Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.06.2020 року у справі №712/15638/19

Ухвала

17 червня 2020 року

м. Київ

справа № 712/15638/19

провадження № 61-8832ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 березня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 20 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, Головного управління державної казначейської служби у Черкаській області про відшкодування шкоди

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави України в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, Головного управління державної казначейської служби у Черкаській області про відшкодування шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що постановою Золотоніського міськрайонного Черкаської області суду від 08 листопада 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2011 року (фактично 27 липня 2013 року) позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Золотоніської міської ради, Головного управління праці та соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації про стягнення грошової допомоги задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність щодо проведення перерахунку та виплати позивачу щорічної разової допомоги до 5 травня 2011 року та зобов'язано виплатити вказану допомогу. У добровільному порядку рішення суду не виконано. Після звернення до виконання зазначеного судового рішення у примусовому порядку 25 листопада 2019 року заборгованість за судовим рішенням виплачена у сумі 3 360,00 грн.

Позивач вважав, що вказаною бездіяльністю, яка триває не один рік, йому заподіяно як майнову, так і моральну шкоду, оскільки він позбавлений реальної можливості користування належними йому коштами та вимушений втрачати свій час на відновлення порушених прав. Вказана бездіяльність, для позивача є образливою та приводить до погіршення стану його здоров'я, нервових стресів, погіршення стосунків з оточуючими людьми, тощо. Відповідач має грошове зобов'язання перед позивачем в сумі 3 556,37 грн, оскільки відраховані кошти з пенсії не повернуті.

Відшкодування моральної шкоди, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, має становити не менше 64 000 грн, а саме 210 000 грн. Порушення боржником виконання грошового зобов'язання є підставою для виникнення права у позивача на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 Цивільний кодекс України до відповідачів у справі.

З урахуванням наведених обставин, позивач просив суд стягнути з відповідача 210
000,00 грн на відшкодування моральної шкоди; 864,39 грн - трьох процентів річних від простроченої суми; 7 933,30 грн - індекс інфляції, а всього 218 797,69 грн.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 20 травня 2020 року, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Відмовляючи позивачу у стягненні штрафних санкцій, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що перерахування коштів із затримкою відбувалося не через протиправні дії або бездіяльність органів Державної казначейської служби України, а виключно через наявність сформованої черги, в якій перебуває на виконанні велика кількість виконавчих документів, а також через обмеженням асигнування з Державного бюджету України для погашення наявної заборгованості за поданими судовими рішеннями. Таким чином, під час судового розгляду справи не встановлено факту вчинення відповідачем незаконних дій або бездіяльності, що призвели до не виплати позивачу коштів.

Відмовляючи у задоволені вимог щодо відшкодування моральної шкоди, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем не надано належних доказів, на підтвердження погіршення стану здоров'я, знервованості, погіршення стосунків з оточуючими людьми, а також підтвердження причинно-наслідкового зв'язку, що саме невиконання рішення суду спричинило вищезазначені наслідки.

10 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 березня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 20 травня 2020 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі-Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ~law16~ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law17~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law18~.

Враховуючи те, що касаційна скарга подана 10 червня 2020 року, тому вона підлягає розгляду відповідно до положень ЦПК України в редакції ~law19~.

Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів у сумі 218 797,69 грн, що є меншим, ніж двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (525 500,00 грн), а тому відповідно до вимог ЦПК України рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 березня 2020 року та постанова Черкаського апеляційного суду від 20 травня 2020 року не підлягають касаційному оскарженню.

При цьому Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Касаційна скарга містить посилання на те, що рішення у цій малозначній справі оскаржується до суду касаційної інстанції на підставі підпункту "а ", "в" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що правильність визначення безпосереднього кола осіб, які можуть бути відповідачами (саме держава, а не державні органи) має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, є необґрунтованими з урахуванням того, що практика розгляду судами таких спорів є усталеною. Верховним Судом неодноразово зазначалося, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди завданою органами державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин в особі відповідних органів державної влади в межах їх компетенції.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що справа має для нього виняткове значення, є безпідставним, оскільки нічим не обґрунтоване. Формальне посилання у касаційній скарзі на зазначений пункт, без наведення відповідного обґрунтування, не може бути підставою для висновків суду касаційної інстанції, що у цій справі наявні обставини, за яких рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

Оскільки, касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, та судом не встановлено передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадків за наявності яких судові рішення у справі з ціною позову, що є меншим, ніж двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб підлягають касаційному оскарженню, тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 березня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 20 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, Головного управління державної казначейської служби у Черкаській області про відшкодування шкоди відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик