Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.04.2019 року у справі №754/14805/18

Ухвала

22 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 754/14805/18

провадження № 61-5753ск18

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Фаловської І. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 21 січня 2019 року

та постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства "Консультативно-діагностичний центр" Деснянського району міста Києва про визнання неправомірними дій щодо невиконання рішення суду, зобов'язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства "Консультативно-діагностичний центр" Деснянського району міста Києва (далі - КНП "КДЦ" Деснянського району міста Києва) про визнання неправомірними дій щодо невиконання рішення суду, зобов'язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що КНП "КДЦ" Деснянського району міста Києва не виконуються рішення судів у справах № 754/14275/16-ц, № 754/9059/16-ц, № 754/14783/17, що призводить до порушення прав ОСОБА_1 та прав ОСОБА_2

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просив суд визнати дії відповідача щодо невиконання рішень судів у справах № 754/14275/16-ц, № 754/9059/16-ц, № 754/14783/17 неправомірними; стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 177 700 грн та зобов'язати відповідача припинити дії щодо розповсюдження інформації, визнаної недостовірною, заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 18 травня 2018 року

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 21 січня 2019 року (у складі судді Саламон О. Б. ) у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року

(у складі колегії суддів: Желепи О. В., Іванченка М. М., Рубан С. М. ) рішення Деснянського районного суду міста Києва від 21 січня 2019 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами вимоги позову.

21 березня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 21 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року, в якій заявник просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до Пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 176 ЦПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

При цьому позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є майновою вимогою, оскільки позивач її визначив у грошовому вимірі.

Предметом позову у цій даній справі є відшкодування моральної шкоди у розмірі 177 700 грн, яка станом на 01 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921 грн х 100 = 192 100 грн).

Також у справі заявлено про визнання неправомірними дій щодо невиконання рішення суду, зобов'язання вчинити дії, а саме: припинити дії щодо розповсюдження інформації, визнаної недостовірною.

Як вбачається з резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року, постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей. Відповідно до положень ЦПК України апеляційний суд наділений повноваженнями суду першої інстанції при ухваленні рішення. Ураховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України розташована серед Загальних положень частина 6 статті 19 ЦПК України, які поширюються й на апеляційне провадження, тому апеляційний суд мав право визнати вказану справу малозначною.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином

("Зубак проти Хорватії" від 05 квітня 2018 року).

Отже, зазначена справа є малозначною та незначної складності відповідно до частини 6 статті 19 ЦПК України, тому підстав для відкриття провадження у вказаній справі на підставі частини 3 статті 389 ЦПК України не вбачається.

При цьому, Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України

суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" від 23 жовтня 1996 року; "Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії" від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 21 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства "Консультативно-діагностичний центр" Деснянського району міста Києва про визнання неправомірними дій щодо невиконання рішення суду, зобов'язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Суддя І. М. Фаловська