Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.12.2020 року у справі №357/3660/20
Постанова КЦС ВП від 28.03.2022 року у справі №357/3660/20

Ухвала

10 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 357/3660/20

провадження № 61-17771 ск20

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Коцюрби О. П., Білич І. М, Іванченка М. М., від 16 листопада 2020 року у справі за позовом першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області в особі Київської обласної ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, товариство з обмеженою відповідальністю "Віват-Інвест Плюс", комунальний заклад Київської обласної ради "Навчально-курсовий комбінат", про скасування реєстрації та витребування майна,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2020 року перший заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, у якому просив скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відповідно до якого було зареєстровано право власності за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на нежитлові будівлі, загальною площею 495 кв. м за адресою: АДРЕСА_1; витребувати на користь територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області в особі Київської обласної ради із власності останніх вказані нежитлові будівлі.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 квітня 2020 року позовну заяву повернуто першому заступнику керівника Білоцерківської місцевої прокуратури, на підставі пункту 4 частини 4 статті 185 ЦПК України.

Постановою Київського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 квітня 2020 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

До Верховного Суду 27 листопада 2020 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 подали касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 16 листопада2020 року, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просили скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що прокурором не доведено необхідності захисту інтересів держави саме прокурором, а також не обгрунтовано підстави звернення до суду з позовом від імені суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Разом з тим, суд апеляційної інстанції не врахував правові позиції в аналогічних правовідносинах, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, у постанові Верховного Суду від 30 липня 2019 року у справі № 0440/6927/18.

Дослідивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з урахуванням такого.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені Законом України "Про прокуратуру", частиною третьою статті 23 якого передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

За приписами частини 4 статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених частини 4 статті 56 ЦПК України.

Відповідно до пункту 4 частини 4 185 ЦПК України позовна заява повертається у випадку, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що прокурор пред'явив позов з підстав не виконання Київською обласною радою, як органом, який представляє спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, покладених на неї Законом України "Про місцеве самоврядування" обов'язків щодо звернення до суду з позовом про скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора, ухваленого, на думку прокурора, з порушенням Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, виходив із того, що прокурор в силу вимог статті 131-1 Конституції України, статті 56 ЦПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наділений повноваженнями щодо звернення до суду з метою захисту інтересів держави, оскільки Київська обласна рада неналежним чином здійснює захист цих інтересів, до компетенції якої віднесені відповідні повноваження, та дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для повернення першому заступнику керівника Білоцерківської місцевої прокуратури позовної заяви, на підставі пункту 4 частини 4 статті 185 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності у прокурора повноважень на представництво в суді законних інтересів держави є безпідставні та спростовуються вищевикладеним. Правові висновки у наведених заявником судових рішеннях Верховного Суду ухвалені за різних фактичних обставин по зрівнянню з цією справою, що потягло різні висновки по суті застосування норм процесуального права.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Вказане правило застосовується судом касаційної інстанції і при оскарженні постанови суду апеляційної інстанції, яка прийнята за результатами апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції.

Із змісту касаційної скарги, оскаржуваного судового рішення та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, правильне застосовування судом апеляційної інстанції положень частини 1 статті 379 ЦПК України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судового рішення.

Керуючись частинами 4 та 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року у справі за позовом першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області в особі Київської обласної ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, товариство з обмеженою відповідальністю "Віват-Інвест Плюс", комунальний заклад Київської обласної ради "Навчально-курсовий комбінат", про скасування реєстрації та витребування майна.

Додані до скарги матеріали повернути заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара