Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.12.2020 року у справі №950/2513/19

Ухвала

21 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 950/2513/19

провадження № 61-18767ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 06 серпня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Лебединської районної державної адміністрації про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив стягнути з Лебединської районної державної адміністрації на свою користь 1 500
грн на відшкодування моральної шкоди.

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що постановою Сумського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2017 року задоволено його позов до голови Лебединської районної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії. Діями голови Лебединської районної державної адміністрації йому було завдано моральної шкоди, яка полягає в тому, що він був змушений захищати свої права в судовому порядку та докладати значних зусиль для їх відновлення. Захист прав вимагав від нього додаткових зусиль для організації власного часу і побуту. У зв'язку з необхідністю участі в судовому процесі для належного відстоювання своїх прав він повинен був декілька разів їздити на судові засідання в місто Суми, змінювати своє усталене життя і витрачати час на вивчення юриспруденції. Все це викликало в нього душевні страждання, хвилювання та переживання, що негативно відобразилося на його психоемоційному стані. Розмір моральної шкоди він оцінив у 1 500 грн.

Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 06 серпня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Сумського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Лебединського районного суду Сумської області від 06 серпня 2020 року - без змін.

14 грудня 2020 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 06 серпня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року, в якій, посилаючись не неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" передбачено, що у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2020 року (на час подання касаційної скарги) - 2 102 грн.

Ціна позову в цій справі становить 1 500 грн, що станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 100 = 210 200 грн). Тому справа № 950/2513/19 є малозначною в силу вимог закону.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях частина 6 статті 19 ЦПК України, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами а), в) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Необхідність розгляду справи в касаційному порядку ОСОБА_1 обґрунтував тим, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 15 серпня 2019 року у справі № 823/782/16, від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17, та застосував формальний висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року у справі № 815/208/17.

Відсутність єдиного висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах дає можливість апеляційним судам ухвалювати протилежні рішення за подібних обставин. Крім того, справа має для нього виняткове значення, оскільки впродовж 2015-2020 років суди задовольнили більше ста його позовів до органів державної влади і органів місцевого самоврядування.

За наслідками цих позовів він має намір стягнути з відповідачів сотні тисяч гривень на відшкодування моральної шкоди. Відсутність єдиного висновку Верховного Суду в подібних правовідносинах перешкоджає здійсненню його планів.

Наведені заявником обставини, передбачені підпунктом а) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки оскаржувані судові рішення не суперечать висновкам, викладеним у наведених заявником постановах Верховного Суду. Посилаючись на вказані постанови Верховного Суду, заявник не врахував, що в цих судових рішеннях відображено як загальні висновки щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, так і застосування цих висновків до обставин справи. Так у справах № 750/6330/17,464/3789/17 викладено такий висновок: "Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції.

Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого". У справі № 823/782/16 Верховним Судом сформульовано висновок: "З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб". У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17 зазначено, що: "розумність" і "справедливість" є оціночними поняттями, суди, насамперед першої та апеляційної інстанції, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди. Безумовно, що в наведених заявником справах та в цій справі обставини є різними, відтак і оцінка судами обставин справи в кожному випадку є індивідуальною. Однак суд касаційної інстанції не має повноважень переоцінювати встановлені судами попередніх інстанцій обставини. Крім того, всі рішення Верховного Суду, на які посилається заявник, ухвалені в межах адміністративного процесу, в якому принцип змагальності сторін поєднується з обов'язком доказування суб'єктом владних повноважень правомірності своїх дій.

Враховуючи наведене, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать наведеним постановам Верховного Суду. Крім того, відшкодування моральної шкоди є досить поширеною категорією справ, висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах вже сформовані та викладені в численних постановах Верховного Суду, зокрема і в тих, на які посилається заявник.

Доводи касаційної скарги також не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом в) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, тому що це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є. Намір заявника стягнути сотні тисяч гривень з органів державної влади та органів місцевого самоврядування не дає підстав для висновку про винятковість цієї справи для нього.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження не підлягає окремому розгляду клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Лебединського районного суду Сумської області від 06 серпня 2020 року та постанови Сумського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 06 серпня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Лебединської районної державної адміністрації про відшкодування моральної шкоди.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов