кредитним договором становить 463 377,47
грн, доводи щодо виняткового значення справи для банку не є достатньо обґрунтованими.

Доводи щодо порушення судом апеляційної інстанції, внаслідок ухвалення оскаржуваного рішення, формування єдиної правозастосовчої практики не дають підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, оскільки заявником не наведено даних щодо фундаментального значення цього питання.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень частина 6 статті 19 ЦПК України, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд визнає за можливе, користуючись власними повноваженнями, визнати цю справу малозначною.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v.

France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), "Brualla Gomez de la Torre v.

Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).

Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов'язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі "Zubac v.

Croatia" (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Оскільки оскаржувані АТ КБ "ПриватБанк" рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 листопада 2019 року та постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 11 березня 2020 року ухвалені у малозначній справі, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 листопада 2019 року тапостанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 березня 2020 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська