Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.02.2021 року у справі №462/1399/20

Ухвала

Іменем України

15 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 462/1399/20

провадження № 61-1325ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С.

О.,

розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Цімури Яромира Володимировича на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 30 квітня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького Зоряна Вікторовича, заінтересовані особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, про звернення стягнення на майно боржника, що не зареєстроване у встановленому законом порядку,

ВСТАНОВИВ:

03 березня 2020 року приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Маковецький З. В. звернувся до суду з поданням, в якому просив звернути стягнення на нерухоме майно, що знаходиться на АДРЕСА_1, а саме: лазню-пральню літ. А-1 та А'-1 загальною площею 543,7 кв. м, котельню літ. Б-1 загальною площею 134,3 кв. м, реєстраційний номер нерухомого майна: 328806146101, та земельну ділянку загальною площею 0,3494 га, кадастровий номер: 4610136300:06:018:0128, цільове призначення - для обслуговування комплексу лазні, реєстраційний номер нерухомого майна: 328876146101, право власності на яке не зареєстровано у встановленому законом порядку та належить боржнику ОСОБА_1 на підставі ухвали Залізничного районного суду м. Львова від 27 серпня 2010 року у справі №2-2720.

Подання приватного виконавця обґрунтовував тим, що у нього на виконанні перебуває зведене виконавче провадження №56738578 з примусового виконання трьох виконавчих листів №462/2589/14-ц, виданих 25 червня 2018 року Залізничним районним судом м. Львова про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 боргу у розмірі 2 399 618,83 грн, на користь ОСОБА_2 боргу у розмірі 3 731 014,58 грн та на користь ОСОБА_4 боргу у розмірі 5 950 007,47 грн, проте у боржника відсутні кошти на рахунках, рухоме та нерухоме майно, на яке можна було б звернути стягнення в рахунок погашення боргу перед стягувачами.

Боржнику ОСОБА_1 належить нерухоме майно, що знаходиться на АДРЕСА_1, а саме: лазня-пральня літ. А-1 та А'-1 загальною площею 543,7 кв. м, котельня літ. Б-1 загальною площею 134,3 кв. м, реєстраційний номер нерухомого майна: 328806146101, та земельна ділянка загальною площею 0,3494 га, кадастровий номер: 4610136300:06:018:0128, цільове призначення - для обслуговування комплексу лазні, реєстраційний номер нерухомого майна: 328876146101, право власності на яке боржник набула на підставі ухвали Залізничного районного суду м. Львова від 27 серпня 2010 року про затвердження мирової угоди у справі № 2-2720 та акта приймання-передачі майна від 28 серпня 2010 року, зареєстрованого Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" 04 жовтня 2010 року, витяг № 27515315.

За договором дарування від 02 квітня 2014 року, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стефаник О. І., ОСОБА_1 подарувала вказане вище нерухоме майно своєму синові ОСОБА_5, проте рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 05 грудня 2018 року, яке набрало законної сили 28 січня 2020 року, цей договір визнано недійсним. Після набрання рішенням суду законної сили боржник ОСОБА_1 не вчинила жодних дій щодо відновлення державної реєстрації свого права власності на вказане нерухоме майно і, згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, запис про реєстрацію права власності ОСОБА_5 на зазначене нерухоме майно не скасовано, що перешкоджає виконанню виконавчих листів, а тому є необхідність у зверненні стягнення на належне ОСОБА_1 зазначене вище нерухоме майно в порядку статті 440 ЦПК України.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 30 квітня 2020 року подання приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького З. В. задоволено. Звернуто стягнення на нерухоме майно: лазню-пральню літ. А-1 та А'-1 загальною площею 543,7 кв. м., котельню літ. Б-1 загальною площею 134,3 кв. м (реєстраційний номер майна 328806146101) та земельну ділянку загальною площею 0,3494 га, кадастровий номер 4610136300:06:018:012 (реєстраційний номер 32887646101), що розташовані на АДРЕСА_1, яке не зареєстровано у встановленому законом порядку за боржником ОСОБА_1 та згідно з Державним реєстром прав на нерухоме майно значиться зареєстрованим за ОСОБА_5, для виконання зобов'язань ОСОБА_1 за виконавчими листами, виданими Залізничним районним судом м. Львова 25 червня 2018 року у справі № 462/2589/14-ц.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником лазні-пральні, котельні та земельної ділянки, що розташовані на АДРЕСА_1, разом з тим це право боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, що перешкоджає виконанню судового рішення, а тому подання приватного виконавця підлягає задоволенню.

Постановою Львівського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Залізничного районного суду м. Львова від 30 квітня 2020 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

У січні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Цімури Я. В. на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 30 квітня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року, у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні подання приватного виконавця.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не досліджено наявні в матеріалах справи докази, повно та всебічно не з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосували норми права. На час набуття вказаного вище нерухомого майна у власність ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_5, а тому нерухоме майно є їхньою спільною сумісною власністю, як подружжя а тому не може бути об'єктом звернення стягнення. Крім того, на теперішній час спірне майно зареєстроване за ОСОБА_1, що унеможливлює задоволення подання приватного виконавця.

У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права (частина 2 статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Згідно з частиною 6 статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень.

