Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.03.2020 року у справі №472/670/19

Ухвала

16 березня 2020 року

м. Київ

справа № 472/670/19

провадження № 61-3752ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року приватне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з вище зазначеним позовом до ОСОБА_1.

Позовну заяву мотивувало тим, що відповідно до укладеного кредитного договору від 31 травня 2006 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 10 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Своїм підписом у заяві, яка разом з умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, ОСОБА_1 підтвердила свою згоду.

Оскільки ОСОБА_1 зобов'язання за вказаним кредитним договором не виконувала, у зв'язку з чим станом на 17 квітня 2019 року в неї утворилася заборгованість у розмірі 12 027 грн 97 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 5
965 грн 20 коп. ; заборгованість за простроченим тілом кредиту у розмірі 1 804
грн 36 коп. ; нарахована пеня за прострочене зобов'язання у розмірі 3 009 грн 46 коп. ; нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн у розмірі 200 грн, штраф (фіксована частина) у розмірі 500 грн, штраф (процентна складова) у розмірі 548 грн 95 коп.

Враховуючи вищевикладене, банк просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") заборгованість у розмірі 12 027 грн 97 коп. за кредитним договором 31 травня 2006 року та судові витрати у справі.

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 16 жовтня 2019 року у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 16 жовтня 2019 року скасовано, й ухвалено нове судове рішення, яким позов АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 31 травня 2006 року у розмірі 7 769 грн 56 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат.

25 лютого 2020 року до Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, що надійшла до касаційної інстанції 28 лютого 2020 року, в якій заявник просить скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року, й залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Так у відповідності до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Станом на 01 січня 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був установлений у розмірі 2 102 грн.

Ціна позову у цій справі становить 12 027 грн 97 коп., яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102*100=210 200), тому у розумінні ЦПК України справа є малозначною.

Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Касаційна скарга містить посилання на випадок, передбачений підпунктом а) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності якого судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, а саме: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Проте, наведені заявником у касаційній скарзі доводи та аналіз судових рішень у справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки наведені мотиви самі по собі не можуть бути підставою, що підпадає під дію підпункту а) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, інших мотивувань немає.

Вищевикладене свідчить про те, що посилання заявника на випадок, передбачений пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України за наявності якого судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, є необґрунтованим.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявнику.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара