Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.10.2020 року у справі №489/185/20

Ухвала

19 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 489/185/20

провадження № 61-13822ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РосКосметика" на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від

18 травня 2020 року у складі судді Рум'янцевої Н. О. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 липня 2020 року у складі колегії суддів: Царюк Л. М., Базовкіної Т. М., Яворської Ж. М., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РосКосметика" до Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "РосКосметика" (далі - ТОВ "РосКосметика") звернулося до суду з позовом до Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої судовими рішеннями Центрального районного суду м. Миколаєва, за рахунок коштів державного бюджету шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку.

Позов мотивував тим, що слідчим суддею Центрального районного суду

м. Миколаєва, при винесенні ухвал за скаргами позивача на бездіяльність начальника слідчого відділу прокуратури Миколаївської області, військового прокурора Миколаївського гарнізону Південного регіону України, порушено вимоги частини 2 статті 6 Конституції України. Вказані обставини підтверджені ухвалами Миколаївського апеляційного суду, якими скасовано рішення слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва Гречаної С. І., а скарги заявника направлено на новий розгляд.

Під час оскарження зазначених судових рішень, ТОВ "РосКосметика" отримувало юридичні послуги, надані адвокатом Бєліком В. Г., вартістю 11 900,00 грн.

Крім того, апеляційне оскарження незаконних ухвал слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва вимагало додаткових зусиль заявника та призвело до негативних наслідків морального характеру, які заявник оцінює у 10 000,00 грн.

Посилаючись на наведене, позивач просив стягнути з Державної казначейської служби України на відшкодування майнової шкоди 11 900,00 грн та на відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн.

Короткий зміст ухвалених судових рішень

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 23 липня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У вересні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ "РосКосметика", у якій заявник просив рішення Ленінського районного суду

м. Миколаєва від 18 травня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 липня 2020 року скасувати, і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга містить посилання на те, що судові рішення підлягають касаційному оскарженню з підстав, передбачених підпунктами "а ", "б " та "в" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, оскільки касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та має виняткове значення для заявника.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Ціна позову у даній справі становить 21 900,00грн яка станом на 01 січня

2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102,00*100=210 200,00).

Ураховуючи наведене, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Щодо доводів касаційної скарги про те, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, заявник позбавлений можливості спростувати обставини встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи та, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для заявника

Посилання заявника на те, що касаційна скарга стосується питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, зокрема щодо вирішення питання про порядок відшкодування шкоди завданої процесуальними рішеннями суду є неспроможними, оскільки у цій справі заявник вважає майновою шкодою (збитками) понесені ним витрати на правову допомогу під час апеляційного оскарження судових рішень суду першої інстанції.

Витрати пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката є такими, що понесені особою у зв'язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України, а тому вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.

Аналогічну правову позицію висловлено у постановах Верховного Суду України від 20 травня 2009 року у справі № 6-3261св08, від 27 січня 2010 року у справі № 6-11633св09, від 03 лютого 2010 року у справі № 6-15773св09.

У пункті 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 у справі № 925/1196/18 зазначено, що за висновками Великої Палати Верховного Суду процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством (пункт 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 462/6473/16-ц за провадженням № 14-400 цс 18, пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц за провадженням № 14-447цс19, пункт 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 за провадженням № 14-191 цс 19).

Законодавством не передбачено можливості стягнення витрат на оплату правової допомоги в кримінальній справі у порядку цивільного судочинства, як і немає правових підстав для ототожнення витрат на правову допомогу і шкоди (збитків) у розумінні положень чинного законодавства.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від

01 червня 2020 року у справі 910/12945/19.

З огляду на наведене відсутні підстави для висновку про те, що касаційна скарга заявника стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Щодо доводів заявника про те, що справа становить значний суспільний інтерес та має для нього виняткове значення, Верховний Суд зазначає, що поняття наявності значного суспільного інтересу та винятковості справи є оціночним та потребує належного обгрунтування. Заявник не навів переконливих доводів, які б свідчили про те, що справа має значний суспільний інтерес та виняткове значення для нього, а сама по собі вказівка про це у касаційній скарзі не дає підстав для висновку про відкриття касаційного провадження у малозначній справі.

Доводи касаційної скарги про те, що заявник позбавлений можливості спростувати обставини встановлені оскарженим судовим рішенням при розгляді іншої справи, є необгрунтованими, оскільки посилаючись на наявність зазначених обставин заявник не зазначив, які саме встановлені в оскаржуваних судових рішеннях обставини мають преюдиційне значення для розгляду іншої справи.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Верховний Суд врахував, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Наведене повністю узгоджується з правовою позицією, сформованою Європейським судом з прав людини у справі "Azyukovska v. Ukraine" (рішення від 09 жовтня 2018 року "Азюковська проти України").

Відповідно до Рекомендацій № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від

07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обгрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи, що касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, і судом не встановлено передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадків за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "РосКосметика" на рішення Ленінського районного суду м.

Миколаєва від 18 травня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 липня 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РосКосметика" до Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик І. Ю. Гулейков О. В. Ступак