Встановлено, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького З. В. перебуває зведене виконавче провадження № 56738578 з примусового виконання трьох виконавчих листів № 462/2589/14-ц, виданих 25 червня 2018 року Залізничним районним судом м. Львова про стягнення із ОСОБА_1: на користь ОСОБА_3 боргу у розмірі 2 399 618,83 грн; на користь ОСОБА_2 боргу у розмірі 3 731 014,58 грн та на користь ОСОБА_4 боргу у розмірі 5 950 007,47 грн. Виконавчі провадження об'єднані у зведене виконавче провадження постановами приватного виконавця від 09 липня 2018 року та 02 березня 2020 року.

За договором дарування від 02 квітня 2014 року, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стефаник О. І., ОСОБА_1 подарувала своєму синові ОСОБА_5 нерухоме майно: лазню-пральню літ. А-1 та А'-1 загальною площею 543,7 кв. м, котельню літ. Б-1 загальною площею 134,3 кв. м, що на АДРЕСА_1, та земельну ділянку загальною площею 0,3494 га для обслуговування комплексу лазні, що на АДРЕСА_1.

До відчуження за цим договором, зазначене нерухоме майно належало ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі ухвали Залізничного районного суду м.

Львова від 27 серпня 2010 року у справі № 2-2720 про затвердження мирової угоди та акта приймання-передачі майна від 28 серпня 2010 року, зареєстрованого Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" 04 жовтня 2010 року, витяг №27515315.

Згідно з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02 квітня 2014 року № 19878386, виданого державним реєстратором Стефаник О. І., реєстраційний номер нерухомого майна - лазні-пральні та котельні: 328806146101, номер запису про право власності:
5197118. Вартість об'єкта нерухомого майна - 1 253 021 грн.

Відчужувана земельна ділянка належала ОСОБА_1 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №969551, зареєстрованого у Львівській міській раді 24 січня 2011 року та виданого Управлінням Держкомзему у м. Львові 04 квітня 2011 року.

Згідно з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02 квітня 2014 року № 19882070, виданого державним реєстратором Стефаник О. І., реєстраційний номер земельної ділянки: 328876146101, номер запису про право власності: 5198061, кадастровий номер: undefined. Нормативно грошова оцінка земельної ділянки - 7 689
140,98 грн.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на 02 березня 2020 року, указане нерухоме майно зареєстровано на праві власності за ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 02 квітня 2014 року.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 05 грудня 2018 року, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного суду від 28 січня 2020 року, указаний договір дарування за позовом ОСОБА_6 та ОСОБА_2 визнано недійсним.

У рішенні суду зазначено, що указане нерухоме майно (лазня-пральня та котельня) було об'єктом господарської діяльності ОСОБА_1, яке до неї перебувало у власності КППО "Дельфін-1".

Статтею 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - ~law11~) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у ~law12~ органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, ~law13~, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до ~law14~, а також рішеннями, які відповідно до ~law15~ підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ~law16~ виконавець зобов'язаний вживати передбачених ~law17~ заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов'язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і ~law18~; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених ~law19~; роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.

Відповідно до ~law20~ звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах (~law21~).

Згідно з ~law22~ у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника.

Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Згідно зі статтею 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ~law26~ у разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

Згідно з частиною 10 статті 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Враховуючи наведені вище норми закону й те, що на момент звернення приватного виконавця до суду з поданням у боржника ОСОБА_1 відсутні кошти на рахунках, рухоме та нерухоме майно, на яке можна було б звернути стягнення в рахунок погашення боргу перед стягувачами, проте боржник ОСОБА_1 має на праві власності вказане вище нерухоме майно, державну реєстрацію якого вона не здійснила (не відновила) після визнання недійсним у судовому порядку укладеного між нею та її сином договору дарування, тому суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення подання, оскільки такі дії приватним виконавцем вчинені для виконання рішення суду, за яким загальна сума боргу ОСОБА_1 перед стягувачами ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 становить 12 080 640,90 грн.

З таким висновком погоджується й Верховний Суд.

Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що на час набуття указаного нерухомого майна у власність, ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_5, а тому нерухоме майно є їхньою спільною сумісною власністю, як подружжя, а отже, не може бути об'єктом звернення стягнення, з огляду на таке.

У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця (частина 6 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження").

Як встановлено рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 05 грудня 2018 року, право власності на вказане нерухоме майно боржником ОСОБА_1 набуте на підставі судового рішення - ухвали суду про затвердження мирової угоди, укладеної з КППО "Дельфін-1", і це майно було об'єктом господарської діяльності ОСОБА_1. Належних доказів про те, що за умовами затвердженої судом мирової угоди нерухоме майно передавалось на виконання боргових зобов'язань перед подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_5 не надано, а тому підстав для висновку про те, що нерухоме майно є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя немає і, до того ж, сам ОСОБА_5 (чоловік боржника) ухвалу суду першої інстанції не оскаржував.

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення подання про звернення стягнення на майно боржника, що не зареєстроване у встановленому законом порядку.

Не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що станом на 09 листопада 2020 року спірне нерухоме майно зареєстроване за ОСОБА_1, оскільки правове значення має встановлена судами неможливість звернення стягнення на майно станом на час звернення приватного виконавця до суду з поданням.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37,38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Отже, відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України є підстави для визнання касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Цімури Я. В. необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки правильне застосування норм права у правовідносинах є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо застосування чи тлумачення.

Керуючись частинами 4 та 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Цімури Яромира Володимировича на ухвалу Залізничного районного суду м.

Львова від 30 квітня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького Зоряна Вікторовича, заінтересовані особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, про звернення стягнення на майно боржника, що не зареєстроване у встановленому законом порядку, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний