Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.01.2019 року у справі №592/1394/18

Ухвала

Іменем України

09 січня 2019 року

м. Київ

справа № 592/1394/18

провадження № 61-43324ск18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І.

М.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Ковпаківського районного суду м.

Суми від 06 червня 2018 року та постанову апеляційного суду Сумської області від 30 липня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_4 до центру реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради, третя особа - Департамент соціального захисту населення Сумської міської ради, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,

Встановив:

У лютому 2018 року ОСОБА_4 звернулася до Ковпаківського районного суду м. Суми з позовом до Центру реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з 2014 року вона працювала на посаді фахівця із соціальної роботи відділення обліку бездомних осіб в Центрі реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради.23 січня 2018 року наказом директора Центру реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради від 23 січня 2018 року № 9-к звільнена з займаної посади відповідно до пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України. ОСОБА_4 вважає, що звільнення відбулося з порушенням трудового законодавства, а тому просила визнати протиправним і скасувати наказ про звільнення її з посади фахівця із соціальної роботи відділення обліку бездомних осіб, поновити її на роботі та стягнути на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Рішенням Ковпаківського районного суду Сумської області від 06 червня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Сумської області від 30 липня 2018 року, позов задоволено частково. Стягнуто з Центру реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради на користь ОСОБА_4 у відшкодування моральної шкоди 500 грн. У задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

23 серпня 2018 року ОСОБА_4 надіслала засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 червня 2018 року та постанову апеляційного суду Сумської області від 30 липня 2018 року.

В касаційній скарзі ОСОБА_4 просить суд касаційної інстанції оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні позову скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права. Також, ОСОБА_4 зазначає, що судами не враховано те, що обраний роботодавцем порядок врегулювання трудового спору шляхом скасування раніше прийнятого наказу про звільнення не передбачений чинним законодавством.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог частини 2 статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що з 02 січня 2014 року ОСОБА_4 працювала на посаді фахівця із соціальної роботи сектору обліку бездомних осіб Центру реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради. Наказом директора Центру реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради від 23 січня 2018 року № 9-к, з 23 січня 2018 року ОСОБА_4 звільнено з посади фахівця із соціальної роботи сектору обліку бездомних осіб Центру реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради на підставі пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Наказом директора Центру реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради від 31 січня 2018 року № 11 скасовано наказ про звільнення ОСОБА_4, поновлено її на посаді фахівця із соціальної роботи та зобов'язано виплатити їй заробітну плату за вимушений прогул з 24 січня 2018 року по 30 січня 2018 року.

Відповідно до частини 1 статті 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Таким чином, в справі про звільнення суд повинен з'ясувати, чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок, за який не застосовувалися інші заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, та чи можна вважати у зв'язку з вчиненням його систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив з того, що підстави для задоволення позову ОСОБА_4 в частині поновлення її на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відсутні, оскільки на час звернення до суду із вказаними позовними вимогами її порушене право було відновлено роботодавцем.

Із змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності та неправильності.

За правилом пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Керуючись пунктом 5 частини 2 , частинами 4 та 5 статті 394 ЦПК України,

Ухвалив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 червня 2018 року та постанову апеляційного суду Сумської області від 30 липня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_4 до центру реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради, третя особа - Департамент соціального захисту населення Сумської міської ради, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити ОСОБА_4.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає

Судді: В. В. Пророк

В.С. Висоцька

І.М. Фаловська