Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.04.2020 року у справі №761/35736/19

Ухвала

07 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 761/35736/19

провадження № 61-5140ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.

розглянув касаційну скаргу Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на ухвалу Київського апеляційного суду від 17 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, третя особа - Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 грудня 2019 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на користь ОСОБА_1 21 436,07 грн інфляційних втрат та 7 548,26 грн трьох процентів річних.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішення суду Ліквідаційна комісія Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області подала апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 січня 2020 року апеляційну скаргу Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області було залишено без руху та надано десятиденний строк для сплати судового збору в розмірі 1 152,60 грн.

Копію вказаної ухвали апеляційної інстанції отримано 31 січня 2020 року.

На адресу Київського апеляційного суду 13 лютого 2020 року надійшло клопотання про продовження строку на усунення недоліків, яке було відправлене засобами поштового зв'язку на адресу суду 11 лютого 2020 року, посилаючись на відсутність фінансування та відсутністю кошторисних асигнувань.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 лютого 2020 року клопотання Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області про продовження строку на усунення недоліків, які визначені ухвалою Київського апеляційного суду від 28 січня 2020 року залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, третя особа: Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві, про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних повернуто скаржнику.

13 березня 2020 року Ліквідаційна комісія Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області засобами поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 17 лютого 2020 року у вище вказаній справі.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" передбачено, що у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2020 року (на час подання касаційної скарги) - 2 102 грн.

Предметом спору в цій справі є стягнення 24 116,84 грн інфляційних втрат та 8
128,89 грн трьох процентів річних за період з 22 серпня 2018 року по 02 вересня 2019 року, що станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 100 = 210 200 грн).

Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу retione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості ("Brualla Gomez de la Torre v.

Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

З урахуванням наведеного, оскільки Ліквідаційна комісія Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області подала касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на ухвалу Київського апеляційного суду від 17 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, третя особа - Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

В. С. Висоцька

І. М. Фаловська