Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.12.2019 року у справі №359/6905/19

Ухвала

Іменем України

19 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 359/6905/19

провадження № 61-22556ск19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Департамент патрульної поліції,

відповідач - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 серпня 2019 року у складі судді Журавського В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року у складі колегії судів: Білич І. М., Іванченка М. М., Панченко М. М.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2019 року Департамент патрульної поліції звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування завданої майнової шкоди, спричиненої внаслідок протиправних дій відповідачів, що полягали у неналежному виконанні вимог наказу Департаменту патрульної поліції від 01 лютого 2016 року № 71 "Про організацію належного обліку та збереження спеціальних засобів", а саме втрати 3 одиниць бронежилетів 2-го класу захисту "Корсар М-1-2" та 15 одиниць палок гумових на суму 12 505,86 грн.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 серпня 2019 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року, у відкритті провадження за позовом Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування завданої майнової шкоди відмовлено. Роз'яснено право на звернення до суду з позовом у порядку адміністративного судочинства.

Відмовляючи у відкритті провадження, суди попередніх інстанцій виходили із того, що між сторонами виник публічно-правовий спір, який має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

16 грудня 2019 року Департамент патрульної поліції подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

У касаційній скарзі заявник просить поновити йому строк на касаційне оскарження та вказує на те, що копію оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції отримав лише 16 листопада 2019 року. На підтвердження зазначеного надано відповідні докази, а саме копію конверта апеляційного суду, роздруківку про відстеження відправлення за трек-номером із сайту Укрпошти.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Перевіривши доводи клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення та додані до касаційної скарги матеріали, суд вважає, що клопотання підлягає задоволенню, оскільки наведені заявником обставини, зокрема отримання копії оскаржуваної постанови апеляційного суду 16 листопада 2019 року, свідчать про наявність поважних причин пропуску строку на оскарження, що є підставою для його поновлення.

У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Згідно з частиною 5 статті 394 ЦПК України у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач.

Разом із тим, як зазначено у частині 5 статті 394 ЦПК України, якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень.

Такого висновку суд дійшов з огляду на таке.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)).

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пунктів 1, 2 частини 1 статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

За правилами пункту 2 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби/

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 якого публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України

(далі - ЦК) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно із частиною 1 статті 1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 1 статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У випадку зобов'язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов'язків, перед судом обов'язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи.

Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.

Указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.

Зазначений правовий висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, із висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті провадження, обґрунтовано виходив із того, що спір у цій справі підлягає розгляду у порядку адміністративного провадження.

Посилання заявника у касаційній скарзі на висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 533/934/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 815/5027/15, від 03 жовтня 2018 року у справі № 755/2258/17, є безпідставними, оскільки із метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування шкоди/стягнення збитків, завданих особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб'єкта владних повноважень, Велика Палата Верховного Суду у наведеній вище постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16 відступила від зазначених висновків.

Посилання заявника у касаційній скарзі на висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постановах від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15; від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16 та від 27 березня 2019 року № 1304/11018/2012, є помилковими, оскільки встановлені у них обставини не є тотожними обставинам у цій справі.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів та зводяться до неправильного тлумачення заявником норм законодавства України.

Касаційна скарга містить посилання заявника на порушення судами правил предметної юрисдикції.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підстав передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та щодо строків повернення справи" внесені зміни до ЦПК України щодо обмеження випадків передачі судових справ на розгляд Великої палати Верховного суду при оскарженні рішень судів з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Так, частиною 6 статті 403 ЦПК України із урахуванням внесених змін передбачено, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції; учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб'єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб'єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

Враховуючи те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16 вже викладала висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах, тому відсутні підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Таким чином, оскільки правильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження варто відмовити.

Керуючись пунктом 5 частини 2 , частинами 5 і 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Поновити Департаменту патрульної поліції строк на касаційне оскарження ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 серпня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року.

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Департаменту патрульної поліції на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року у справі за позовом Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування завданої майнової шкоди відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик