Ухвала

Іменем України

03 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 937/3417/20

провадження № 61-12412ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М.

М.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25 травня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 15 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду про визнання факту порушення права та відшкодування моральної шкоди,

встановив:

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Верховного Суду, мотивуючи тим, що ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 320/1078/16-ц йому відмовлено у відкритті касаційного провадження, у позові просив:

- визнати, що Верховним Судом при здійсненні правосуддя порушено його особисте немайнове право на касаційне оскарження судових рішень у справі № 320/1078/16-ц;

- відшкодувати йому моральну шкоду в сумі 5 000 000 грн, завдану Верховним Судом внаслідок порушення його особистого немайнового конституційного права на судовий захист права на оскарження судових рішень у справі № 320/1078/16-ц в касаційному порядку.

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25 травня 2020 року, залишеною без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 15 липня 2020 року, ОСОБА_1 відмовлено у відкритті провадження у даній справі.

Відмовляючи у відкритті провадження, суди зробили висновки про те, що чинним законодавством України не передбачений розгляд у судовому порядку вимог (незалежно від їх викладення та змісту), предметом яких є оскарження процесуальних дій судді (суду), пов'язаних із розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання).

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суди зазначили, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України вказаний позов не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства, оскільки його предметом по суті є оскарження процесуальних дій та рішення суддів Верховного Суду щодо розгляду касаційної скарги ОСОБА_1, які, на думку останнього, призвели до порушення його прав та завдали йому моральної шкоди.

До Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25 травня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 15 липня 2020 року у вищевказаній справі, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, а справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій ухвалили незаконні рішення, висновки в них абстрактні (видумані судами), порушили його права, передбачені статтями 55, 56 Конституції України та статтями 13, 15, 16, 23, 275, 280 ЦК України.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною 1 статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог Частиною 1 статті 394 ЦПК України, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Частиною 4 статті 394 ЦПК України визначено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Згідно з частиною 6 статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37,38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Згідно з частиною 11 статті 49 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.

Аналіз вищевказаної норми свідчить про те, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, по своїй суті, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію спокійно та незалежно.

Висновок про недопустимість суду бути відповідачем у цивільній справі дозволяє зробити і тлумачення статей 1174 і 1176 ЦК України. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду, покладається на державу, а не на суд.

Аналогічний висновок було зроблено і Верховним Судом України.

Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 зазначено, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Установивши, що предметом позову є процесуальні дії судді (суду) в межах розгляду іншої цивільної справи, суди правильно застосували пункт 1 частини 1 статті 186 ЦПК України.

За результатами оцінки доводів касаційної скарги та змісту оскаржених судових рішень не виявлено порушення судом першої інстанції та апеляційним судом норм процесуального права. Правильність застосування положень ЦПК України не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25 травня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 15 липня 2020 року є необґрунтованою.

Враховуючи наведене, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження.

Керуючись частинами 1 , 4 та 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ухвалив:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25 травня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 15 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду про визнання факту порушення права та відшкодування моральної шкоди.

Копії ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук