Ухвала

14 червня 2021 року

місто Київ

справа № 579/305/21

провадження № 61-8767ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Кролевецької районної державної адміністрації,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_2

на постанову Сумського апеляційного суду від 13 травня 2021 року у складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Кононенко О. Ю., Ткачук С. С.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

ОСОБА_1 у лютому 2021 року звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з батьком та стягнення аліментів на утримання дитини щомісячно у розмірі 1/4 частини від усіх видів доходів відповідача, але не менше 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Стислий виклад змісту рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Кролевецького районного суду Сумської області від 17 березня 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Кролевецької районної державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини з батьком та стягнення аліментів на утримання дитини залишено без розгляду. У задоволені клопотання ОСОБА_1 про об'єднання справ № 579/305/21 та № 761/41036/20 відмовлено.

Суд першої інстанції зробив висновок, що оскільки Шевченківським районним судом міста Києва розглядається справа № 761/41036/20 з вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, наявні підстави відповідно до пункту 4 частини 1 статті 257 ЦПК України для залишення позову у справі № 579/305/21 без розгляду. Щодо розгляду клопотання про об'єднання позовів в одне провадження районний суд керувався вимогами статті 32 ЦПК України, яка не допускає спори між судами щодо підсудності.

Постановою Сумського апеляційного суду від 13 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Кролевецького районного суду Сумської області від 17 березня 2021 року в частині залишення позову без розгляду скасовано, справу направлено для подовження розгляду до суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що суд першої інстанції помилково вважав, що у справах № 579/305/21 та № 761/41036/20 спір розглядався між тими самими сторонами, про той самий предмет із тих самих підстав. У такому висновку апеляційний суд керувався тим, що у наведених справах різними є предмети та підстави позовів, тому суд першої інстанції необґрунтовано залишив відповідно до пункту 4 частини 1 статті 257 ЦПК України позов ОСОБА_1 без розгляду.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_2 25 травня 2021 року звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Сумського апеляційного суду від 13 травня 2021 року, залишити без змін ухвалу Кролевецького районного суду Сумської області від 17 березня 2021 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалася тим, що суд апеляційної інстанції допустив неправильне тлумачення положень пункту 4 частини 1 статті 257 ЦПК України.

На переконання заявника, у справах № 579/305/21 та № 761/41036/20 наявний спір між тими самими сторонами, про той самий предмет із тих самих підстав. Заявник вважає, що одночасне задоволення зазначених позовів зумовить суперечливу правову ситуацію та унеможливить виконання різних судових рішень.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд, дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї документи, зробив висновок, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Норми права, застосовані судом

Пунктом 2 частини 1 статті 389 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду після її перегляду в апеляційному порядку.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За правилом частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Зі змісту оскаржуваного судового рішення Верховний Суд встановив, що касаційна скарга є очевидно необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо його незаконності та неправильності.

Такий висновок суд зробив з огляду на таке.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін

(частина 1 статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 12 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина 3 статті 13 ЦПК України).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

ОСОБА_1 у лютому 2021 року звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком та стягнення на його користь аліментів на утримання дочки.

Ухвалою Кролевецького районного суду Сумської області від 04 березня 2021 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1.

Також ОСОБА_2 у 2020 році звернулася до Шевченківського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з матір'ю та стягнення на її користь аліментів на утримання дитини.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 04 березня 2021 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2.

Залишаючи без розгляду позов ОСОБА_1, суд першої інстанції зробив висновок, що у провадженні Шевченківського районного суду міста Києва на час відкриття провадження Кролевецьким районним судом Сумської області вже перебуває справа про визначення місця проживання дитини, тобто спір між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.

Зазначене, за висновком Кролевецького районного суду Сумської області, є підставою для залишення позову ОСОБА_1 без розгляду.

Оцінка доводів касаційної скарги

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення, а підстава - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Для залишення позову без розгляду з підстав, визначених пунктом 1 частини 1 статті 257 ЦПК України, необхідна наявність водночас трьох складових: тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Зазначена процесуальна норма права направлена на виключення випадків одночасного розгляду декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав.

Залишення позову без розгляду у цьому разі можливе лише за умови, що позов у справі, яка перебуває у провадженні цього чи іншого суду, є тотожним до позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.

Нетотожність хоча б одного елементу не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з позовом і не дає суду підстав, зокрема залишати позов без розгляду.

Підстава позову - це фактичні обставини (юридичні факти), на яких ґрунтується вимога позивача, та з наявністю або відсутністю яких закон пов'язує виникнення чи припинення матеріально-правових відносин між сторонами.

Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої суд повинен ухвалити рішення.

Сторони - особи (фізичні, юридичні), які набувають із пред'явленням позову певного процесуального статусу, зокрема позивач - особа яка звертається до суду з метою поновлення свого порушеного права, встановлення та визнання права, відповідач - особа, яка, зокрема зазначене право не визнає.

Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає розгляду таких позовів.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 372/2230/17-ц (провадження № 61-31594св18).

Отже, суд апеляційної інстанції правильно встановив, що предмет та підстави позовів у справах № 579/305/21 та № 761/41036/20 не є тотожними.

Верховний Суд погоджується з тим, що у цих справах є нетотожним предмет та підстави пред'явлених позовів, оскільки позовні вимоги сторін за своїм матеріально-правових спрямуванням є зустрічними та взаємовиключними: в цій справі батько дитини пред'явив вимогу про визначення місця проживання неповнолітньої дитини саме з ним, а в іншій справі - мати дитини вимагає визначити місце проживання цієї дитини разом із нею.

Отже, у зазначених справах вимоги сторін є однорідними, проте не співпадають за своїм предметом, тобто позови є зустрічними за своїм змістом.

Оскільки у цих справах предмет та підстави позовів не є тотожні, суд апеляційної інстанції підставно скасував ухвалу Кролевецького районного суду Сумської області від 17 березня 2021 року про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду та направив справу до цього суду для продовження розгляду.

Верховний Суд наголошує, що залишення позову ОСОБА_1 без розгляду з підстав, наведених судом першої інстанції за обставин нетотожності пред'явлених позовів у наведених цивільних справах, є перешкодою у доступі до правосуддя.

Доводи касаційної скарги про те, що одночасне задоволення позовів батьків дитини зумовить суперечливу правову ситуацію та унеможливить виконання різних судових рішень, є безпідставними, оскільки сторони, добросовісно виконуючи свої процесуальні обов'язки та реалізуючи свої права, повинні повідомити як Кролевецький районний суд Сумської області, так і Шевченківський районний суд міста Києва про наявність таких цивільних справ, клопотати перед судом про зупинення одного із проваджень у справі за наявності обґрунтованих для цього підстав. Так само сторони вправі звернутися до одного із судів із клопотанням про об'єднання позовів в одне провадження, оскільки саме такий розгляд відповідатиме принципам та загальним засадам цивільного процесу.

Отже, Верховний Суд визнає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для скасування ухвали Кролевецького районного суду Сумської області від 17 березня 2021 року, яка постановлена із порушенням норм процесуального права.

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду справи мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 42 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Пономарьов проти України" № 3236/03).

Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Union Alimentaria Sаndеrs S.А. v. Spain" ЄСПЛ зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

ЄСПЛ зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі "Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції", рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі "Бруалла Гомес де ла Торре проти Іспанії").

Відповідно до вимог абзацу 6 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог Частиною 1 статті 394 ЦПК України, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, наведені в скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судового рішення, а зводяться до переоцінки доказів, що заборонено частиною 1 статті 400 ЦПК України, та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Керуючись пунктом 2 частини 1 , частиною 2 статті 389, частиною 4 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Сумського апеляційного суду від 13 травня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Кролевецької районної державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини з батьком та стягнення аліментів, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття судом та оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко