Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.09.2021 року у справі №405/8103/20

Ухвала

16 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 405/8103/20

провадження № 61-15026ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 31 березня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 серпня 2021 року в справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг від 11 березня 2008 року в розмірі 38 207,11 грн.

Позов мотивовано тим, що 11 березня 2008 року ОСОБА_1 підписала заяву про надання банківських послуг і підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. Відповідачу було відкрито картковий рахунок з початковим кредитним лімітом в розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, та надано в користування кредитну картку. В подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 32 000 грн. Банк виконав свої зобов'язання і надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах кредитного ліміту. ОСОБА_1 порушила умови договору про надання банківських послуг в частині своєчасного погашення заборгованості за кредитом і процентами, у зв'язку з чим на 12 листопада 2020 року в неї утворилася заборгованість в розмірі 38 207,11 грн, з яких: 31 557,68 грн - за простроченим тілом кредиту; 6
649,43 грн - за простроченими процентами.

Рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 31 березня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 11 березня 2008 року, яка складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 31 557,68 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 12 серпня 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 31 березня 2021 року в частині розміру стягнутої заборгованості за кредитним договором від 11 березня 2008 року змінено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 11 березня 2008 року в розмірі 536,56 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.

07 вересня 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" подало засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 31 березня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 серпня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 31 березня 2021 року в частині відмови у стягнення заборгованості за процентами та постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 серпня 2021 року в частині відмови у стягненні заборгованості за кредитом та процентами, і ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позов.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" передбачено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2021 року (на час подання касаційної скарги) - 2 270 грн.

Ціна позову в цій справі становить 38 207,11 грн, що станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270 грн х 100 = 227 000 грн). Тобто справа № 405/8103/20 є малозначною в силу вимог закону.

Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами а), в) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Необхідність розгляду справи в касаційному порядку АТ КБ "ПриватБанк" мотивувало тим, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, так як суди попередніх інстанцій проігнорували правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що призвело до порушення формування єдиної правозастосовчої практики. Так, суди не врахували правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 356/1635/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16, від 04 грудня 2019 року у справі № 750/6058/17-ц, від 23 грудня 2019 року у справі № 572/1169/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 382/327/17-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 355/1091/17, від 29 липня 2020 року у справі № 753/10779/16-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 20 жовтня 2020 року у справі № 456/3643/17, від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц, від 03 березня 2021 року у справі № 173/436/18 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Крім того, справа має для банку виняткове значення, оскільки відмовляючи у стягненні процентів за кредитом, суди допускають грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною фінансовою інституцією, наносить шкоду тим споживачам банківських послуг, які розміщують свої кошти на депозитах, які надаються іншим споживачам послуг в кредит під певні проценти.

Наведені заявником обставини, передбачені підпунктом а) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки у наведених заявником судових рішеннях Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду встановлені обставини, які не є подібними до обставин, встановлених судами попередніх інстанцій в цій справі, в якій апеляційний суд змінив рішення місцевого суду про часткове задоволення позову в частині розміру стягнутої заборгованості у зв'язку з тим, що банк не довів заявленої ним суми заборгованості, а наявними у справі доказами підтверджено заборгованість відповідача за кредитом у розмірі 536,56 грн. При цьому посилання заявника на правові висновки Верховного Суду з обґрунтуванням необхідності дослідження розрахунку заборгованості за кредитним договором, є неспроможними, оскільки за неведеними у касаційній скарзі правовими висновками Верховного Суду такий доказ підлягає перевірці та оцінці в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами (щодо кредитної заборгованості). Що стосується посилання заявника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, то висновки апеляційного суду в цій справі не суперечать правовим висновкам, викладеним у вказаному судовому рішенні.

Крім того, посилання заявника на неврахування судами висновків, викладених в постановах Верховного Суду, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який у розумінні підпунктів а)-г) пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.

Верховний Суд звертає увагу, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Судова практика щодо розгляду справ за подібних правовідносин є сталою, а касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" не містить посилань на неоднакове застосування Верховним Судом одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, що б вказувало на необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.

Доводи касаційної скарги також не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом в) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є. Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що судове рішення в цій справі ставить під загрозу фінансову стабільність банку без наведення відповідних доказів на підтвердження цих обставин не свідчать про наявність виняткового значення справи для АТ КБ "ПриватБанк".

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів". Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Зазначення апеляційним судом в оскаржуваній постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову в цій справі та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень на відмову у відкритті касаційного провадження.

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 31 березня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 серпня 2021 року в справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко