Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.06.2021 року у справі №433/265/20

Ухвала

09 червня 2021 року

місто Київ

справа № 433/265/20

провадження № 61-9297ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В.

В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Троїцького районного суду Луганської області від 08 жовтня 2020 року та постанову Луганського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, вихідної допомоги при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у лютому 2020 року звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця"

(далі - АТ "Українська залізниця") заборгованість із заробітної плати у розмірі 53 879,28 грн, грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку - 5 181,75 грн та вихідну допомогу при звільненні - 6 800,85 грн.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Троїцького районного суду Луганської області від 08 жовтня 2021 року у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що АТ "Українська залізниця" не є правонаступником підприємств залізничного транспорту, розташованих на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції, тому відповідач не є належною стороною у справі.

Постановою Луганського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року заочне рішення Троїцького районного суду Луганської області від 08 жовтня 2021 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення у редакції цієї постанови. В іншій оскаржуваній частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем, з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об'єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов'язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язки згідно із законодавством та іншими актами стосовно своїх працівників, у тому числі стосовно позивачки, що свідчить про відсутність вини АТ "Українська залізниця" у несвоєчасній виплаті заробітної плати при звільненні, що є підставою для відмови у задоволенні позову за необґрунтованістю.

ІІ. ВИМОГИ та АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

ОСОБА_1 04 червня 2021 року звернувся засобами поштового зв'язку до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати заочне рішення Троїцького районного суду Луганської області від 08 жовтня 2020 року та постанову Луганського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вивчив касаційну скаргу, додані до неї документи, зробив висновок про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки цю скарга подано на судові рішення, ухвалені у малозначній справі, які не підлягають касаційному оскарженню.

Щодо оцінки судових рішень, які оскаржуються учасником справи, до категорії тих, що підлягають касаційному оскарженню

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини 2 статті 394 ЦПК України).

Касаційному оскарженню не підлягають судові рішення у малозначних справах (пункт 2 частини 3 статті 389 ЦПК України).

Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України).

Згідно з пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2021 року - 2 270,00 грн.

Предметом позову у цій справі є майнові вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, вихідної допомоги при звільненні.

Ціна позову у справі складає 65 861,88 грн, яка станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270,00
грн х 100 = 227 000,00 грн).

Урахувавши, що ціна позову у цій справі становить 65 861,88 грн, судові рішення, ухвалені у ній, не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Щодо наявності винятків для допуску до касаційного оскарження судового рішення у малозначній справі

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Винятки, зазначені у пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, заявником не зазначено.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України).

Таким чином, конституційним принципом судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених законом.

Цьому конституційному принципу відповідає загальне правило пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України щодо того, що усі судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Це означає, що рішення суду апеляційної інстанції у таких справах є остаточним і подальшому оскарженню не підлягає.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа "Зубац проти Хорватії" (Zubac v. Croatia), №40160/12) наголосив на обмеженості доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (справа "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria) [ВП], § 230, № 36760/06, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення у справі "Леваж Престасьон Сервіс" проти Франції" (Levages Prestations Services
v. France), § 45; рішення у справі "Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії" (Brualla Gomez de la Torre v. Spain), § 37; та "Козліца проти Хорватії" (Kozlica v. Croatia), §32, від 02 листопада 2006 року, № 29182/03, "Шамоян проти Вірменії" (Shamoyan v. Armenia) § 29, від 07 липня 2015 року, № 18499/08).

Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості ("Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії", § 36; рішення у справі "Козліца проти Хорватії", § 33; рішення у справі ""Булфрахт Лтд" проти Хорватії", § 34, "Добріч проти Сербії" (Dobric v. Serbia), "Зубац проти Хорватії"

(Zubac v. Croatia), № 2611/07 та § 54, від 21 червня 2011 року, № 15276/07, та "Йовановіч проти Сербії" (Jovanovic v. Serbia), § 48, від 02 жовтня 2012 року, № 32299/08).

При цьому саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Таким чином, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане рішення у справі "Добріч проти Сербії", § 54).

Також ЄСПЛ постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви від 09 жовтня 2018 року № 26293/18 у справі "Азюковська проти України"

(Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

ЄСПЛ у цьому рішенні зазначив, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій він також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій.

Отже, за прецедентною практикою ЄСПЛ обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалені у малозначній справі, а отже, не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, вихідної допомоги при звільненні, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Троїцького районного суду Луганської області від 08 жовтня 2020 року та постанову Луганського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання судом та оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко